Слідом за податковою, пенсійною та земельною реформами резонансною стала і реформа організації автотранспортного руху. Пропозиції, вироблені у департаменті ДАІ, нікого з причетних до цього питання не залишають байдужим. Ось і водій з багаторічним стажем Євген Волошановський цими днями завітав до нашої редакції, щоб поділитися своїми думками з приводу запланованих змін.

— Справді, у ДАІ накопичилося чимало проблем, — каже Євген Полікарпович. — Щоб розв’язати цей міцно затягнутий вузол, треба знайти ту єдино правильну вервечку, за яку і слід потягти. Але в департаменті ДАІ її не бачать або не хочуть бачити.

На моє глибоке переконання, насамперед треба позбутися поборів з водіїв, а вже потім говорити про якісь начебто добрі наміри. Я тут ніяких Америк не відкриваю, всі й так знають, що за екзамени, видачу посвідчення, проходження техогляду і т. д. треба платити. Будь хоч генієм автосправи, а все одно іспит у ДАІ без грошей не складеш. І не тільки за встановленими розцінками в касу, а безпосередньо з рук у руки тому чи іншому екзаменатору.

Я вже на пенсії, а до цього 31 рік пропрацював водієм автобуса і добре знаю заведені порядки. Й іспити перескладав не раз — на класність, і тех­оглядів пройшов стільки, що й не злічити. Колись мені їх треба було проходити двічі на рік — у першому і другому півріччях, а з 1995-го по 2005-й — аж п’ять разів на рік — річний і щоквартальні. І жодного разу не обійшлося без грошей.

Теж саме можу сказати про медичні огляди. Усі завжди знали таксу, яку треба було покласти на стіл. І була вона у 5 — 6 разів більшою від тієї суми, що йшла до каси.

Є багато й інших способів вилучення у водіїв коштів. Взяти хоча б заміну номерів. За останні 20 років їх поновляли чотири рази. Чи не надто захопилася цим промислом фірма, яка штампує ці номери?

Перспектива швидкого збагачення нерідко приваблює до роботи в ДАІ малоосвічених, низькоморальних людей. Таким важко усвідомити, що жезл у руці — це не скіпетр монарха. Пра­цівник ДАІ — не Бог і цар на дорозі, а лише один із фахівців обслуги транспортного руху.

Вряди-годи з’являються повідомлення, що окремим службовцям мало хабарів, хочеться ще й безмежної влади. Через це нерідко спостерігаємо зверхнє ставлення до тих, хто за кермом, чи й відверту грубість. Один дулі тицяє, інший мову держави, яка зростила його, називає телячою... І таких випадків набагато більше, ніж ті, які були зафіксовані на відео. Не кожен же водій готовий це фіксувати.

Очільники ДАІ можуть зауважити, що яке суспільство, такі й кадри. Так то воно так, але слід, певно, краще навчати автоінспекторів, як поводитися з водіями, берегти їхню і свою водночас людську гідність.

Добре, що випадки хамства зде­більшого знаходять належну оцінку, винні, як правило, залишаються без роботи. Посилюється й контроль за діями керівників ДАІ. Ось і на недав­ньому брифінгу міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов повідомив, що звільнив як таких, які не справилися зі своїми обов’язками, двох начальників обласних управлінь і п’ятьох командирів взводів.

Та повернімося до змін, які пропонують у держдепартаменті ДАІ. Одна з них стосується терміну дії посвідчення водія. Сьогодні воно видається безстроково — на все життя. А тепер матиме обмежений термін дії. Який конкретно, поки що не вирішили — 5, 10, 15 чи 20 років. З цього приводу думки водіїв однозначні: це робиться для того, аби вигребти з їхніх кишень більше грошей.

Натомість ДАІ пояснює цю ініціативу так: обмеження дії водійського посвідчення обумовлене тими конвен­ціями, які підписала Україна з Євросоюзом, і в більшості європейських країн цей строк, справді, не перевищує 10 років. Але в департаменті забувають про те, що в тих державах нема таких поборів, як у нас. Нашим же співвітчизникам знову доведеться давати хабарі і за екзамени, і за медичні довідки...

Отже, на мою думку, слід унеможливити здирництво в ДАІ, а вже потім подумати, як освіжити знання Правил дорожнього руху.

— Сподіватимемося, що до цієї думки прислухаються в ДАІ. А чи є, на ваш розсуд, серед нових пропозицій корисні? — поцікавився я в Євгена Полі­карповича.

— Я вважаю позитивним звільнення власників нових автомобілів на три роки від проходження технічного огляду. Після цього строку проходити техогляд потрібно буде раз на два роки. А ось якщо автомобілю 15 літ, то це треба робити щороку.

Обіцяють, що огляд машин буде проводитися винятково на спеціалізованих станціях технічного обслуговування без участі ДАІ. Можливо, це й так, але, підозрюю, що все одно ці СТО якимось чином, на договірних чи інших умовах, будуть пов’язані з ДАІ.

Схвально ставлюся до позбавлення посвідчень тих, хто сідає п’яним за кермо, до посилення відповідальності за невикористання ременів безпеки, до відміни меддовідок при прохо­дженні техогляду...

— Як ви вважаєте, що взагалі потрібне, щоб реформи пішли, щоб вони не викликали невдоволення, щоб люди розуміли, що вони проводяться для їхнього ж блага?

— Мені випало побувати у багатьох країнах, у деяких по кілька разів. Зокрема, Польщу я відвідав чотири рази. У цій країні є, звичайно, свої проблеми, але мене там просто-таки вразив високий дух патріотизму. Не раз у компанії місцевих жителів доводилося й пиво пити. І не дай Боже, щоб котрийсь із присутніх дозволив собі ганити державу чи мову! За це й добрячого стусана можна одержати.

Одна з міжнародних організацій недавно взялася з’ясувати, в якій європейській країні найбільший відсоток патріотів. З’ясувалося, що в Польщі — 97 з кожних ста осіб. В Україні таких — 37, водночас 45 осіб зі ста позиціюють себе патріотами... Росії.

Я ніколи не був партійним, але свого часу перечитав твори засновників марксизму. Карл Маркс писав: «Особа, яка не володіє мовою народу, на землі якого живе, — гість або окупант, або раб цього окупанта». Я б додав, що незнання мови свого народу чи зневажливе ставлення до неї — це свідчення інтелектуального убозтва.

Так-от, через те, що в Україні мало патріотично налаштованих громадян, ми й терпимо нині нестатки і живемо гірше, ніж наші сусіди у тій-таки Польщі. Через це влада і народ у нас живуть різним життям. Народ не продукує реформи. Прості люди здебільшого думають про своє, індивідуальне, а не про загальне. І доки так триватиме, жодних позитивних змін не буде. Потрібно всім усвідомити, що не державна бюрократія, а лише громадянське суспільство спроможне захистити національні інтереси країни.

Ще раз зішлюся на приклад Польщі. Там зроблено дуже багато в сенсі формування громадянського суспільства. Цей процес активно підтримала преса. Коли влада перейшла від першого секретаря ЦК партії, генерала армії Войцеха Ярузельського до лідера «Солідарності», електрика Леха Валенси, то найперше, що було зроблено, — це захищено інформаційний простір країни від впливу зарубіжних видань. У нас же, коли Рух відсторонив від влади комуністичну партію, нічого подібного не сталося. Навпаки, з’явилося ще більше, ніж було доти, проросійськи налаштованих видань, які, певна річ, пропагують цінності сусідньої держави: мову, культуру, поширюють свій погляд на історію та її героїв. А справжніх українських газет настільки мало, що їх в Україні можна на пальцях полічити. Врахуйте й те, що вони ще й не користуються підтримкою держави. Як же в таких умовах творити патріотичне громадянське суспільство?

Поки у нас рівень патріотизму не досягне хоча б 50 відсотків, споконвічна роз’єднаність триватиме. А це заважатиме розробляти і втілювати такі реформи, які були б корисними не лише для влади, а, насамперед, для людей. До речі, це стосується і змін, запропонованих департаментом ДАІ.