Кодимському автотранспортному підприємству у травні нинішнього року виповниться півстоліття. Впродовж тридцяти років тривав зоряний шлях цього підприємства, який ознаменовано високими відзнаками і Міністерства транспорту, і облуправління пасажирського транспорту. АТП 15113 мало в арсеналі близько 60 автобусів, 6 автомобілів таксомоторного парку, 56 одиниць вантажного транспорту, власну автозаправочну станцію, котельню, токарний та механічний цехи, столову, душову, склади, гаражі. Колектив налічував 260 фахівців, з яких 60 – інженерно-технічні працівники.

Регулярні автобусні маршрути – районні, міжрайонні, обласні – задовольняли потреби населення у автоперевезеннях і відповідали вимогам Мінтрансавто. Діяли і головні автобусні маршрути міста. Так було. А що сталося потім?

Танталові муки

У 90-х роках країна почала переходити зі старої командно-адміністративної системи на ринкову, з новими економічними принципами і вимогами. Кодимське автотранспортне підприємство потрапило до переліку об’єктів, що підлягали обов’язковій приватизації у 1995 році. Та власне для нього танталові муки почались ще на початку 90-х, бо вже тоді держава кинула напризволяще спеціалізовані АТП, які свого часу забезпечували перевезення пасажирів з кожного найвіддаленішого села. Ці підприємства занепадали, перейменовувалися, ніби від зміни назви мало статись якесь економічне перетворення, і… згасали, як свіча на вітру. Ця лиха доля не оминула і Кодимське АТП. Скоротилися прибутки, хронічними стали неплатежі, граничного рівня сягнула зношеність основних виробничих фондів.

Нині водії згадують часи, коли акції підприємства хотів викупити Микола Лукич Вербецький, і кажуть, що, напевне, треба було пристати на його пропозицію. Може б тепер підприємство жило, а не скніло?

Проте злиденна доля спеціалізованих підприємств – це свідчення глибокої кризи всієї автотранспортної галузі України. І хоча сьогодні існує велика кількість приватних перевізників, зокрема в Кодимському районі, вони все ж неспроможні забезпечити нагальні потреби. Тут має бути врахований щомісячний графік роботи, відстій транспорту, його технічний огляд та медичний огляд водіїв. Тарифікація маршрутів теж вимагає контролю. Бо, наприклад, у Кодимі з центра міста до автопарку таксі коштує 20 гривень, а у сусідній Балті з кінця в кінець – 13 гривень. Я вже не кажу про технічний та естетичний стан автомобілів, водії яких у гонитві за заробітком ставлять під загрозу власне здоров’я і, як наслідок, здоров’я пасажирів. Правди ніде діти, у багатьох випадках інтереси таксистів вступають у значне протиріччя з інтересами людей, які користуються їхніми послугами. І тут знову постає питання контролю.

Аналіз діяльності підприємств і підприємців свідчить, що близько 80% зареєстрованих в Україні перевізників не мають профільної освіти та досвіду роботи у сфері обслуговування пасажирів. Це призвело до зростання аварійності та травматизму, до підвищення собівартості перевезень.

Бути чи не бути?

Сьогодні вже є конкретні кроки держави на шляху стабілізації становища. Міністерство транспорту і зв’язку працює над стимулюванням процесу укрупнення підприємств автомобільної галузі. Як зазначають фахівці, це дасть змогу істотно збільшити рівень безпеки перевезень і підвищити якість транспортних послуг. Окрім того, програма включає конкретні заходи в напрямі легалізації автоперевезень і передбачатиме сприятливі умови для оновлення парку автомобілів та автобусів.

Передбачається ще низка змін щодо створення в Україні системи підготовки та підвищення кваліфікації осіб, що здійснюють пасажирські перевезення, підняття престижу професії водія, врегулювання рівня заробітної плати, впровадження ефективної системи стимулювання, зниження пенсійного віку водіїв, що працюють на маршрутах загального користування. Але нові умови породжують нові запитання і у водіїв, і у керівництва АТП. Зокрема, сьогодні основним для ПП АТП 15115 (таку назву воно має після процедури банкрутства і викупу свого ж транспорту та будівель) є риторичне запитання: бути чи не бути?

Адже від великого колективу залишилося 9 водіїв, з автобусного парку – 12 автобусів, і вони не всі «в строю». Діють лише 6 маршрутів за напрямками: Одеса, Балта, Загнітків, Лисогірка, Будеї. Автобус курсує на села не двічі на день, як було колись, а раз на тиждень. Лише до Загніткового – щодня. У день мого візиту до автопарку з півдороги на Одесу через відсутність пасажирів повернувся автобус. Водії підраховували витрати. Адже вони оформлені як приватні підприємці і у ПП АТП орендують автобуси, сплачуючи за цю послугу. Все інше – а це забезпечення пальним, ремонт автобуса, закупівля запчастин, заробітна плата тощо – залежить від того, скільки вони зароблять, скільки заощадять, скільки потратять. Так, для водіїв сьогодні є збитковим перевезення людей пільгової категорії. Але ж ці люди теж хочуть їхати і мають право на використання пільги. Тож підприємство уклало договір з управлінням праці та соціального захисту населення райдержадміністрації на пільгове перевезення пасажирів.

Проте для АТП надання цієї послуги виливається у копієчку, бо держава добре слідкує за тим, щоб їй вчасно сплачували, сама ж, на жаль, несвоєчасно компенсує витрати. Так, і досі, як зазначає директор ПП Олександр Закревський, підприємству не повернуто 80 тис. гривень.

Сьогодні, за словами директора, ще додалася епопея з податківцями, які за борги забрали автобус. І хоч борги вже давно сплачено, автобус не повертають.

– Ми не живемо, а вижива­є­мо, – розповідає Олександр За­крев­ський, – довелося відмовитися від телефонів, електроосвітлення, бо коштів ледь вистачає на здійснення платежів до бюджету. На жаль, інфраструктура, особливо дороги, не зазнали жодних змін на краще, а навпаки, з кожним днем стає все гірше. Не дороги, а суцільні ями, які розбивають техніку. А вона у нас не витримує жодної критики. Автобусам вже понад 20 років, їх давно пора замінити новими. Та коштів не вистачає. Я цікавився економічною ситуацією інших автопідприємств. Там справи аналогічні.

Надворі зима, а у гаражі, де проходять ремонтні роботи, холодно, хоч собак ганяй. Відсутнє освітлення, немає опалення, крізь розбиті шибки залітає холодний вітер. Ні зігрітися, ні помитися після ремонту. Водії, звичайно, невдоволені таким станом речей. Скаржаться на нелюдські умови, на низькі зарплати, на те, що автопарк став заручником не стільки економічної кризи, скільки непродуманих державницьких кроків на шляху приватизації, які, на їхню думку, призвели до краху автопарків.

– Сьогодні, зокрема, зростає конкуренція у всіх галузях діяльності. А це вимагає лише високорентабельної та ефективної роботи підприємства, гарантом чого є позитивний фінансовий результат – прибуток. На жаль, ми працюємо собі на збиток, що за відсутності програми державного субсидування є економічно недоцільним, бо веде до банкрутства, – розставляє акценти Олександр Закревський. – Вихід сьогодні тільки один – повернення підприємству статусу державного. Бо без державної підтримки спеціалізовані АТП кануть в небуття.

Наразі перед керівництвом АТП постало ще одне питання: купівля землі, тобто території підприємства. На цю операцію потрібно 120 тисяч гривень. Дирекція каже, що їх немає де взяти за нинішньої кризи. Крім того, капітального ремонту потребують усі будівлі автопарку, що перебувають у надто занедбаному стані. Окремі з них відчужені і пішли з молотка під розбірку. Тож в цій сфері давно назріли зміни.

Але для збереження того, що залишилося, для нарощування потенціалу, Кодимському автопарку, як повітря, нагально потрібні значні фінансові вливання, жорстка господарська рука і виконавська дисципліна. На мою думку, саме ці складові допоможуть реанімувати транспортну галузь, необхідність функціонування якої у районі не викликає сумнівів. Взагалі, зміни назріли в усій транспортній галузі і країни, і району зокрема. Час для рішучих кроків настав.