Микола Володимирович Пундик, голова Одеської обласної ради, уперше дав розгорнуте інтерв’ю нашій газеті. Авторові хотілося поговорити з ним як з політиком, господарником і главою родини. Чи вдалося, судіть самі.

– Миколо Володимировичу, через півтора місяця після обрання Вас головою облради я попросив дати інтерв’ю нашій газеті. Ви тоді коректно відповіли: «Ще рано. Мені й депутатам потрібно попрацювати. Пройде час, і у мене буде що сказати читачам». Зізнаюся, гідно оцінив Вашу відповідь. Напередодні ста днів перебування на цій посаді Вам, напевно, є що сказати «Одеським вістям». Якими були ці сто днів?

– Чесно кажучи, нелегкими... Але результативними. За цей час вирішено багато поточних, організаційних питань. Пріоритетними були бюджет і оптимізація структури апарату обласної ради. Бюджет розвитку цього року обговорювався з кожним головою районної держадміністрації, мерами міст, головами районних рад. Вони приїжджали, вносили пропозиції й захищали своє бачення використання коштів обласного бюджету розвитку у себе в районі. Ми, на жаль, обмежені в цьому ресурсі, тож розпорошувати його не маємо права. Тому в кожному районі було визначено кілька пускових об’єктів, що мають соціальне значення. Наприклад, якщо цього року в місті Рені ми вкладаємо в певний об’єкт три мільйони гривень бюджету розвитку, то під кінець року одержуємо пусковий об’єкт. Тобто, під кінець року зможемо прийти і порахувати, на що пішли три мільйони. Є ідея в найближчому майбутньо­му за допомогою громадськості, активістів громадських організацій проконтролювати використання коштів з бюджету розвитку.

Ви знаєте, що він складається з декількох частин: це місцеві бюджети до рівня ра­йонного, наш обласний і республіканський. Державні субвенції бюджету розвитку ми теж одержуємо. Я збирав ініціативну групу. Її члени входять до складу громадського руху щодо контролю використання бюджетних коштів. І будь-які розмови про вигадані тендери, про якісь «відкати» необхідно припинити. Або, у кожному разі, поставити під максимальний громадський контроль. До речі, це стосується і наших програм, про які йшлося на останній сесії облради. Я не буду на них зупинятися, тому що в останньому номері «Одеських вістей» ви конкретно про це писали. Тільки повторюся: важлива не назва програми, а її наповнення та ефективність.

– Як відомо, цього року у зв’язку із введенням нових нормативних і законодавчих актів України трохи змінилася сама формула обласного бюджету.

– Раніше основними джерелами формування бюджету був податок на доходи фізичних осіб (щоб було зрозуміліше – на заробітну плату), а також такий серйозний податок як плата за землю. Цього року ця плата цілком перейшла у розпорядження сільських, селищних і міських рад. Тому ми формуємо обласний бюджет за рахунок податку на доходи фізосіб. Він становить 89% від загальної суми бюджету. А загальний фонд обласного бюджету становить 3,2 млрд грн, з яких 800 млн – це власні доходи, а 2,4 млрд – субвенції та дотації з Державного бюджету України.

– Таким чином, можна сказати про не зовсім справедливе формування бюджету?

– Одеська область із усіма суб’єктами господарювання заробляє на рік приблизно 7 млрд грн. А після перерахування до бюджетів усіх рівнів, бачите, яка сума залишається в нашому розпорядженні? Тому ми дуже уважно визначаємо пріоритети, на які необхідно спрямувати ці гроші. Ви звернули увагу, що на сесії 30 грудня минулого року було ухвалено рішення про стовідсоткове забезпечення захищених статей бюджету: виплата заробітної плати бюджетним організаціям, придбання медикаментів, оплата комунальних послуг... Усе це ми забезпечили в повному обсязі. А на лютневій сесії ми уточнили показники бюджету 2011 року, в основному виділивши гроші на реалізацію регіональних програм, формування переліку об’єктів будівництва, реконструкції й облаштування за рахунок грошей обласного бюджету розвитку.

Я хочу, щоб Ви зрозуміли філософію нашого ставлення до бюджету: відкритість і прозорість у витраті бюджетних коштів та їх контроль.

– Коли Ви починали працювати головою облради, ще не було такої напруженої морально-психологічної ситуації й у країні, і в нашій області. Ні для кого не секрет, що вона не поліпшується у зв’язку з непопулярними, але вимушеними заходами уряду. І от зараз, коли вже настав пік невдоволення цінами, тарифами, що може зробити влада на місцях?

– Влада повинна взяти під пряму свою опіку і захист найбільш соціально незахищені верстви населення. Так звані субсидії повинні бути абсолютно індивідуальними і адресними. Оскільки система цього субсидування далека від ідеалу. Найяскравіший приклад наводжу на власній родині. Я і моя родина не потребуємо субсидій. Але, проте, моя теща має право на цю субсидію. Я не розумію чому. Як чиновник я одержую досить велику заробітну плату і спроможний в повному обсязі оплатити їй комунальні послуги.

– Але є тещі, діти яких не можуть їм допомогти...

– Цілком правильно. Тому тут свою роль повинна зіграти держава. Безумовно, законом субсидії передбачені. І цими реформами визначений захист незахищених верств населення. Отут-то й проявляється роль держави.

– На одній із зустрічей з журналістами Ви досить переконливо говорили про те, що влада сьогодні як ніколи повинна бути прозорою і відкритою для народу...

– Будь-які кроки і дії законодавчої, виконавчої, представницької влади необхідно зараз, як ніколи раніше, широко висвітлювати і роз’яснювати людям. Ви звернули увагу, що на відкритті VIII сесії Верховної Ради наш Президент підкреслив (ось газета з його виступом переді мною): «Політичною передумовою реформ має бути стабільність і тісна взаємодія гілок влади, постійні комунікації і широкий суспільний діалог...» От мені й бачиться в сьогоднішньому стилі роботи облради постійний діалог з виборцями, жителями Одещини щодо найактуальніших питань. Відкрита, чесна розмова, яку ми за допомогою депутатського корпусу усіх рівнів області, а також посадових осіб незагайно повинні активізувати, щоб зняти, як ви відзначили, наявне напруження морально-психологічного клімату. Це підвищить довіру до влади, якій дісталася порожня скарбниця і, щоб не допустити дефолту, вживаються, на жаль, непопулярні заходи, які безсумнівно в підсумку повинні дати позитивні результати. А ми, люди, так влаштовані, що хочемо одержати все і одразу. Звідси і якась розчарованість, невдоволення. Отут і ви, журналісти, повинні нам допомагати. Ви – своєрідні посередники між населенням і владою, і від вас багато в чому теж залежить кредит довіри до влади, до її дій. Гадаю, що при особистих зустрічах з виборцями, на сходках у селах (а їх треба відроджувати) з людьми повинні розмовляти фахівці податкової інспекції, Пенсійного фонду, освіти, юристи, представники правоохоронних органів... Сьогодні з людьми треба радитися, уміти переконувати. Сьогодні чиновник повинен наблизитися до людей, слухати і чути їх. До людей треба йти з відкритим серцем. І тільки разом з ними ми зможемо подолати всі труднощі цього року.

– З Вами важко не погодитися. Сьо­годні влада повинна працювати на селі, у будь-якому населеному пункті відкрито, прозоро, про що Ви не раз підкреслювали у своїх виступах.

– І я підкреслював, і губернатор підкреслював... І Ви бачите, що кулуарно у нас не ухвалюється практично нічого. Навіть кадрові призначення. Зрозуміло, що кожному керівникові хочеться мати свою команду, але, все ж таки, навіть кадрові призначення проходять обговорення.

– Комплексну програму розвитку Придунав’я прийнято. У ній передбачено низку соціальних пріоритетів розвитку колишньої Бессарабії, що в підсумку підніме рівень життя працьовитих людей цього краю. Як вона реалізується?

– Комплексна програма розвитку При­дунав’я врахувала найбільш соціально значимі проблеми регіону. Я сказав би, це програма державного значення. Удосконалення роботи, впровадження нових технологій у Дунайських портах несе для України потенціал вагомого використання транзитних можливостей із дванадцятьома європейськими країнами, а спорудження траси Одеса – Рені, кошторисна вартість якої 27,7 млрд грн, завантажить на повну потужність металургійні, машинобудівні, хімічні підприємства країни. До речі, такий досвід застосовується і в Аргентині, і в Чилі, і в багатьох азіатських країнах. Президент України під час останнього відвідування Одеси підкреслив, що розвиток Придунав’я – це великий національний економічний бренд держави, і обіцяв, що візьме під особистий контроль трансдунайський транспортний коридор. Тож виконання цієї комплексної програми – одне із ключових у діяльності нашої облради. Зараз ми уточнюємо до деталей конкретні кроки щодо її виконання і сподіваємося серйозно цю програму реалізовувати, про що жителі й Бессарабії, і області будуть постійно інформуватися.

– Депутатський корпус у нас представляють люди різних партій. Це цілком природно. На Ваш погляд, яка сьогодні формула співпраці з представниками різних фракцій і взагалі депутатами облради, які опозиційно налаштовані?

– Формулювання «опозиційно налаштований депутат обласної ради» для мене таке, що важко зрозуміти, тому що половина депутатського корпусу обиралася за мажоритарними округами і несе пряму відповідальність перед тими виборцями, які конкретно за них голосували. Друга половина депутатів обиралася за партійними списками, і теж несе відповідальність перед жителями усієї Одеської області. На мій погляд, для обласної ради навіть такої великої та однієї з найосвіченіших областей, займатися чистою політикою в нинішніх умовах – це надмірна розкіш. Треба просто проїхати 44 кілометри від Ізмаїла до Рені на автомобілі, витратити на це три години, щоб зрозуміти, що в нашій області є що робити крім прий­няття якихось голослівних декларацій, які найчастіше не відповідають дійсності. А якщо якісь факти і підтверджуються, то їх трактування, що називається, занадто гіпертрофується. Роль депутатів обласної ради на сьогоднішній день повинна зводитися до захисту інтересів того населення, тих ра­йонів, які за них голосували. А політичні декларації треба робити на рівні політичних партій і на рівні все-таки Верховної Ради. Депутатів Верховної Ради від Одеської області від різних політичних сил на сьогоднішній день задосить. Мабуть, за представництвом у Верховній Раді Одеська область поступається тільки Донецькій і, можливо, Луганській.

– Я Вас правильно зрозумів: треба менше займатися політикою, а більше – нагальними справами?

– Не політиканством, точніше скажу... Частіше шукати шлях до компромісу. Із цього приводу мені згадався виступ Голови Верховної Ради Володимира Литвина на VIII сесії, який закликав відкинути амбіції та навчитися ухвалювати консолідовані рішення. А Віктор Федорович Янукович на тій же сесії відзначив, що в нашому житті є проблеми, які не мають партійності – це бідність і безробіття, неефективна економіка, нереформовані Збройні сили, злиденні лікарні, школи... І увага до цих проблем повинна бути загальною для всіх партій, політичних сил і опонентів.

– В області існує стара проблема – транзит морських вантажоперевезень. Цей транзит здійснюється у восьми портах області. Відомо, що за останні два роки кількість вантажоперевезень зменшилася більш ніж на 50%. Наслідком того є тривалі митні обробки контейнерних вантажів, звідси й затореність портів. Втрачають гроші бюджети міст. Чи намічаються спільно з облдержадміністрацією розв’язання цих нагальних проблем у морегосподарському комплексі області?

– Це справді стара проблема, проблема кожної, без винятку, країни. У нас вона стоїть особливо гостро з кількох причин. По-перше, ніхто не буде заперечувати, що в умовах сьогоднішньої кризи відбулося поясниме зниження вантажопотоку. Порти в Рені та Ізмаїлі багато в чому орієнтовані на перевалювання сипучих вантажів, в основному, для російських металургійних комбінатів. Їхні обсяги знизилися. Що стосується контейнерних перевезень, то мова йде про дотримання державою і усіма, без винятку, учасниками процесу певних правил. От і все. Той, хто цим займається, – зрозуміє мене. Давайте працювати усі разом відкрито: і перевізники, і люди, що займаються брокерським обслуговуванням. Проблема справді існує і з митницею, і на законодавчому рівні. Я був присутній на обговоренні у губернатора цього питання з усіма зацікавленими сторонами. Вони сходяться на думці, що при нормальному підході на оформлення документів і огляд одного контейнера двох годин вистачає цілком.

Ми працюємо в цьому напрямі разом з обласною державною адміністрацією.

– Ви відвідали Ізмаїльський та Ренійський райони. Що Вам дали ці зустрічі?

– Такі зустрічі для керівників будь-якого рівня повинні бути обов’язковими. І відвідувати треба не тільки ті об’єкти, які заплановані офіційними організаторами, що я, до речі, і зробив в Ізмаїльському районі: попросив показати два об’єкти, на які в минулому фінансовому році було завершено фінансування, і вони анонсовані як здані в експлуатацію. Показали. Чесно сказати, мене вразив Будинок культури в Суворовому. Це справді працюючий об’єкт. У ньому функціонують гуртки, туди ходять діти...

Такі зустрічі дають реальну інформацію. Коли починаєш спілкуватися з людьми не протокольно, а просто, то іноді спливають неприємні речі... Але їх треба аналізувати, на них необхідно реагувати. Адже не секрет, що коли приїжджають керівники області, то візит готується, у деяких випадках відбувається абсолютна показуха. А коли ж керівник просто увійшов до школи і почав розмовляти з директором, з’ясовується, що не так усе благополучно, як підносилося. У мене, наприклад, виникли запитання, чому лінолеум у навчальних класах села Ларжанки постелено край на край. Діти ж можуть травмуватися, спіткаючись. Крім того, раніше не можна було застеляти підлогу у класах лінолеумом за санітарними нормами, тому що у складі лінолеуму був присутній формальдегід. Зараз інші технології й, можливо, можна це робити, але те, що край на край – це неправильно!..

– Говорячи про економію коштів і поповнення бюджету міст, ренійці цікавляться питанням спорудження залізниці Ізмаїл – Рені.

– На сьогоднішній день існують дві точки зору із цього приводу. Перша: дорога потрібна, як повітря, і вона дасть подальший розвиток, зокрема вантажопотоків у таких портах, як Ізмаїл і Рені. Друга: нічого, крім «перетікання» вантажу з Ізмаїла до Рені, вона не дасть. Мається на увазі, що якщо сумарний вантажообіг портів Ізмаїла і Рені становить умовно кажучи 10 млн тонн, Ізмаїл працює на максимумі 6 млн тонн, а Рені – 4 млн тонн (30% від потужності), то спорудження цієї залізниці в сумі складе ті ж 10 млн тонн.

Зараз проектно-кошторисна документація не готується, навіть не проведені геолого-дослідницькі роботи. Якщо подивитися на карту Одеської області, то побачимо, що на цій ділянці суцільні водойми, болота, нестійкі ґрунти. А там, де суходіл – це вже розпайована земля. Закону про викуп розпайованої землі у нас поки що теж немає. За експерт­ними оцінками спорудження цієї залізниці буде приблизно дорівнювати спорудженню автомобільної дороги Рені – Одеса. Але говорити, що це безперспективно, я теж не візьмуся.

– Це правда, що застопорилося питання спорудження автобану Одеса – Рені через відсутність грошей і проведення Євро-2012?

– Будівництво складається з декількох етапів. Зараз період підготовки проектно-кошторисної документації. Поки що котловани ніхто не копає, палі не забиває, тільки визначають, де все це робити, тому що існує кілька варіантів переходу через лиман, через Дністер. Але питання не застопорилося. Звичайно, хотілося б, щоб підтримка держави була активнішою. «Трансдунайський транспортний коридор», один з одинадцяти національних проектів, перебуває, як я вже говорив, під безпосереднім кураторством нашого Президента Віктора Януковича. У комплексі він містить у собі автомобільну дорогу Рені – Одеса.

В Європі ми знайшли тільки одного союзника, якому ця дорога необхідна так само, як і нам, – це Туреччина. Ні для кого не секрет, що Румунія, як член Євросоюзу, усіма можливими важелями відтягує вирішення цього питання, тому що для них дуже важливо, щоб транзитні шляхи проходили через територію Румунії та Молдови. А Туреччина, як ми і Росія, зацікавлена у спорудженні транспортного кільця навколо Чорного моря.

Нещодавно наш Президент зустрічався із Прем’єр-міністром Туреччини. Обговорювалося, зокрема, і це питання. Турецька сторона висловила готовність і приватними інвестиціями, і державним капіталом, і сучасними технологіями брати участь у спорудженні дороги.

– Миколо Володимировичу, наша зустріч має символічний характер. По-перше, Ви даєте інтерв’ю напередодні ста днів Вашого перебування на посаді голови облради. По-друге, Ви вперше будете представлені нашим читачам не тільки як політик. Ви історик за першою освітою. Скажіть, на яку історичну особистість Ви орієнтуєтеся?

– Залізний канцлер Олександр Михайлович Горчаков. Це людина, яка причетна до посилення ролі Росії на міжнародній арені і насамперед у Європі. Коли його суперник, і в той же час великий друг, видатна людина Отто Фон Бісмарк відходив від справ, то, підбиваючи підсумки свого життя і складаючи певний політичний заповіт, усім політичним діячам Німеччини радив ніколи, ні під яким приводом не воювати з Росією, тому що це не має ніякої перспективи. Багато в чому ця думка у Бісмарка склалася від багаторічної спільної роботи і протистоянь його з канцлером Горчаковим.

Мене в ньому приваблюють відданість справі, людям, одній обраній лінії, зокрема й одній обраній політиці. Говорячи про себе, можу сказати, що я як прийшов на початку утворення до цієї політичної сили – ніяких «хитань», переходів, політичних переорієнтувань у мене не було.

– Це правда, що Ви були актором?

– Було в мене таке хобі, хоча немає фахової освіти. Працював у Києві такий народний театр, який називався «Стиф». Зараз його немає. Але свого часу він користувався популярністю. Особливо на прем’єрах, як кажуть, народ висів на люстрах.

– Кого Ви грали?

– Найулюбленіша роль – це льотчик у «Маленькому принці» Антуана де Сент-Екзюпері, в «Принцесі Турандот» – принца Калафа. Мало того, ми тоді виступали на Всесоюзному конкурсі народних театрів, і я одержував пропозиції навчатися і працювати в театрі. Але в мене вже був син Женя… Загалом, не склалося.

– Акторське покликання Вам сьогодні в роботі допомагає чи заважає?

– Багато в чому допомагає: уміння тримати увагу аудиторії, будувати монологи і діалоги з людьми. Та й мовний апарат, так би мовити, поставлений уже. А для публічної людини важливо не тільки про що ти говориш, але і як говориш. У цьому плані свій слід акторська майстерність залишила... А з другого боку, доводиться часто через серце, емоційно все пропускати... І в цьому відчуваєш якусь складність... Ви знаєте, приїжджаєш іноді в який-небудь інтернат, вдивляєшся в сумні очі дітей, і чесно – ходиш під цим враженням дуже довго. Розповідаю про них своїй дуже жалісливій за натурою дружині Олені Костянтинівні, а вона сліз стримати не може…

– Скажіть, це правда, що дідусі більше люблять онуків, ніж дітей?

– Їх у нас троє. І, напевно, так. Бачу онучат рідко. Але коли зустрічаюся з ними, відволікаюся від усіх проблем. Розстаючись із онуками, завжди думаю про одне: ми, дорослі, люди різних професій, посад, сьогодні повинні зробити все, щоб діти України жили в достатку, щоб у їхніх очах не читалася зажура, щоб не бачити дитячих сліз...

– Ваш старший син, Євген, пішов Вашою стежкою. Він політик. А Ви хотіли б, щоб молодший син, Володя, теж став політиком?

– Зізнаюся, і не думав, що Женя піде цим шляхом. Моєї заслуги в цьому немає, скоріше – губернатора Едуарда Леонідовича, який залучив його до виборчої кампанії, у якій, як мені потім говорили, він добре себе проявив… Ось так вийшло, що рідний син не послухав батька, але послухав Едуарда Леонідовича. У принципі, я за нього спокійний. Він людина працьовита і дуже наполеглива. А без цих якостей не може відбутися політик будь-якого рангу.

Молодший син Володя, за моєю порадою, пішов навчатися на політолога, як і старший. Але відучився три роки і покинув, хоча ніяких передумов для цього не було. Він зараз закінчує психологічний факультет Київського університету. Збирається стати психологом, але я спостерігаю, чим він зараз займається: бере участь у зйомках і як постановник, і як технічний працівник. Вони із друзями знімають якісь кліпи, рекламні ролики і навіть на цьому умудряються заробляти гроші. Що ж, у кожного сина своя дорога. Головне, щоб вони не підводили нас, батьків.

– Ви синів теж залучили до риболовлі? Адже, наскільки мені відомо, ви чудовий рибалка?

– Певною мірою...

– А коли у Вас найближча риболовля?

– На це провокаційне запитання відповім, що на сьогоднішній день я рибалка-теоретик. Востаннє був на риболовлі на початку грудня на Дністрі. Походив зі спінінгом, піймав чотири щучки... А на велику риболовлю, як раніше бувало, на добу-дві – немає часу. Взагалі для мене, якщо є вільний день поїхати на риболовлю за тисячу кілометрів – не проблема. Проблема – у зайнятості. А зізнатися, тягне... Думаю, мине якийсь час, можливо, вдасться вирватися, а поки що... Коли я перейшов на роботу до облради з облдержадміністрації, думав, що тут мені буде легше. Насправді ж – важче. Все-таки в адміністрації існує єдиноначальність: є наказ, його треба виконувати. А тут 132 депутати, які не сприймають наказів (посміхається). І всі вони різні. І до кожного треба підібрати індивідуальний ключик, щоб переконати в чомусь важливому.

– Найважчий і найприємніший для Вас день зі ста?

– Найважчий... Їх було чимало. А ось найприємніший, мабуть, недавній ювілей Євгенії Михайлівни Дембської, народної артистки України. Вона для мене стоїть в одному ряду з Вірою Коміссаржевською. Мати можливість привітати Євгенію Михайлівну з ювілеєм, перебувати з нею на одній сцені, поцілувати їй руку – для мене це справжнє щастя.

– Миколо Володимировичу, побажання читачам «ОВ».

– Бажаю кожній оселі миру і добра, поваги й любові один до одного. А найголовніше – терпіння. Так улаштоване людське життя, що періодично нам доводиться долати життєві труднощі. Давайте разом подолаємо їх гідно.

– Дякую.