Довготривалий судовий процес, фігурантами якого були редактор Роздїльнянської районної газети «Вперед» і Роздільнянська районна рада, завершився. Майже три роки правники намагалися з'ясувати обставини звільнення депутатами Роздїльнянської районної ради редактора Тетяни Хамардюк за ознаками статті 41 пункту 1 КЗпПУ. 21 січня цього року Апеляційний суд Одеської області поставив крапку у цьому трудовому спорі: поновив Т.Б. Хамардюк на посаді редактора з 25 березня 2008 року з виплатою середньої заробітної плати за вимушений прогул та відшкодуванням районною радою позивачу за заподіяну моральну шкоду 5000 гривень.

Які обіцяв «Прес-кур'єр» у попередньому номері, надаємо слово Тетяні ХАМАРДЮК.

Минуло майже три роки з початку конфлікту, а відчуття полегшення немає. Коли озираюся назад, у 2008 рік, бачу зухвалі обличчя керівників районної ради, деяких депутатів, які відверто знущалися наді мною ввечері напередодні сесії і на сесії районної ради під час обговорення питання про фінансово-господарську діяльність редакції газети «Вперед». Напередодні сесії, ввечері, у кабінеті голови районної ради, мені поставили ультиматум: або пишу заяву про звільнення за власним бажанням, або мене на сесії звільняють за статтею (проект рішення був вже готовий і там стояла зазначена вище стаття). Я відмовилася від такої «щедрої» пропозиції.

На сесії серед іншого «попросили» оприлюднити мою заробітну плату і при цьому покласти руку на Біблію. Пройшло лише 10 днів після того, як я поховала свою матір, але це не зупинило опонентів — так їм хотілося позбавитися «некерованого, свавільного редактора».

Якби районна рада в 2008 році виконала винесений протест прокурора на рішення сесії про моє звільнення, то сума відшкодування склала б близько 10 тисяч гривень. Проте, протест не був виконаний. В результаті авантюра зі звільненням редактора з вини районної ради обійшлася редакції газети «Вперед», а отже і районному бюджету, десь в 200 тисяч гривень. Це — кошти роздільнянців, платників податків. Ці кошти чекають ФАПи, дитячі садки, наші розбиті дороги і тротуари, неосвітлені вулиці, шкільні аварійні спортивні зали тощо. Та підуть вони не на нагальні потреби населення, а на зведення рахунків районної влади з «неугодним» журналістом.

Програвши судовий спір, Роздільнянська райрада і надалі зухвало порушує закон, зневажає право. Поки сторони доводили правоту в апеляційному суді, в Роздільній шукали «порятунок» від Хамардюк. І придумали... ліквідацію КП «Редакція газети «Вперед». Складається враження, що у керівництва районної ради і райдержадміністрації немає більш важливого завдання, ніж перешкодити поновленню редактора на посаді, як того вимагає рішення Апеляційного суду Одеської області. А якщо речі називати своїми іменами, то триває планомірне знищення однієї з найстаріших газет області, яка цього року відзначає 80-річний ювілей.

Газета «Вперед» має свого читача, досвідчений колектив, не нове, але тепле і затишне приміщення, непогано оснащене оргтехнікою, має власний легковий транспорт. Економічно наша газета є однією з таких в області, які мають найменшу підтримку з місцевого бюджету. Тому ліквідація — це злочин влади перед трудовим колективом, населенням району, яке читає часопис.

Доповідь на сесію по редакції готував депутат районної ради, голова депутатської комісії з питань дотримання законності 0.0. Ставничий. Він і вніс пропозицію про звільнення редактора. Голосів для звільнення не вистачило. Але звільнили все одно. Не обійшлося і без фальсифікації самого рішення: зміст підписаного головою районної ради рішення інший, ніж прийнятого на сесії.

Районні редакції — ласий кусок для районної влади. Вони, як правило, розташовані в центральній частині райцентру, можна мати зиск, здаючи частину приміщень в оренду. Районні газети єдині здатні впливати на імідж влади, особливо під час виборів. Тож не даремно всі Президенти України оберігають їх законами, які гарантують захист від зазіхань місцевої влади. Проте без підтримки прокуратури і суду їх важко вберегти від втручання місцевої влади у творчу і господарську діяльність. Редакція газети «Вперед» цьому яскравий приклад.

Повернуся до ліквідації редакції. Звернення в прокуратуру щодо законності та економічної обґрунтованості ліквідації було зареєстроване 28 січня 2011 року, вимагає негайного вивчення та, на мою думку, протесту прокурора. Як повідомив прокурор району Е.Г. Дзебко, нині він готує протест щодо ліквідації КП «Редакція газети «Вперед».

Наведу деякі нюанси рішення сесії про ліквідацію підприємства, які беруться за основу: доповідна спеціаліста відділу у справах майна виконавчого апарату районної ради; висновки постійної комісії районної ради з питань спільної власності територіальних громад району і забезпечення законності.

Щодо висновків спеціаліста, то тут коментарі зайві. Комісія ж двічі голосуванням відхиляла розгляд питання про ліквідацію КП «Редакція газети «Вперед» на сесії, як непідготовленого. Але небажання бачити на посаді редактора Хамардюк змусило закрутити нову авантюру — винесли питання на розгляд сесії, проголосували про ліквідацію.

Головою ліквідаційної комісії призначено В.В. Бакланова, який одночасно обіймає посаду в.о. голови районної ради. Нині він повністю контролює творчий процес, підписує газету «Вперед», веде фінансово-господарську діяльність редакції, візує всі банківські документи. А 5 лютого в газеті «Вперед» з'явилося повідомлення, що печатка КП «Редакція газети «Вперед» є недійсною, оскільки вкрадена. Хоча печатка за актом передана поновленому редактору і знаходиться в редакції. Для чого пану Бакланову нова печатка, коли він голова ліквідаційної комісії, а не редактор?

Нікого з перших осіб у районі не цікавить вартість «ліквідації» по-роздільнянські для платників податків. Можу впевнено сказати, що 200 тисячами гривень тут не обійтися.

Є ще один чинник, який вимагає негайного припинення вакханалії з ліквідацією. У рішенні сесії жодного слова не сказано про долю 2633 передплатників. Ці люди за свої кошти передплатили газету, фактично авансували П виробництво, переважно, на весь 2011 рік. Ніхто з активних ліквідаторів досі не пояснив через газету, що очікувати передплатникам після «ліквідації»? І я би хотіла почути відповідь на це питання і як редактор, і як передплатник, адже моя родина теж передплачує газету «Вперед».

На моє занепокоєння про «ліквідацію» у її ініціаторів є безглуздий аргумент: ми ліквідовуємо не газету, а комунальне підприємство. Далі вони нічого не можуть пояснити. Планують створити щось на зразок видавництва. І це тоді, коли в нашій районній друкарні працюють сьогодні три поліграфісти і ті не завжди мають роботу на повний робочий день.

Останнім часом ми багато говоримо про боротьбу з корупцією і про верховенство права як основний запобіжник проти неї. Не помилюсь, якщо зауважу: пересічні громадяни в Україні законослухняні. Та чимало з них, ставши чиновниками, вважають, що отримали дозвіл ігнорувати закон і зневажати право.

Пішла я на прийом до голови райдержадміністрації О.М. Могилка, оскільки райдержадміністрація — співзасновник «районки». Для мене це була перша зустріч з новим керівником району. Мала намір поговорити про поновлення на роботі, про реальну загрозу газеті «Вперед» через ліквідацію комунального підприємства. На жаль, він мене і слухати не захотів. Коротка розмова закінчилася словами: «Я зрозумів, що ви прагнете скандалу». Виявляється, виконання рішення суду для влади є скандалом.

Після цієї зустрічі, яка відбулася у перших числах лютого, я залишила письмове звернення до голови райдержадміністрації, в якому було зазначено не лише питання поновлення на роботі, а й прохання розібратися із законністю ліквідації редакції, з її наслідками.

Коли готувалася ця стаття, надійшла відповідь з адміністрації. У ній мені ґрунтовно роз'яснили мої права щодо виконання рішення суду через виконавчу службу. На жаль, про ліквідацію КП «Редакція газети «Вперед» в листі жодного слова.

Губернатор Одеської області Е. Матвійчук на всіх виробничих нарадах, зустрічах і в інтерв'ю журналістам декларує верховенство права в області, а в нашому районі поки що відверто це право зневажається.

Не таких народ чекав чиновників. Коли Президент Віктор Янукович говорив, що почує кожного, мав на увазі, гадаю, команду своїх однодумців. Не знаю, чи є наші районні можновладці однодумцями Президента і губернатора, бо навіть вислухати не мають бажання, як же їм почути кожного?!

Закінчити свою розповідь хочу оптимістично, бо читач подумає, що всі навколо мене погані і недобрі.

Маю подякувати своїм колегам — редакторам місцевих газет Одещини. Вони мене підтримували добрим словом, слушною порадою всі ці довгі три роки. Завжди відчувала плече правління Одеської обласної організації Національної спілки журналістів України і її газеті «Прес-кур'єр».

Низький уклін моїм однодумцям, колегам-впередівцям, тим, хто вірив у мене, щиро бажав перемоги, бо моя перемога — це перемога журналіста-районщика на шляху до свободи слова і права на творчу незалежність.

Маю багато прихильників у районі. Мене зустрічають незнайомі земляки і вітають з перемогою над свавіллям місцевої влади, яка чим далі, тим більше себе дискредитує байдужістю до людей, непрофесіоналізмом, вседозволеністю. Три роки разом зі мною боролися проти непрофесійних рішень депутати районної ради минулого скликання, керівники району в різні роки В.Г. Качуренко, М.Я. Каракулін, В.Г. Петров, Ф.В. Сігал, директор райпобуткомбінату Т.М. Міхова. Всі ці люди додавали сил і впевненості, що правда буде захищена законом. Вони і сьогодні не підтримують кроків влади щодо втручання у діяльність редакції.

Не можу не сказати про суддів, які розглядали мій позов двічі в Роздільнянському районному суді і двічі в Апеляційному суді Одеської області. Вони засвідчили високий професіоналізм, неупередженість, порядність. Вдячна суддям Роздільнянського районного суду А.В. Ільяшук, І.В. Бобровській, суддям Апеляційного суду CO. Погорєловій, І.П. Сидоренко та Є.С Сєвєровій. Переконалася на власному прикладі, що порядних і чесних професіоналів у судовій системі більше. І ми про таких суддів повинні частіше говорити добрі слова, слова вдячності.

Вірю, що знайдуться у нашій владі посадовці, які не дозволять знищити районну газету «Вперед» — одну з найстаріших районок України, Вірю, що 5 травня 2011 року газета «Вперед» святкуватиме своє славне 80-річчя, бо без віри немає руху вперед.