Одещина у довоєнний та післявоєнний періоди

За даними Головного управління статистики в Одеській області, на час утворення територія області охоплювала 27,2 тисячі квадратних кілометрів. Тут було розташовано 4 міста, 7 селищ міського типу, 33 сільські райони, 573 сільські ради. Чисельність населення станом на 17 січня 1939 року за матеріалами перепису складала 1791,7 тис. чоловік.

Після приєднання Акерманського та Ізмаїльського повітів була створена Акерманська, а з 7 грудня 1940 року – Ізмаїльська область, яка у 1954 році була приєднана до Одеської. У той же час кілька східних та північно-східних районів були передані Миколаївській та Кіровоградській областям.

З того часу межі регіону залишаються без змін і складають територію 33,3 тис. кв. км. І поділена вона на 26 районів, 7 міст обласного підпорядкування, 8 міських районів, 439 сільських рад. У 19 містах, 33 селищах міського типу і 1136 сільських населених пунктах живе 2395 тис. чоловік. На кожний квадратний кілометр території припадає 72 чол.

З часу утворення Одеської області значними темпами розпочав розвиватися її економічний потенціал. Створювалися нові підприємства, а старі технологічно оновлювалися. За перші п’ять років обсяг валової продукції промисловості зріс, у порівнянні з 1932 роком, у 2,2 раза, продуктивність праці – на 76 відсотків. Якщо у 1932 році виробництво електроенергії в області складало 122,5 млн кВт год, то у 1937 році воно досягло 250,8, а у 1940 – 279,9 млн кВт год. У 1937 році на промислових підприємствах працювало 108 тис. чол.

Область поступово перетворювалася на край високорозвиненого сільського господарства. У 1940 році посівна площа складала 1945,2 тис. га. У розпорядженні сільськогосподарських підприємств було 3852 трактори, 1662 зернозбиральні комбайни, 2140 вантажних автомобілів.

Значного розвитку набуло і тваринництво. Поголів’я тварин швидко зростало і становило у 1940 році 397,7 тис. голів великої рогатої худоби, 201,9 тис. голів свиней, 775,6 тис. голів овець та кіз.

Держава приділяла значну увагу і розвитку соціальної сфери: охороні здоров’я, поліпшенню медичного обслуговування, розвитку освіти, культури, науки. Якщо у 1932 році в області у 66 стаціонарних лікувальних закладах функціонувало 4879 лікарняних ліжок і працювало 1715 лікарів, то у 1940 році кількість закладів зростає до 126, лікарняних ліжок – до 10800, чисельність лікарів – до 3371, медичних працівників середньої кваліфікації – до 5600.

З 1932 року кількість шкіл зросла на 230 та становила у 1940/41 навчальному році 1143 школи, де працювали близько 13 тисяч вчителів. У 18 вищих навчальних закладах навчалися 21,7 тис. студентів, у 40 середніх спеціальних навчальних закладах займалося понад ніж 12 тисяч учнів.

Однак успішний розвиток економіки було перервано війною. За роки окупації в Одеській області було розстріляно та загинуло близько 200 тисяч чоловік. Фашистами були зірвані десятки промислових підприємств. Сума збитків тільки щодо порту становила 223 мільйони карбованців. Пошкоджено 2290 житлових та адміністративних будинків загальною площею близько 954 тисяч квадратних метри, міську електростанцію, водопровід та комунальний транспорт.

Нелегким для Одещини був період відновлення господарства, зруйнованого війною. Але і з цим завданням одесити з допомогою держави упоралися. Тільки за перші п’ять років обсяг промислової продукції зріс в 3,6 раза. Лише у метало­обробці обсяги продукції перевищили довоєнний рівень у 6 разів. Була створена нова галузь – китобійний промисел, налагоджено виробництво нових видів промислової продукції: верстатів, поліграфічних машин, сільськогосподарських машин тощо.

У сільському господарстві у 1946 році розмір посівних площ складав до 83 відсотків довоєнного рівня. У 1948 році за урожайністю та валовим збором зернових перевищено рівень 1940 року. У 1949 році повністю відтворені площі під зерновими та технічними культурами. У 1950 році на 56 відсотків перевищено довоєнний рівень щодо поголів’я великої рогатої худоби і на 46 відсотків – щодо поголів’я свиней.

Наш кор.

І театру доводивcя план

Виконання плану за старих часів було головним у всьому. Ось про що свідчить довідка, підготовлена у 1951 році завідувачем Ізмаїльського обласного відділу мистецтв Похожієнком:

«...У прикордонних районах області за 5 місяців 1951 року дано 202 вистави і 141 концерт. Ізмаїльський російський драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка дав у м. Ізмаїлі 120 вистав...

…Дефіцит, створений виїзними виставами, не перекривається через те, що стаціонарний майданчик театру у м. Ізмаїлі не забезпечує перевиконання плану... За рахунок цього можна було б перекрити збитки щодо виїзних вистав...

Особливу увагу слід звернути на обслуговування сільських і колгоспних клубів, передбачивши певні дотаційні асигнування на це у 1952 році».

За даними комунальної установи «Ізмаїльський архів»

Хотіли зробити край кращим

Напередодні свята ми вирішили заглянути углиб десятиліть. І звернулися до архіву періодики Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького.

Отже, початок тридцятих – роки активного будівництва соціалізму. Тоді в це щиро вірили. Але, крім переможних реляцій, газети висвітлювали і нагальні проблеми, навіть у чомусь схожі на нинішні.

І все-таки спільна налаштованість людей на світле майбутнє, якщо робити загальний зріз публікацій, була очевидною. Журналісти писали, що вже не за горами бурхливе зростання економіки, громадяни захищені соціально. Прагнення будувати, творити, навчатися, виконувати плани, змагатися – усе це відігравало дуже важливу роль у становленні Одещини і знаходило відображення і у періодичних виданнях.

В одному з інформаційних бюлетенів 1932 року відзначено, що Одеська область – наймеханізованіша в республіці. А відповідно, і врожайність висока, і сподівань більше саме на наш край, і зростає довіра з боку партії та народу. Усе це було результатом напруженої праці простих людей.

«Уся бригада – це справжні ентузіясти» – так писалося у виданні «Кращий досвід» про механіків одного з підприємств регіону. Або ось: «Колектив кістковопереробного заводу переходить до виконання завдання великого господарсько-політичного значення. Планується випуск агар-агару, що допоможе зайняти високе місце в боротьбі за економічну незалежність».

Друковані видання 30-х років повідомляють про нестачу кваліфікованих кадрів. І нам це знайоме, чи не так? Але були і майстри своєї справи, які допомагали молоді, передавали свій досвід. А працівники курортної галузі, як писали наші колеги, вносили свої пропозиції про оздоровлення робітничого класу, запрошували дітей у літні табори. І всіх поєднувала велика мета – працею зробити свій край кращим.

Ольга Мельник, «Одеські вісті»

Міська оаза дикої природи

Ідея створення зоопарку в Одесі виникла задовго до його облаштування. А підписання документів на спорудження звіринця і виділення землі під нього в районі колишнього парку ім. Ілліча, де до цього дня перебуває Одеський зоологічний парк, відбулося тільки в 1932 році.

Наступного року починаються будівельні роботи, а керування держзвіринцем, що вважався частиною Музею природознавства, доручається Генрихові Бейзерту – невтомному подвижникові в організації подібної установи. Норвежець за походженням, він переконав міськраду винести постанову про організацію в Одесі зоопарку. Це робилося, як свідчать матеріали обласного архіву, «враховуючи наявність сприятливих кліматичних умов нашого міста і щоденну культурну потребу в організації такого парку».

Одночасно вийшло рішення про ліквідацію в Одесі Першого християнського і Першого єврейського кладовищ, на території яких виник сучасний парк і поруч – зоопарк. Доповідь директора на засіданні виконкому Іллічівської районної ради є сьогодні єдиним документом, що підтверджує відкриття зоопарку. Установа «працювала на госпрозрахунку» без бюджетних асигнувань.

Згідно з матеріалами, зібраними методистом інформаційно-просвітницького відділу зоопарку Олександрою Волковою, під час Великої Вітчизняної війни було не до того, щоб евакуювати колекцію тварин. І Бейзерт, як патріот своєї справи, залишився з вихованцями зоопарку. Під час оборони Одеси вогнева позиція зенітної батареї 15-ї бригади протиповітряної оборони перебувала на Чумці, а її підсобні господарства – на території установи. Солдати підліковували поранених тварин, доглядали за звірятками, годували їх чим могли, косили сіно. Для хижаків розшукували коней, убитих під час нальоту.

Виконуючи наказ секретаря Одеського обкому Колибанова зберегти тварин за будь-яку ціну, Генріх Володимирович під час окупації розпорядився відкрити в зоопарку трикотажну майстерню, на доходи від якої працівники годували вихованців та існували самі. Цікаво, що за час війни в клітках розплодилися леви. До часу приходу Радянської армії їх було 9 особин. Бейзерт передав їх до цирку відомому приборкувачеві Дурову, з яким був у великій дружбі.

Одеський зоопарк відкрився для відвідувачів на другий день після визволення Одеси. Тоді в ньому утримувалося 30 видів ссавців, 21 вид птахів і один вид плазунів. 18 липня 1944 р. міська Рада депутатів трудящих ухвалила виділити зоосаду 2 га на території парку Ілліча, що прилягає до нього. А також «передати приміщення Іллічівського тубдиспансеру». Це відбулося, але – пізніше: у 1997 році!

Задумам Бейзерта створити тут експериментальні лабораторії з мікробіології, іхтіології та гідробіології зашкодило рішення 1946 року передати зоопарк у відання обласного відділу культури.

Лише згодом у діяльності установи перемогло науково-просвітницьке спрямування, про що мріяв закоханий у фауну норвежець. Нинішній директор зоопарку Юрій Кучеренко приділяє також чимало уваги проблемам захисту і охорони тварин. Тут розмножуються такі рідкісні види, як далекосхідні і перські леопарди, зебри Бурчеллі, вінценосні журавлі. Пара індійських слонів тричі відтворювала потомство. Одесити і приїжджі екскурсанти полюбили цю зелену оазу дикої природи в центрі гучного міста. Щорічно тут реєструється до 180 тисяч відвідувачів.