Ізмаїл – місто на півдні Одеської області, найбільший український порт на Дунаї. Адміністративний центр Ізмаїльського району. Розташований приблизно за 80 кілометрів від узбережжя Чорного моря. Справедливо вважається одним з найзеленіших міст в Україні. Станом на 1 січня 2008 року, населення міста нараховувало 77076 чоловік. З них 43,7% – росіяни, 38% – українці, 10% – болгари, 4,3% – молдавани. Також у місті живуть вірмени, гагаузи, греки, євреї, румуни та представники інших національностей.

Сторінки історії

…Політична нестабільність у краї, протистояння між Радянською Росією, Молдавією та Україною у січні 1918 було використано королівською Румунією. Вона захоплює майже всю Бессарабію. У цей час комісаром Дунайської флотилії до Ізмаїла прибуває Анатолій Желєзняков. Але, незважаючи на усі зусилля влади Рад, 9 квітня 1918 року Румунія офіційно заявила про включення Бессарабії до складу королівства. І знову розпочалася боротьба за свободу і незалежність.

Через 22 роки, 28 червня 1940 року, радянські війська вступили на територію Бес­сарабії. 3 липня був закритий кордон з Румунією на річ­ках Дунай та Прут. У житті трудящих Ізмаїльщини розпочався новий період досягнень і втрат, надій і розчарувань. На 1 січня 1940 року в Ізмаїльській області жило 627,7 тис. чоловік.

Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 рр. перервала плин мирного життя. Оборону міста взяли на себе бійці 25-ї Чапаєвської та 51-ї Перекопської стрілецьких дивізій, 79-го і 25-го загону військ прикордонної охорони, кораблі і частини Дунайської військової флотилії, 3-тя та

96-та авіаескадрильї. На початковому етапі війни була проведена безпрецедентна наступальна військова операція – Кілія – Веке, під час якої наші війська захопили і утримували протягом певного часу плацдарм на ворожій території. 22 серпня 1944 року, під час Яссько-Кишинівської операції, війська 3-го Українського фронту під командуванням маршала Ф.М. Толбухіна та моряки Дунайської військової флотилії визволили Ізмаїл. Першими увійшли до міста солдати майора Клушина.

Настав довгоочікуваний мир. Місто розпочало відбудову зруйнованої економіки та інфраструктури. Відновили роботу порт, електростанції, рибозавод, багато промислових і торговельних підприємств. У жовтні 1944 р. було створено Радянське Дунайське пароплавство. У 1946 – 1950 роках у місті розпочали роботу промкомбінат, елеватор, кондитерська фабрика, хлібозавод, відкриваються і споруджуються нові школи, училища. У 1952 році в Ізмаїлі розчинив двері педагогічний інститут, у 1954 – технікум механізації та електрифікації сільського господарства. У місті створюються драматичний театр, обласна філармонія.

У 1954 р. Ізмаїльську область було ліквідовано. Всі райони увійшли до складу Одеської області. Розвиток міста триває – споруджуються консервний комбінат, винзавод, м’ясокомбінат. У 60-х роках споруджується і вводиться у дію Ізмаїльський целюлозний комбінат, автопідприємства, аеропорт. У післявоєнні роки площа Ізмаїла збільшується майже удвічі. До кінця 70-х років у місті діє понад 150 магазинів, близько 120 підприємств громадського харчування.

Зростаюча криза у країні, яка поглибилася у 80-ті роки ХХ ст., не оминула Ізмаїл. Спад виробництва, зниження продуктивності праці, зменшення доходів населення... Проте здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 р. відкрило перед населенням краю та міста нові можливості і перспективи. З’явилися нові навчальні заклади, педінститут одержав статус гуманітарного університету, розширилася мережа магазинів та фірм, розвивається підприємництво, швидко розширюється товарний ринок, поширюються усі види туристичних послуг. Багато підприємств міста довели, що здатні виживати і розвиватися за нових економічних умов.

Розповідають

архівні

документи

«Румунський» час

Увійшовши на територію Бес­сарабії 23 березня 1918 року, румунська влада запевняла, що прийшла з доброї волі «...для захисту від ворогів – банд більшовизму...» Обіцяли, що нічого не буде забрано з майна. Проте одразу ж після приходу військ посипалися скарги жителів на пограбування, що чинилися румунськими солдатами. Грабували будинки, магазини, кооперативи.

У місті вводилися комендантська година з 5 ранку до 8 вечора, заборона зупинятися на вулицях, збиратися групами. Населенню оголошувалося, що «...хто буде кривдити і лаяти місцеву владу і солдатів-румунів, буде на місці заарештований і відправлений до військового суду». Також пропонувалося здати всю наявну зброю, торгувати за встановленими цінами (у противному разі – штраф). Жителі були зобов’язані здавати відра і казани для потреб румунської армії.

Румунська держава запроваджувала нові форми оподаткування, яких не знало навіть російське самодержавство. Податки були такі високі, що для їх сплати люди змушені були віддавати останню лею. «Якщо не було чим сплачувати, приїжджали інспектор та жандарм і забирали з будинку все, аж до ковдр, подушок і верхнього одягу, а нас у мами з татом було вісім чоловік». [Зі спогадів жительки Бессарабії А.А. Марунченко.]

Опір владі мав як прихований характер – небажання одержувати посвідчення особи, відзначати релігійні свята за новим стилем, шанобливо ставитися до начальства, приймати румунське громадянство, так і явний, наприклад, допомога учасникам Татарбунарського повстання.

Під керівництвом Героя

Із січня 1950 р. Ізмаїльський обком партії очолив Олексій Федорович Федоров – командир партизанського з’єднання, двічі Герой Радянського Союзу, відомий партійний і державний діяч.

Саме у цей час значно зросла кількість промислових під­приємств області. Харчова про­мисловість у господарській структурі краю становила 59,9%, металообробка – 26,6%, легка промисловість – 7,1%. До кінця п’ятирічки було відновлено залізничне господарство: споруджено 8 залізничних мостів, Білгород-Дністровський та Бугазький вокзали, відкрито пасажирську лінію Ізмаїл – Одеса. Зроблені були також певні кроки у розвитку автотранспорту.

Ізмаїл – місто моряків

У 1944 році засновано Ра­дянське Дунайське пароплавство з центром в Ізмаїлі. З дна Дунаю було піднято 300 затоплених німцями річкових суден та барж, відремонтовано і введено в експлуатацію.

У 1948 році Радянський Со­юз, Українська РСР, Бол­га­рія, Угорщина, Румунія, Чехословаччина, Югославія підписали Конвенцію про судноплавство по Дунаю. Судна Радянського Дунайського пароплавства освоювали морські і річкові лінії між портами Дунаю та Чорного, Каспійського, Мармурового, Егейського, Середземного та Балтійського морів. Його вантажообіг у 80-х роках зріс у порівнянні з 1945 роком більш ніж у 24 рази. Цілком були переобладнані порти у Рені, Вилковому, Кілії. Розпочалося спорудження морського порту Усть-Дунайськ – бази великовантажних контейнеровозів. Флот пароплавства нараховував близько 750 морських та річкових суден, які відвідували 150 портів 53 країн світу.