В одній з телерозмов поміж світилами вітчизняної медицини глядачі почули, що сьогодні провідним показником фаховості медиків є виходжування немовлят, які народилися з вагою менше 1000 грамів. Мовляв, якщо вдається таке, то з рештою проблем можна легко впоратися, було б бажання та вистачило б реформаторського запалу.

Якщо це правда, то під таким ракурсом медицина Одещини виглядає доволі пристойно. Нещодавно з обласного пологового будинку виписали хлопчика, який народився з вагою всього 600 грамів. Тепер малюк набрав нормальної ваги, яка відповідає його віку, він здоровий і має гарний апетит. Минулого року дітей з вагою до 1000 грамів у нашій області з’явилося на світ аж 57, вижило — 29, що є найкращим показником в Україні.

Удачі та успіхи, які справді-таки маємо, не прикриють того факту, що стан сучасної медицини — це неоране поле для критики. Не помилюся, якщо скажу, що чи не кожен з нас зможе додати й свій список претензій та скарг. Хоча їх, напевно, буде не більше, аніж подяк за повернуте здоров’я та порятоване життя.

Як характеризують стан справ у галузі самі медики, які вигоди для пацієнтів принесе реформування, про яке нині так багато говориться на всіх рівнях, — про це йшлося на підсумковій колегії управління охорони здоров’я Одеської облдержадміністрації, в роботі якої взяла участь начальник відділу акушерсько-гінекологічної допомоги департаменту материнства, дитинства та санаторного забезпечення МОЗ Валентина Коломейчук.

Про пудсумки роботи медичної галузі Одещини в минулому році доповідав начальник управління охорони здоров’я ОДА Михайло Бартко. Посадовець, зокрема, зазначив, що непростий процес реформування сфери (до речі, найзатратнішої статті бюджету!), якщо правильніше, то перші його кроки, вже вимагають координації зусиль, великої організаційної фаховості, продуманих підходів і зважених рішень, відкритості та прозорості, адже громада мусить знати про кожен крок просування реформи.

У своїй чи не півторагодинній доповіді (з цифрами та графіками на встановленому екрані) Михайло Петрович досить детально розповів присутнім про стан справ в області. Зокрема, відзначив, що укомплектованість медичних закладів кадрами сьогодні не перевищує 75 відсотків. Нерівномірним є й територіальний розподіл лікарів. Скажімо, якщо в Одесі на кожні 10 тисяч громадян припадає більше 40 лікарів, то є ра­йони, де їх усього 11—15. Зрозу­міло, що така розбіжність впливає на стан охоплення людей медичними оглядами, як наслідок — запущені хвороби, які важко піддаються лікуванню, зростання кількості випадків первинної інвалідності, ранні смерті. Хронічний дефіцит кадрів відчуває фтизіатрична, патологоанатомічна та лабораторно-діагностична служби. Й хоча держава підвищує заробітну плату цим категоріям медиків, однак на обіцяні надбавки (в середньому від 30 до 300 гривень) — слабка втіха для тих, хто щодня має справу з небезпечними інфекціями, хто працює в умовах з особливою психологічною напругою. Не дивина, що з року в рік зменшується кількість студентів, які хочуть спеціалізуватися на таких видах лікарських робіт.

Маємо чималі проблеми з поширенням туберкульозу (77,4 випадка на 100 тисяч населення), ВІЛ/СНІДу (станом на 1 січня 2011 року на обліку перебувають 12395 ВІЛ-інфікованих громадян), майже 40 тисяч осіб — на обліку в закладах наркологічної служби. Сьогодні в області — майже 10 тисяч інсулінозалежних громадян, більше сотні осіб отримують послуги гемодіалізу, хоча потребують таких процедур не менше тисячі.

Минулого року на утримання за­кладів охорони здоров’я Одещини було витрачено 1 мільярд 605 мільйонів 385 тисяч гривень (це 714 гривень у перерахунку на одного жителя області). Громада виділяє на охорону здоров’я найбільше з того, що має, відтак можна подумати, що медикам створюються найбільш комфортні фінансові умови для праці. Та чи комфортно, даруйте, миші під віником? Що це далеко не так — і йшлося у виступах учасників підсумкової колегії.

Левова частка виділених торік грошей була витрачена на заробітну плату медиків та на оплату комунальних послуг. Одне ліжко-місце впродовж 2010-го (всього їх 19220) працювало 323 дні. За підзвітний час на кожні 10 тисяч населення припадає 851 пролікований пацієнт. Вважайте, що кожен десятий з нас минулого року лежав у лікарні. Й кожен, попри те що медицині виділяються такі суми грошей, змушений був докуповувати ліки, оплачувати послуги закладу примусово-добровільними пожертвами «на благодійність».

Щоправда, не всі гроші, виділені бюджетом, проїдаються. Впродовж минулого року тільки за рахунок обласного бюджету було придбано апарат штучної нирки, 13 стоматологічних установок, 100 одиниць автомобільного санітарного транспорту, десятки інших найменувань медичного устаткування. Нехай і не надсучасного, але такого, яке дозволяє надавати людям повноцінні, якісні послуги.

Цього, диктує нам життя, сьогодні вже недостатньо. Потрібні зміни в усіх ланках галузі. Про перші кроки реформування охорони здоров’я на Одещині говорив начальник центру медичної статистики Григорій Тяпкін.

Він, зокрема, зазначив, що в області затверджено план-проект реформування системи охорони здоров’я, згідно з яким, наприклад, фінансування закладів медичного профілю почали переводити на баланс районних територіальних громад. Станом на 1 березня 2011 року зазнали серйозного реформування 4 районні лікарні, закрито 15 ФАПів, Балтський психоневрологічний диспансер. В Одесі триває процес скорочення ліжко-місць з одночасним розширенням системи денних ста­ціонарів (люди знають, що ночувати в лікарнях здебільшого залишаються прооперовані та ті, що не в змозі ходити, тоді як бюджетом оплачується цілодобове перебування недужого в палаті). Все це робиться, наголошував Григорій Тяпкін, з метою оптимізації системи, економії бю­джетних грошей, але не на шкоду людям, які отримували й продовжують отримувати якісні медичні послуги в повному обсязі.

Як завжди категоричною в своєму виступі була голова профспілки медичних працівників області Галина Кокшарова. Вона звернула увагу присутніх на те, що впродовж останнього року заробітна плата медичних працівників Одещини виросла приблизно на 300 гривень, склавши в середньому 1855 гривень, тоді як у країні простежується значне зростання цін на продукти харчування, підвищується вартість комунальних послуг. Добрим прикладом для стимулювання праці медиків, сказала, є муніципальна надбавка, яку вже не один рік поспіль практикують в Одесі. Чи запровадять таку на рівні області — ще під великим питанням, адже керівництво управління чомусь про це заводить розмову неохоче.

Скільки галасу ми свого часу підняли, прийнявши обласну програму «Житло для медиків». За словами Галини Кокшарової, згідно з цим документом житло отримали лише 18 родин. Нині ж програма завмерла, начебто її й не приймали, хоча потреба в забезпеченні медиків власним помешканням залишається великою: безпритульний молодий фа­хівець, який скерований на роботу в район, як правило, надовго там не затримується, тим більше, якщо й перспектив отримати власні стіни в нього ніяких.

Профспілковий лідер звернула увагу присутніх і на недостатню увагу керівництва галузі до питання професійних захворювань. Так, минулого року тільки через ускладнення від грипу в Україні померло 38 медиків, які в час епідеміологічного підйому перебували на роботі (на щастя, нас таке горе обійшло). Однак це сьогодні не класифікується як профе­сійне захворювання, тож діти та непрацездатні батьки не отримають і належної компенсації за втрату рідної людини. Дбаючи про роботу, підкреслила Галина Кокшарова, не варто забувати й про власну захищеність.

Про стан інфекційних, паразитарних захворювань та імунопрофілактики на Одещині за 2010 рік та про недопущення епідускладнень у 2011-у йшлося у доповіді головного державного санітарного лікаря області Любові Засипки. Вона, зокрема, сказала, що торік не вакцинованими залишилися майже 16 тисяч дітей, оскільки потреби в вакцинах (через централізоване постачання) задовольнялися лише на 35—70 відсотків. Чотири тисячі дітей були вакциновані за кошти батьків, тоді як, часто траплялося, дорогу вакцину знищували: десятидозову ампулу відкривали для однієї-двох дітей.

Любов Гнатівна наголосила, що 2011-й мусить стати роком масового обстеження на туберкульоз, інакше можемо ускладнити й так непросту ситуацію з поширенням інфекційної недуги. Треба, за словами головного санітарного лікаря, негайно приймати міську програму про­філактики та подолання ВІЛ/СНІДу, оскільки така діє на рівні районів області, оминаючи Одесу.

Начальник відділу акушерсько-гінекологічної допомоги департаменту материнства, дитинства та санаторного забезпечення Міністерства охорони здоров’я Валентина Коломейчук, яка взяла участь у засіданні підсумкової колегії, коротко охарактеризувала основні положення реформування галузі. Зокрема, сказала, що медична реформа в Україні проходитиме в три етапи (розгорнути повну реформу по всій країні вдасться тільки до кінця 2014 року). Сьогодні ми переживаємо перший етап, тобто проводиться повний аналіз стану мережі: виявляються невиправдані витрати, власне, як і потенційні можливості для оптимізації, для подальшого розвитку.

Більше не допускатиметься дублювання функцій. Так, скажімо, на Одещині практично є дві обласні лікарні: лікарня на житломасиві Котовського та «лікарня водників», яку, як варіант, буде перепрофільовано на діагностичний центр. Ліквідують, наприклад, всі пологові відділення, де на рік приймають менше 300 пологів: по-перше, не вигідно утримувати (фінансування лягає на плечі місцевого бюджету), по-друге, акушерська справа — це постійна, щоденна практика, якою підтверджується фаховість медиків. Служба швидкої допомоги працюватиме за новим принципом: на виклик прибуватиме бригада, яка на той момент найближче до вас, нехай вона навіть із сусіднього району. Оголошено бій марнотратству та відвертому розтягуванню бюджетних грошей. Згадайте бодай випадок, викритий під час ревізії фахівцями КРУ, коли при обласному наркодиспансері нібито діяв денний стаціонар, де насправді ніхто ніколи не лікувався, натомість громада виділяла сотні тисяч гривень на його утримання. А таких випадків можна навести чимало.

Це лише моменти великого за­планованого перетворення, кінцевою метою якого мусять стати доступні та якісні медичні послуги для кожного з нас. Чиновниця у своєму виступі неоднораз підкреслювала, що всі перетворення, кожне рішення чи дія мусять виноситися на громадське обговорення та на узго­дження з місцевими громадами. Чи виконають таку умову місцеві посадовці — будемо бачити.