Сьогодні, за часів економічної кризи, політичної розбалансованості суспільства, як ніколи гостро проявляють себе бідність, погіршення здоров’я людей, їхня беззахисність перед стихійними лихами. І як же важливо, що за такої складної ситуації знаходяться люди, які добровільно і, по суті, безоплатно, беруть на себе нелегку ношу щодо надання допомоги знедоленим, хворим, тим, хто страждає від різного роду природних катаклізмів. Їх у народі називають містким словом – «червонохрестівці». І вони, об’єднавшись у Товариство Червоного Хреста України, планують свою роботу на принципах гуманності, доброти і співчуття до людей, що потребують матеріальної, медичної та моральної підтримки. Свій внесок до благородної справи вносить і Одеська обласна організація ТЧХУ, яку сьогодні очолює Тамара Володимирівна Барнич. З нею і розмовляємо ми про роботу червонохрестівців, таку необхідну людям.

– Тамаро Володимирівно, мені відомо, що патронажна служба обласної організації складається з 85 чоловік. Чи не мало це, якщо врахувати, що населення області уже нараховує понад два мільйони триста тисяч чоловік?

– Звичайно ж, мало! Погодьтеся, вісімдесят п’ять сестер милосердя, навіть при тому, що вони мають високу кваліфікацію, не можуть задовольнити запити усіх, хто потребує піклування. На сьогоднішній день нашими, можна сказати, постійними підопічними є сім тисяч чоловік. Живуть вони в Одесі, в інших містах, у селах. І образно кажучи, усі вони посилають сигнал SOS, сподіваючись, що їх почують.

– І як же Вам та вашим колегам все-таки вдається надавати медико-соціальну допомогу такій великій кількості пацієнтів?

– За рахунок постійного опертя на активістів. У нас 2937 первинних організацій об’єднують понад 323 тисячі членів Товариства Червоного Хреста України. Що втішно, їхня кількість постійно зростає. Якщо у 2005 році налічувалося 2408 первинок, то тепер уже близько трьох тисяч. Майже дві третини їхнього складу – молодь.

– Нещодавно відбулася звітно-виборна кампанія у обласній ТЧХУ. Які основні питання порушувалися на зборах, що найбільше хвилює червонохрестівців?

– Насамперед те, що збільшується контингент знедолених людей, які звертаються по допомогу, а можливості Червоного Хреста обмежені. Адже вся наша діяльність ґрунтується на доброчинності і жодні бюджети не передбачають виділення коштів на її здійснення. Основне їхнє джерело – членські внески, пожертвування, доброчинні заходи. По суті, ми є добровільними і безкорисливими помічниками влади у вирішенні завдань щодо соціального захисту малозабезпечених верств населення. А таких завдань у неї чимало.

– З якою метою витрачаються наявні кошти?

– На придбання лікарських препаратів, милиць, інвалідних візків, ходунків. Не буду далі перераховувати, а скажу, що кожна копійка у нас на обліку і використовується на благо підопічних Червоного Хреста.

– Звичайно ж, без підтримки місцевих органів влади все-таки вам ніяк не обійтися. Чи відчуваєте ви її і як налагоджена взаємодія з ними?

– Скажу відверто, що, на жаль, цю взаємодію поки що не можна назвати постійною. Але ми намітили, зокрема і на звітно-виборних зборах, шляхи її зміцнення. І сподіваємося, що посилення контактів з органами місцевої влади позитивно позначиться на наданні допомоги нашими медичними сестрами і активістами 1200 лежачим хворим, 3200 самотнім людям, 1000 інвалідам і 780 учасникам Великої Вітчизняної війни, іншим, хто потребує піклування. У середньому одна медична сестра піклується про 82 пацієнтів, при встановленій нормі – 50. Хотілося б, щоб на місцях сприяли створенню нормальних умов для роботи наших медико-соціальних центрів та кімнат, куди постійно звертається багато людей. Втішно, що на наші пропозиції щодо співпраці відгукнулися голови райдержадміністрацій та райрад Білгород-Дністровського, Березівського, Миколаївського, Роздільнянського, Ренійського, Татарбунарського районів. Сподіваємося, що так само зроблять і представники усіх інших районів. А в Одесі наслідуватимуть приклад Суворовської райадміністрації.

– Мені довелося бути у Южному, де довідався, що на базі медико-соціального центру працює стаціонар на 12 ліжок. Там одержують оздоровлення близько 160 чоловік. Це істотна допомога старим людям.

– Безперечно. Як і те, що медсестри розносять підопічним додому одяг, продукти харчування медикаменти, засоби гігієни тощо. Таку допомогу за звітний період одержали 49288 наших земляків. У грошовому співвідношенні це становить 1 312775 гривень.

– Ви особливо відзначили участь молоді у червонохрестівському русі.

– І не випадково. В області діють понад 150 молодіжних загонів милосердя, понад 200 медико-санітарних дружин, у яких зайнято 50 тисяч молодих людей. За приклад хочу поставити волонтерський загін національної академії харчових технологій, яким керує Марія Іванівна Суботіна, доцент кафедри машинобудування. На його рахунку багато добрих справ.

– Я не маю сумніву, що Ви можете назвати велику кількість адрес, де активісти Червоного Хреста сумлінно, за покликом душі і серця вирішують конкретні питання. Зокрема і щодо надання першої медичної допомоги, щодо попередження інфекційних захворювань і туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, проведенню роз’яснювальної роботи, виставок, конкурсів тощо. Розкажіть коротенько про міжнародні зв’язки.

– Наша обласна організація бере участь у міжнародній програмі «Юридична та соціальна допомога дітям, шукачам притулків і дітям-біженцям в Україні» разом з Датською Радою у справах біженців. З представниками США співпрацюємо у межах програм «Партнерство щодо контролю туберкульозу в Україні», «Люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом» та за іншими напрямами. Наші червонохрестівці брали участь у міжнародній грі «Школа виживання».

– Чи була проявлена доброчинність не лише матеріальна, а, так би мовити, морально-духовного плану?

– Аякже? До нашої служби розшуку з 2005 по 2010 рік звернулося 824 громадян з проханням відшукати могили полеглих у боях воїнів, які зникли безвісти, документи, що підтверджують перебування у полоні або на примусових роботах. Було зроблено 700 запитів, що стосується евакуації у лихий воєнний час, і на 590 з них уже одержано позитивні відповіді. Ми вдячні ЗМІ, і насамперед «Одеським вістям», за те, що оголошення про розшук зниклих безвісти родичів друкуються безкоштовно. І інший приклад. Разом з банком «Аваль» була проведена акція до Дня Перемоги «Зателефонуй другові». Ветерани Великої Вітчизняної війни змогли безкоштовно поспілкуватися з друзями своєї юності, з близькими людьми телефоном. Можу навести й інші приклади. Починає приживатися акція «Ще одне покупка». У будь-якій крамниці будь-який відвідувач може покласти якусь покупку у візок Червоного Хреста. Цей подарунок буде вручено нашому підопічному.

– У кожній справі є лідери. Це люди, на яких можна покластися у всьому і завжди. Давайте завершимо нашу розмову тим, що Ви назвете декого з них.

– Із задоволенням. Микола Васильович Капанов, який створив первинну організацію червонохрестівців-донорів Припортового заводу. Валентина Вікторівна Сосніна, яка очолює одеський міський центр «Здоров’я». Людмила Миколаївна Максакова та Ольга Григорівна Беденко курирують районні організації в Одесі, Лариса Іванівна Скидан з Южного Марія Іванівна Нептунська – керівник червонохрестівців Кодимського району. Людмила Павлівна Дроздюк – Великомихайлівського. Радислав Васильович Дюркович трудиться у Болградському районі. Всюди у нас є лідери. Користуючись можливістю, я прошу читачів «Одеських вістей» вступати до лав Червоного Хреста, взяти на себе шляхетну місію – творити добро для людей, які потребують допомоги. Кожен ваш членський внесок, а він невеликий, увіллється до спільного потоку доброчинності і послужить місії людяності і добра.

– Тамаро Володимирівно, дякую за відповіді на запитання. Вони, на мій погляд, підтвердили думку президента Товариства Червоного Хреста України Івана Григоровича Усиченка, висловлену на недавніх звітно-виборних зборах про те, що у роботі Одеської обласної ТЧХУ намітилися зрушення на краще. Нехай цей висновок авторитетного та вимогливого керівника додасть Вам і усім вашим соратникам нових сил у такій необхідній тисячам людей праці.