Саме за такою логікою побудована нова система оподаткування власників транспортних засобів. Що більше проїдуть легковики, вантажівки, мотоцикли, то більше вони витратять пального, у вартість якого внесено транспортний збір. Отже, тепер більше коштів піде на ремонт тих доріг, якими цей транспорт проїде? За своєю суттю це добра новація, але є кілька особливостей, до яких саме зараз варто привернути увагу громадськості.

Раніше цільовий платіж на ремонт, експлуатацію та будівництво доріг у формі дорожньо-транспортного збору перераховувався власниками транспорту при проходженні технічного огляду транспорту і розподілявся між місцевими органами влади та державою. Але ні на міжобласних шляхах, ні на дорогах місцевого значення ідеального стану не спостерігалося. За досвідом багатьох інших держав, нова форма оподаткування власників автотранспорту, що запроваджується у нас цього року, є прогресивнішою. Будемо сподіватися, що, нарешті, і у нас з’являться нормальні дороги.

Тим часом погляньмо на те, що маємо. Особливо у сільській місцевості. Виноградненський сільський голова Олександр Гнап розповідає, що на території сільради розташовано два села. Як у Виноградному, так і у Садовому стан доріг критичний. Раніше, коли половина транспортного збору надходила до бюджету сільради, можна було хоч якось планувати роботу. Кошти це були незначні, бо ж транспорту у селах не так багато, як у містах, і машини тут малолітражні та старі. Доводилося по два-три роки накопичувати ті надходження, щоб «полатати» якусь ділянку. Зараз, наприклад, вкрай потрібно здійснити ремонт по вулицях Комсомольській та Островського у Виноградному. На які ж кошти тепер цю роботу виконати? Взяти з інших видаткових статей сільського бюджету їх не можна. Залишається бюджет розвитку. У ньому – 12 тисяч гривень. Як відомо, кілометр добротного асфальту обходиться приблизно у мільйон гривень. То що ж вибрати: прокласти 12 метрів дороги по селу чи провести електроенергію до сільського клубу? Його, до речі, взагалі не було у селі. Заходи провадили під відкритим небом. Тепер вирішили обладнати під заклад культури колишню їдальню колишнього радгоспу. Обладнали. Залишилося струм під’єднати. 12 тисяч гривень вистачить і на проектну документацію, і на матеріали, і на роботу.

Але не тільки дороги по селах і між селами є зараз бідою сільради, скаржиться Олександр Миколайович. До райцентру також треба якось добиратися. Та й оптимізацію навчальних та лікувальних сільських закладів ніяк не можна розпочинати, поки не буде доріг. А від Виноградного до Березівки – не дорога, а «напрямок». І це, до слова, не якась там проста місцева ділянка. Це – ділянка шляху територіального значення Одеса – Вознесенськ – Новий Буг. Нею до Одеси курсують автобуси з Первомайська, Кривого Рогу, Новоархангельська, Южноукраїнська, Братська та інших населених пунктів сусідніх областей. Дорога в районі Виноградного (а це близько 15 – 20 км) розбита до такої міри, що влітку її просто об’їздять польовими шляхами. Автобусам при цьому доводиться офіційно відхилятися від маршруту, оскільки витрати на заміну розбитої ходової частини значно вищі від можливих штрафів за відхилення від маршруту. Справжня біда настає восени та взимку, коли полями не проїдеш. Тоді дорога тут нагадує «дорогу життя» по Ладозі, якою під час війни пробивалися полуторки з хлібом до блокадного Ленінграда…

Разбивають дороги, переважно, великовантажні автомобілі, що возять граніт та щебінь на берегозміцнювальні роботи до Одеси та Іллічівська. Замовниками вантажу виступають не тільки порти, а й приватні будівельні фірми. Безперечно, серед власників автопідприємств-перевізників та замовників вантажу є чимало впливових людей обласного рівня. Хотілось би привернути їхню увагу до того, що кожен з них, вирішуючи власні проблеми, мав би бути ще й патріотом своєї області. Страшний і просто ганебний стан ділянки автотраси Одеса – Вознесенськ – Новий Буг починається… від межового знака з написом «Одеська область»! Таких доріг нема ні в Миколаївській, ні в Херсонській, ні в Кіровоградській та Дніпропетровській областях. Про це скаже кожен водій і пасажир, який в’їздить із тих територій на нашу. І ота дорога поблизу Виноградного – це візитка, це лице усієї Одеської області!

Відремонтувати ці 20 кілометрів можна тільки на обласні або державні кошти. Бюджет розвитку області такі обсяги робіт очевидно не потягне. І тут виникає закономірне запитання: а хто і як ділитиме отой податок, закладений у вартість пального, зібраний не тільки із місцевих селян, а й з власників 40 – 60-тонних вантажівок із гранітом, які, власне, й розбили цю дорогу? Чи не забудуть у столиці про Виноградне? Адже там своїх клопотів вистачає…

Реформа цільового оподаткування на ремонт доріг, безперечно, слушна і своєчасна. Але, щоб великі кошти, сплачені власниками транспорту, пішли на ремонт саме тих доріг, якими вони скористувалися, потрібна прозорість та справедливість у плануванні дорожніх робіт, а відповідно – і у розподілі зібраної державою «дорожньої» суми. А як це забезпечити, треба думати вже сьогодні.