Рибалки міста Вилкового готуються до майбутньої путини. Взимку вони займалися плетінням нових сіток та ремонтом старих, упорядковували човни, мотори, оснащення. Але найскладніше – визначення місця роботи та підготовка пакету документів. Тут у свої права вступає вітчизняний чиновницький апарат, пройти через терни якого неймовірно складно. Рибалки звернулися по допомогу до редакції газети – у надії, що їхні оприлюднені проблеми швидше знайдуть розв’язання.

Протокол, штраф,конфіскація або?..

Василь Гончаров:

– Я – рибалка з 22-річним стажем. У мене є свій човен, мотор, сітки та інше, що потрібно для виходу на воду. Взимку я – безробітний, стою на біржі праці. З початком путини наймаюся на роботу до одного з приватних рибодобувних підприємств, зазвичай ПП «Олімп». В нас у Вилковому таких підприємств близько дюжини, вони об’єдналися в асоціацію, щоб вирішувати, на мій погляд, свої «шкурні» питання. А ми, рибалки, на цих приватних підприємствах наймитуємо. Традиційно умови роботи такі: 70% улову належать рибалці, 30% тому ПП, яке його найняло на роботу. Причому господар забирає в рибалки весь улов за тією ціною, яку сам і встановлює. Потім перепродує й «наварюється». З грошей, отриманих за улов, рибалка має купити бензин, сітки, утримувати свій човен. А це – недешево: щоб вийти один раз на воду, мені потрібно вкласти 500 – 600 гривень. Ці витрати треба відшкодувати й ще додому щось принести. Кажуть, рибалки багато заробляють… Припустімо, за сезон вдасться одержати 15 тисяч. Але розбийте ці гроші на рік – по скільки виходить? Нещодавно на рівні райдержадміністрації порушили питання: як рибалки платять податки? Встановили, що кожен рибалка має платити податки й збори виходячи з мінімальної заробітної плати, а це в цілому десь 750 грн на місяць. Але більшість роботодавців заявили, що не можуть відраховувати за кожного найнятого рибалку такі гроші й вимагають, щоб ми розраховувалися з державою самостійно. Не подобаються такі умови – ніхто не тримає.

Віктор Соколов:

– Перш ніж вийти на воду, рибалці необхідно оформити масу документів. По-перше, щороку потрібно пройти медкомісію – 250 грн. По-друге, кожен рибалка повинен мати права, видані головним Державним інспектором України з безпеки судноводіння (1300 грн) і талон до них, який дійсний один рік (200 грн). По-третє, чомусь вимагають ще одне посвідчення – вже від Держкомітету рибного господарства на право водіння маломірного судна у внутрішніх водоймах і талон до нього. Ці документи видає «приватна крамничка» – навчальний центр держкомітету рибного господарства ПП «Рибцентр». Зрозуміло, не задарма. Щороку човен повинен пройти техогляд – ще близько 100 грн. Плавзасіб в обов’язковому порядку має бути приписаний до причалу – 760 грн на рік. Нас зобов’язали брати пропуск у заповідника: за цей папірець кожен рибалка добровільно-примусово «спонсорує» заповіднику 20 літрів бензину.

Олександр Сівізін:

– Ще одна служба по наші душі – рибінспекція. Це та ж ДАІ, лише на воді. Ті ж «методи» роботи. Щоб ця контора взайве не ставила палки в колеса, у нас налагоджено систему «задобрювання». Минулого року через якісь причини мене не виявилося в списках тих, хто заплатив винагороду, і почалися неприємності. Рибалю я на річці – підходить рибінспекція. Оглянули човен, документи – усе в порядку. Знайшли до чого причепитися: сітки, кажуть, не відповідають, розмір вічка не той. Конфіскували всі вісім сіток. Сперечатися з ними не став – подав до суду. Ось, будь ласка, постанова суду: «Дослідивши матеріали справи про притягнення Сівізіна О.М. до адміністративної відповідальності суд вважає складений матеріал таким, що не є заснованим на законі, а адміністративна справа підлягає закриттю». У постанові суду вказується, що я мав право в даний період на вилов риби, і сітки мої відповідали встановленим нормам. Але зазвичай рибалки по судах не ходять, швидше й спокійніше з рибінспекцією «домовитися». Як правило, наші рибінспектори самі займаються промислом риби, лише їхні приватні підприємства записані для конспірації на родичів. Вилкове – містечко маленьке, тут усе, як на долоні.

Іван Унгаров:

– Рибалкам постійно доводиться перетинатися і з прикордонниками. Знаєте, у мене таке враження, що вони не кордоном опікуються, а ганяються за рибальськими човнами. Що їм потрібно? До чогось причепитися, протокол скласти або на рибку розжитися. Віддають перевагу, звичайно, другому. А єгері заповідника?! Чим вони займаються, прикриваючись службовим становищем?..

Валерій Стоянов:

– Окрема тема – одержання та розподіл лімітів на вилов риби. З оформленням цих документів завжди виникають проблеми. Минулого року, наприклад, дунайський оселедець ловили лише півтора місяця, а потім нам сказали, що квоти вичерпано. Оселедець ще косяками йшов, румуни щосили рибалили! З’явилися заборони, які не піддаються жодній логіці. Минулого року промисел оселедця дозволяли вести вночі, а на іншу рибу – не можна. Чому? Наші човни оснащені усім необхідним для нічної роботи – ліхтарями, акумуляторами. Не можна – і годі. Знову не дають рибалці можливість заробити. На що ж нам жити та годувати дітей?

Усе вищесказане підтвердили й доповнили Анатолій Себелєв, Борис Топтигін, Сергій Гончаров та інші рибалки, які зібралися, довідавшись, що приїхав кореспондент «Одеських вістей».

Заповідникчи резервація?

Істотні обмеження в діяльність людини в дельті Дунаю вносить біосферний заповідник НАН України, площа якого до 1998 р. становила 14,8 тис. га, а з 2004 р. Указом Президента України збільшена до 50,2 тис. га. Охороняти унікальні ландшафти дунайських плавнів, їхню багату флору та фауну, багато представників якої занесено до Червоної книги, безумовно, потрібно. Але хто подбав про людей, які опинилися в заповіднику, як у резервації? Практично всі підприємства, які колись працювали у Вилковому, закрилися. Де і як заробити? На що жити?

Традиційно старообрядці, козаки, які примкнули до них пізніше, використовували природні ресурси дельти Дунаю. Полювали. Зараз полювання заборонено. Рибалили. Причому, щоб риба водилася й нерестилася, самі провадили меліоративні роботи, поглиблюючи протоки, підтримуючи циркуляцію води у так званих кутах. І донині в народі збереглися назви «Лазаркін-кут», «Таранов-кут», «Морозов-кут» – за іменами рибалок, які опікувалися наповненням природних ставків свіжою дунайською водою. Зараз подібну господарську діяльність заборонено – природа в державному заповіднику має бути незайманою. Місцеві жителі кажуть, що ландшафт стає не стільки первозданним, скільки «загниваючим»: там, де раніше ловили рибу, ідуть природні процеси заростання очеретом, замулювання.

Ще одне джерело доходу жителів Української Венеції – невеличкі клаптики землі уздовж дунайських рукавів, де вони вирощують полуницю, яблука, виноград. Але ці земельні ділянки не узаконені, у будь-яку мить люди можуть втратити й ці клаптики землі. Терпіння вилківців кінчається…

«Мені за державу прикро…»

Але повернемося до проблем рибалок-батраків. Своїм баченням проблеми поділився з нами житель Вилкового О.М. Пташко, у минулому – слідчий Кілійського райвідділу міліції, який п’ять років пропрацював юристом у Вилківському територіальному відділі рибоохорони:

– Я вже пенсіонер і до промислу риби не маю жодного стосунку, але мені за державу прикро, – говорить Олександр Михайлович. – На мій погляд, чинна система рибодобування вигідна лише нашим чиновникам. У жодній цивілізованій країні світу такої системи немає. Там як справу поставлено? Рибалка купує в держави ліцензію на промисел – і працює. З виловом він прибуває до строго зазначеного місця, де на нього чекають покупці – підприємства, які займаються оптовими закупівлями свіжої риби та подальшим її збутом. На причалі відбувається аукціон – рибалка може віддати свій улов тому, хто більше запропонує. Тут-таки складаються документи на угоду. Таким чином, з одного боку контролюється кількість виловленої риби, провадиться ветеринарний контроль, з іншого боку – визначаються суми податків, які торговці та рибалки повинні заплатити державі з кожної угоди. Все прозоро, все по-чесному. Однак наші чиновники на такі правила ніколи не підуть. Ніколи! Рибінспекція, екологи, заповідник, прикордонники… У кожного свої вимоги, і за кожен підпис, так повелося в Україні, треба «відстібнути». Рибалка, якого обдирають, як липку, щоб вижити, іноді змушений йти на порушення – на свій страх і ризик. На мій погляд, у рибінспекції немає людей з державним мисленням, які думають про перспективи. За останні п’ять років в нашій рибінспекції десять начальників змінилося! Усі вони – тимчасові правителі. А як працює тимчасова людина – відомо. Ви гадаєте, я навожу на чесних інспекторів наклеп? Але тоді чому в період заборони на вилов риби прилавки на ринках по всій Україні ломляться від свіжої, щойно виловленої риби? Це бачить кожен із нас. Це бачать і правоохоронні служби. Але нічого не діють. Чому? Та все через ту ж причину. І годує трудяга-рибалка величезну ораву чиновників!.. А що ж перепадає до державної скарбниці? І що залишилося від наших природних ресурсів?

Я вважаю, що рибалкам настав час створити свою громадську організацію. У Вилковому є асоціація рибодобувних підприємств, яка обстоює свої інтереси. А рибалка, руками та здоров’ям якого добувається риба, залишається безправним найнятим працівником, якому всі диктують свої умови. Один із сошкою, семеро з ложкою. У Вилковому своя специфіка: один із сіткою, семеро з батогом.

Хто ловить рибку

в мутній воді?

Про занепад у рибодобувній галузі красномовно говорять офіційні дані Держкомстату: якщо в 2005 році Україна імпортувала риби на 222 млн доларів, то в 2010-му завезла через кордон живого срібла на 568 млн доларів! Це за наявності такої кількості річок, озер та моря!

Те, що на вітчизняних водоймах діється свавілля, показує стан справ не лише в Кілійському, але й в інших районах Одещини. Так, у Ренійському районі в 2004 році озеро Кагул площею 10 тис. га віддали в експлуатацію ЗАТ «Аква». І ось результат бурхливої діяльності: Пенсійному фонду це підприємство заборгувало 2 млн грн, за зарплатою працівникам – понад 1 млн грн. Рік тому «Акву» оголошено банкрутом. Ви гадаєте, на озері вилов риби не провадиться? І спробуй тепер «викури» таких господарів!

У 2006 році на озері Ялпуг площею 16 тис. га, яке перебуває на території Ренійського та Болградського районів, було створено рибодобувну асоціацію «Перлина Бессарабії». «Благословив» її ніхто інший, як Іван Плачков, на той час губернатор Одещини. На ділі вийшло, що ні в Рені, ні в Болграді цю асоціацію не зареєстровано. Де ж вона? У Києві? А що на Ялпузі діється? Як висловився депутат Ренійської райради Михайло Кокош, молодь не хоче йти в механізатори, віддають перевагу іншому профілю – браконьєрству.

Органи місцевого самоврядування, які знають ситуацію, реальних важелів наведення порядку не мають – усі питання вирішуються «вгорі».

Але повернімося до Кілійського району. За словами заступника голови Кілійської райдержадміністрації Михайла Дамаскіна, наразі Державна екологічна інспекція з охорони північно-західного регіону Чорного моря не дає добро на початок путини, посилаючись на те, що Кабмін буде вносити зміни до правил риболовлі. Коли законодавець це зробить – не відомо, і початок путини під загрозою. Кілійська РДА написала до екологічного відомства листа із проханням якомога швидше розв’язати питання. Але ж у нас як повелося? До кожного листа треба «прилаштувати ноги».

Коли ж у рибодобувній галузі буде наведено порядок? Коли будуть встановлені чесні та прозорі правила роботи?

Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Кілійський район

Корупції – ні!

Прикордонник є лицем держави, тому не може мати нічого спільного з корупційними діяннями, вважають керівники Державної прикордонної служби.

З цього приводу на базі Південного регіонального управління Державної прикордонної служби відбулася конференція, у роботі якої взяли участь перший заступник голови Державної прикордонної служби України – директор Департаменту охорони Державного кордону генерал-полковник Павло Шишолін, військовий прокурор Південного регіону України генерал-майор Микола Фещук, начальник Південного регіонального управління генерал-лейтенант Віктор Мишаковський, а також керівники всіх органів охорони кордону на Півдні України.

Неабияку увагу прикордонники приділя­тимуть удосконаленню практичної ді­яль­ності щодо забезпечення на всіх рівнях правопорядку та дисципліни, профілактики правопорушень. Ак­туальним залишається питання осо­бистої відповідальності персоналу під час виконання завдань, неприпустимості службової зради або недбалості при вико­нанні обов’язків.

На цьому наголосив П. Шишолін у своєму виступі. І наказав для здійснення цих планів мобілізувати всі наявні ресурси. Безпека кордону повинна здійснюватися на основі культури взаємин та поваги до осіб, що перебувають у сфері діяльності відомства. Людям треба забезпечити комфортні умови для перетинання Державного кордону України. На це даються дві перші декади березня. Потім – загальні збори. Тобто, зазначеною роботою буде охоплено всіх військовослужбовців і працівників кордону.

Віктор Мишаковський проаналізував причини правопорушень і недоліків у Південному регіональному управлінні.

Виступали під час конференції і керівники органів охорони кордону. Виступали командири як кращих підрозділів, так і проблемних. Доказом відвертості доповідачів було те, що виступи проходили у присутності військового прокурора. Таким чином, сьогодні актуальна принципово нова постановка прикордонниками питання щодо правопорядку і дисципліни.

Прес-служба Південного регіонального управління Державної прикордонної служби