У попередньому номері «Чорноморських новин» ви могли прочитати, що вбивство відомого публіциста, головного редактора газети «Вечерняя Одесса», народного депутата СРСР, депутата кількох скликань Одеської міськради, автора книг і кіносценаріїв Бориса Дерев’янка, скоєне у серпні 1997 року в Одесі на вулиці Академіка Філатова недалеко від редакції, яку очолював, — «можна вважати розкритим». Принаймні така інформація прозвучала 17 березня на прес-конференції першого заступника начальника ГУ МВС в Одеській області — начальника кримінальної міліції Олексія Хлівного та начальника управління кримінального розшуку Андрія Пінігіна. Правоохоронці розповіли, що виконавця давно знайдено, замовник перебуває під вартою, двоє посередників уже мертві, а саму справу передано до Генпрокуратури.

Зі слів присутніх на тій прес-конференції журналістів, інформація про розкриття злочину була озвучена абсолютно випадково. На ній відомий одеський газетяр-криміналіст Борис Штейнберг, який з моменту цього злочину слідкує за ходом розслідування вбивства Бориса Дере­в’янка, вирішив запитати представників правоохоронних органів, чи з’явилося у цій справі щось нове. Відповідь, що справу розкрито, шокувала всіх. За словами самого Бориса Штейнберга, його запитання було абсолютно спонтанним, тож якби не раптове «просвітлення» журналіста, резонансна новина не ви­плила б на поверхню взагалі.

Інформація про розкриття злочину одразу з’явилась в багатьох одеських та загальнонаціональних ЗМІ. Шокована журналістська спільнота наступного ж дня зібралася на прес-конференцію під назвою «Чи розкрите вбивство Бориса Дерев’янка?» і винесла свій вердикт — не розкрите. Адже досі невідоме ім’я замовника. Офіційна відповідь на запити небайдужих — «таємниця слідства». З не­офіційних джерел просочується інформація, що «замовником» органи називають колишнього лідера злочинного угруповання Василя Мар’ян­чука, затриманого ще в грудні 1999 року. Нагадаємо, це угрупування свого часу налічувало близько 70 «бійців», які за гроші виконували різноманітну «брудну роботу». Власне, повірити, що хтось з цих «бійців» справді мав безпосереднє відношення до замовного вбивства редактора «Вечерней Одессы», легко, адже саме такими справами вони і займалися. Важко повірити, що замовником вбивства був саме Мар’янчук. Організатор — так, але не замовник. У Бориса Дерев’янка, на переконання колег, у ті часи було багато впливових недругів, нажитих професійною діяльністю, а от зі злочинцем його шляхи не перетиналися. Ходить думка, що, списуючи справу на Мар’янчука, правоохоронні органи просто полегшують собі життя: простіше назвати замовником давно заарештованого бандита й остаточно за­крити справу. «Ми чотирнадцять років чекаємо, коли ж стане відоме ім’я замовника — і тут така сенсаційна заява… Ані нинішній редактор «Вечерней Одессы», ані колектив газети не вірять, що знайдено справжнього замовника», — підкреслила завідувачка відділом інформації «Вечірки» Тетяна Жакова.

Як відомо, виконавцем замовного вбивства вважається Олександр Глек, затриманий через кілька тижнів після злочину. Однак його причетність до вбивства також викликає певні сумніви журналістів. Борис Штейнберг за багато років власного розслідування виявив величезну кількість неузгоджених моментів і у свідченнях, які в різний час надавали представники правоохоронних органів, і в свідченнях очевидців, і під час проведення слідчого експерименту, і в даних, які були озвучені на суді. «У день, коли було скоєне вбивство, з’явилася інформація, що куль було дві: одна в грудях, друга — в животі. На другий день на офіційній прес-конференції прокурор області і начальник обласної міліції офіційно повідомили, що Бориса Дерев’янка вбито чотирма пострілами в спину. У вироку записано знову дещо інше: один постріл в груди, один в живіт і два у спину», — навів приклад невідповідності інформації з різних офіційних джерел Борис Штейнберг. Він також підкреслив, що на місці злочину не було виявлено гільз. Це і ще деякі факти дають журналістові можливість припустити, що стріляли взагалі з машини або з недобудови, яка знаходилася тоді неподалік. Нагадав Борис Штейнберг і про «містичне» розмагнічення усіх п’яти касет з відтворенням обставин злочину. Але він і його колега, не менш відомий одеський журналіст Аркадій Ромм, ці касети бачили. За їхніми словами, засуджений за це вбивство Олександр Глек на касетах відтворював вбивство не так, як воно виглядає у вироку суду. І взагалі той справляв враження неадекватної людини. «Можна тільки здогадуватися, як з ним «працювали» правоохоронці», — зауважив Аркадій Ромм.

Не вірить у те, що знайдені справжні вбивця та замовник, й інший одеський журналіст, депутат обласної ради Ігор Розов. Він зазначив, що досудові свідчення Олександра Глека не збігалися з розповіддю на суді. Згадав журналіст і про ту давню прес-конференцію начальника облуправління МВС та прокурора області 1997 року. «Один з них говорив, що вбивця сам прийшов, інший розповідав, що міліція його впіймала. Незважаючи на трагічність ситуації, під час цієї прес-конференції люди почали сміятися. Навіть правоохоронні органи плуталися у свідченнях. Анекдот! Тому я глибоко переконаний, що ані справжнього вбивцю Бориса Федоровича не знайшли, ані його замовника», — резюмував Ігор Розов.

Власних версій учасники прес-конференції не висували, бо це, на їх думку, робота правоохоронних органів. Як уже зазначалося, недоброзичливців у Бориса Дерев’янка вистачало. Наприклад, згадували колеги, у своїх публікаціях він торкався таких речей, як конфлікт навколо Чорноморського морського пароплавства. «Там відбувалися процеси, які коштували приблизно сім-вісім мільярдів доларів. Він був одним з тих, хто дуже близько підійшов до думки, що Київ свідомо руйнує ЧМП. При цьому Борис Дерев’янко був достатньо вагомою людиною, щоб цьому завадити», — сказав Ігор Розов і додав, що пароплавство — далеко не єдина небезпечна тема, якою займався Борис Федорович. «Буквально через кілька днів після смерті Бориса Дерев’янка ми з Юрієм Работіним відвідали вдову. Нас цікавили її версії, і вона, дивлячись на сервант, де були його документи, сказала: «Якщо я наважуся це опублікувати, тут усе лусне», — згадував Аркадій Ромм. Де ці документи зараз — невідомо. Виходячи з усього вищезазначеного, дивує певна «зацикленість» правоохоронних органів на версії з Глеком і Мар’янчуком та їхнє небажання шукати замовника серед впливовіших людей, тих, кому заважала професійна діяльність вбитого.

За словами голови Одеської обласної організації Національної спілки журналістів України Юрія Работіна, в пострадянський період на території нашої держави вбито 70 журналістів і жоден з цих злочинів не розкрито. У цьому контексті важко повірити, що правоохоронні органи з приводу розкриття резонансного вбивства Бориса Дерев’янка не скликали спеціальну прес-конференцію, як це зазвичай у таких випадках робиться. «Заява була зроблена так поспішно, непрофесійно. Мимохідь сказали, що замовника знайдено… Якщо вже його справді знайшли, це мала б бути сенсація», — вважає Тетяна Жакова.

Журналістів не на жарт турбує ця засекреченість і небажання говорити. Наразі журналістська спільнота, депутати та інші небайдужі люди мають намір звертатися в різні інстанції з вимогою дати офіційний коментар з приводу цієї справи, озву­чити інформацію щодо вироків, імен тощо.