Наприкінці січня на офіційному сайті міста з’явилося повідомлення, яке запрошує всіх охочих взяти участь у громадському обговоренні містобудівного обґрунтування розміщення торговельно-розважального центру за адресою: м. Одеса, Новощепний ряд, 21. Йшлося про спорудження триповерхового будинку із двоповерховим підземним паркінгом.

Не здивувати ця інформація не могла: адже протягом останніх декількох років активно обговорювалася ідея перетворення Преображенського парку на меморіальний. Було навіть ухвалено відповідне рішення Одеської міської ради. Це відновило б історичну справедливість стосовно тих, хто був похований на 1-му Християнському кладовищі. Саме на його території розташовані сьогодні і парк, і частина зоопарку, і залишки меблевого виробництва.

На самому громадському об­говоренні пропонованого проекту представники фірми-забудовника наполягали на відсутності в то­му районі будь-яких пам’яток архітектури.

Щоб зрозуміти, як лукавили вони, слід повернутися в історію.

На 1-му Християнському кла­довищі знайшли місце вічного спочинку Фелікс Дерибас – брат засновника Одеси, онук останнього гетьмана України Кирила Розумовського – генерал Петро Розумовський, чиновник з особливих доручень при Новоросійському губернаторові де Ришельє. Тут же були поховані учасник штурму Ізмаїла, генерал Микола Родіонович Кантакузен, герой Шипки – національний герой Росії та Болгарії генерал Федір Федорович Радецький, учасники Вітчизняної війни 1812 року – генерали Іван Васильович Сабанєєв, Олександр Григорович Строганов (перший вічний, тобто почесний, громадянин Одеси, губернатор Новоросії та Бессарабії), що брав безпосередню участь у вирішенні питання щодо відкриття університету саме в Одесі та заповів університетській бібліотеці свій дуже цінний фонд.

На 1-му Християнському було поховано і видатного історика Аполлона Олександровича Скаль­ковського – автора таких робіт, як «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края» (Одеса, 1835), «Первое тридцатилетие Одессы» (Одеса, 1837), «История Новой Сечи и последнего коша Запорожского» (Одеса, 1846), «Наезды гайдамаков на Западную Украйну в 1733 – 1768 годах» (Одеса, 1845), «Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае» (Одеса, 1848), «Адмирал де-Рибас и завоевание Хаджибея» (Одеса, 1889). Скальковського не випадково називали «Геродотом Новоросії».

Тут же загубилися могили зірки німого кіно Віри Холодної, молодшого брата поета Олександра Сергійовича Пушкіна – Льва.

На кладовищі 29 жовтня 1816 року було закладено церкву Всіх Святих. Через брак коштів, будівництво провадилося повільно, і освятити церкву вдалося лише у 1920 році.

Через п’ятнадцять років церкву зруйнували, а сам цвинтар, на якому було близько 350 тисяч поховань, пізніше перетворили на парк.

У подальшому, коли там починали щось будувати, будівельники машинами вивозили людські кістки. На жаль, нікого це не жахало, не зупиняло. У парку працювали атракціони, кафе.

З червня по жовтень 2009 року на колишньому цвинтарі працювала ініціативна група, яка провадила археологічні дослідження на місці зруйнованої церкви. Тоді були виявлені підмурівок з прибудовами, а також похоронну камеру. У ній дослідники виявили труну із проламаною кришкою, у якій лежали людські останки.

– Можна припустити, що останки належать настоятелю цвинтарної церкви Всіх Святих протоієрею Миколі Івановичу Соколову, – говорить інженер-геолог, краєзнавець Юрій Шпаковський. – Він служив з 1851 по 1888 рік і був похований у церкві.

За православним звичаєм, знайдені останки перепоховали у новій труні в похоронній камері.

Сьогодні відроджується каплиця Дмитрія Солунського. Міська влада ухвалила рішення щодо передачі у постійне користування церковній громаді ділянки землі, на якій триває відновлення храму.

Здавалося б, що заважає тепер припинити нелюдську традицію розміщувати виробництва, влаштовувати розважальні заходи у буквальному значенні на кістках померлих? Як завжди – бюрократичний підхід. Охоронні документи є лише на будинок дешевої їдальні, що існувала при церкві. Решту, якщо немає документів, можна пускати під забудову. Цим і керуються забудовники. У людей же, чиїх родичів було поховано на Старому міському цвинтарі, вимагають… документи на могили. Це через 100, 150 – 200 років!

Юрій Шпаковський, наприклад, до­відався про поховання на 1-му Христи­янському цвинтарі Броніслава Антоновича Шпа­ковського – пси­хіатра, доктора медицини, професора, родича за родовідом його батька, Євгена Антоновича Шпаков­ського. А як бути родичам решти 350 тисяч померлих? Невже за них сьогодні не знайдеться кому замовити слово на захист, щоб не тривав танець блюзнірства на кістках, за який обов’язково доведеться розплачуватися.