Нещодавно в Одесі пройшов навчальний семінар «Ринковий нагляд в Україні», організований проектом Міжнародної фінансової корпорації (IFC) «Інвестиційний клімат в Україні» за підтримки Одеської обласної державної адміністрації. На меті організаторів було представити підприємцям нашого краю світовий досвід у сфері впровадження системи ринкового нагляду, ознайомити з основними положеннями законів України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та «Про загальну безпечність нехарчової продукції» й обговорити перспективи впровадження системи ринкового нагляду в державі. Основним доповідачем був Сергій Глущенко, радник з юридичних питань цього проекту IFC.

Справа у тому, що у грудні минулого року було прийнято два важливі закони, які покликані суттєво змінити систему державного контролю за нехарчовою продукцією, наблизивши її до тієї, що існує в країнах Європейського Союзу. Закони України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та «Про загальну безпечність нехарчової продукції» наберуть чинності у липні 2011 року, тож аби вони не стали для підприємців неочікуваним сюрпризом, зараз ведеться щось на кшталт просвітницької діяльності. За словами аналітика проекту ІГС «Інвестиційний клімат в Україні» Вікторії Тетьори, роки роботи в нашій державі довели, що підприємці про нові закони або не знають взагалі, або чули про них, проте не розуміють, яким чином вони (закони) працюють і як вплинуть на ведення бізнесу.

Так, до прийняття названих законів та набуття їх чинності державний контроль за нехарчовою продукцією в Україні здійснювався не лише після її розміщення на ринку, а й на етапі розробки (проектування), виробництва, транспортування тощо. При цьому, здебільшого, контролювалася відповідність формальним вимогам застарілих стандартів та інших нормативних документів, які не впливають на безпеку продукції для споживачів. На відміну від України ринковий нагляджу країнах ЄС ставить за мету перевірку дотримання саме вимог щодо безпеки. На думку організаторів семінару, система контролю щодо відповідності українських промислових підприємств чинному законодавству, крім іншого, надмірно обтяжлива та неефективна.

. За даними дослідження ІFС «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес, 2009», Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики у 2008 році перевірив 16% підприємств. Можливо, на перший погляд ця цифра є невисокою і цілком прийнятною, однак згадане відомство — лише одна із 85 аналогічних служб, які провадять подібну діяльність з інспектування бізнесу. Сукупний вплив контролю на бізнес є суттєвим та призводить до його дезорієнтації, у той час як підприємці могли б зосереджувати свої ресурси на покращенні ефективності та конкурентоздатності. Такі перевірки значним чином змінюють фокус виробника через змушену затримку випуску продукції чи виходу на ринки. Це, в свою чергу, збільшує витрати і, в кінцевому результаті, позначається на цінах.

На думку експертів, основні проблеми з регулюванням промислової продукції в Україні сьогодні це:

— нечіткість визначення сфер відповідальності різних державних органів, звідси дублювання функцій;

— застарілість норм законодавства та вимог нормативних документів, їх невідповідність міжнародним та європейським підходам, а відтак невизнання продукції на світових ринках;

— обов'язковість застосування стандартів вітчизняними виробниками;

— надмірне втручання в діяльність виробника протягом майже всього життєвого циклу продукції, від початку проектування до реалізації споживачеві, що призводить до тінізації легального бізнесу;

—відсутність ризик-орієнтованого підходу до здійснення контролю і нагляду;

— наявність зосереджених конфліктів інтересів у державних органах, а тому й маємо супротив реформам та «вічно» перехідний період.

За словами заступника начальника головного управління зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції Одеської облдержадміністрації, начальника управління інвестиційного та інноваційного розвитку Євгена Лихолата, ставши членом СОТ в 2008 році, Україна зобов'язалася реформувати систему технічного регулювання, зокрема систему контролю за нехарчовою продукцією, та привести її у відповідність до європейських принципів. Запровадження в Україні системи ринкового нагляду на зразок європейської є основним кроком до вільного обігу товарів та створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Перейшовши до системи ринкового нагляду, подібно до тієї, що існує в європейських країнах, Україна отримає декілька переваг. По-перше, це усунення недоліків діючої системи державного контролю, що наразі більшою мірою характеризується 'тотальним контролем підприємств, але при цьому не гарантує безпеку споживачів. По-друге, ми забезпечимо чітку та прозору процедуру контролю та значне вивільнення коштів як суб'єктами господарювання, так і державними органами. Це станеться завдяки фокусуванню контролюючих дій на продукцію з найвищим ризиком для суспільства та навколишнього середовища. Кількість перевірок зменшиться, а також буде усунено дублювання контролю з боку державних органів, коли один і той самий продукт перевіряється кількома службами.

Сергій Глущенко розповів, що система ринкового нагляду за безпекою продукції — це лише перший крок на шляху до Євросоюзу. Після цього і за певних умов стане можливим створення зони вільної торгівлі. Наступний крок, знову ж таки за певних умов, — асоційоване членство. І тільки потім можливість стати повноцінним членом ЄС. Без переходу до ринкового нагляду, за словами головного доповідача, вступ до Євросоюзу взагалі неможливий, адже європейські країни турбуються про власну безпеку, а створення зони вільної торгівлі передбачає вільний обіг товарів. Зараз в Україні працює система контролю на відповідність ДСТУ та всеохоплююча сертифікація, яку, вважає експерт, просто неможливо змінити. Від цієї системи можна лише відмовитись взагалі.

«Той обсяг ДСТУ, який сьогодні діє, — просто феноменальний. Більше шістнадцяти тисяч нормативних документів, кожен приблизно на тридцять сторінок. Виходить близько половини мільйона сторінок вимог. Причому приблизно вісімдесят відсотків цих вимог розроблені до дев'яносто першого року, тобто, як мінімум, двадцять років тому», — підкреслив Сергій Глущенко. Він вдевнений, що про конкурентоспроможність товарів, які виготовляються за застарілими радянськими ДСТУ, говорити не можливо. Більше того, існуючі стандарти ускладнюють виробництво чогось нового, не прописаного. За нинішньої ситуації нашому виробнику просто нічого робити на європейських ринках. За умов ринкового нагляду системи стандартів не буде взагалі. Виробнику необхідно буде лише дотримуватися вимог безпеки, які закріплені в технічному регламенті.

З усього сказаного виходить, що ринковий нагляд — це система державного контролю за нехарчовою продукцією з метою її перевірки на відповідність вимогам законодавства. Ринковий нагляд передбачає перевірку державними органами винятково безпечності продукції для споживачів, а не перевірку її споживчих характеристик, як це відбувається сьогодні. Таким чином, за процесом виготовлення товару, умовами його зберігання та транспортування контролю нема, він здійснюється безпосередньо на етапі, коли товар доходить до покупця — на ринку. Перевірки відбуватимуться як планові, так і позапланові. Причому останні можуть торкнутися не лише тих, хто розповсюджує товар, а й виробників. Якщо під час планової перевірки буде виявлено небезпечний товар, контролюючі органи отримають право на позапланову перевірку виробника, якщо він вказаний на товарі. Якщо виробник невідомий, інспектор перевірятиме увесь ланцюжок шляху, яким продукція потрапила на ринок, поки не буде виявлений виробник.