Аграрії зібралися на традиційну березневу «велику раду» у селищі Хлібодарському Біляївського району. А якщо точніше – на великому полігоні Одеського інституту агропромислового виробництва.

Чергову науково-практичну конференцію відкрив заступник голови облдержадміністрації Анатолій Новаковський. З основними доповідями виступили начальник Головного управління агропромислового розвитку ОДА Іван Панчишин та директор Одеського інституту агропромислового виробництва, доктор сільськогосподарських наук, член-кореспондент НААН України Микола Цандур.

У дебатах взяли участь вчені Селекційно-генетичного інституту, керівники та фахівці багатьох сільгосппідприємств.

Чергового разу було відзначено, що Одеська область посіла перше місце в Україні щодо темпів зростання виробництва валової продукції в сільськогосподарській галузі. Зростання склало 8,7 відсотка. Основну частку успіху забезпечило рослинництво, де зазначений показник склав 11 відсотків.

І все ж таки можна було б досягти й більшого. І довести валовий збір зерна до рівня понад три мільйони тонн, і мати середню врожайність не 25,5 центнера з гектара, а більше. Як, наприклад, у Кодимському, Кілійському та Арцизькому районах, де вона перевищила 30 центнерів.

Під урожай поточного року було засіяно озимими культурами понад 230 тисяч гектарів, що значно більше, ніж намічалося. Майже всі посіви благополучно перезимували. Запаси вологи в метровому шарі ґрунту становлять від 151 до 192 мм і є цілком достатніми для формування доброго врожаю.

Але до природних чинників слід додати й конкретні дії самих хліборобів. І на перший план тут виступають вимоги про своєчасне підживлення озимих посівів. А краще дворазове – по талому снігу й прикореневим способом. Тоді буде гарантований і врожай в 40 – 50 центнерів, і висока якість зерна. Це добре розуміють фахівці багатьох районів і завчасно провели цю роботу.

Але в Ренійському, Миколаївському, Роздільнянському та деяких інших районах, очевидно, вирішили «пасти задніх» і цього року. Тут навіть у розпал сезону не накопичили необхідної кількості добрив для підживлення. Та й вносяться вони під озимі посіви досить неспішно.

Після зими добре збереглися не лише культурні рослини, але й бур’яни та шкідники посівів. Це теж вимагає додаткових агроприйомів.

Із приходом весни коло польових робіт значно розширюється. Насамперед, потрібно провести сівбу ярих культур на площі 816 тис. гектарів, що на 15 відсотків більше минулорічного. З них ранніх – майже на 300 тис. гектарів. Робота ця вже почалася в кожному другому районі області, але провадиться повільними темпами.

У такій ситуації стає незрозуміло, що в тому ж Ренійському районі забезпечення кондиційним насінням становить лише 42 відсотки, у Любашівському – 77. Поки що не забезпечили себе необхідною кількістю насіння в Ізмаїльському, Великомихайлівському, Тарутинському районах.

Причин на те багато. Але головне – відсутність обігових коштів. І не лише на закупівлю насіння, але й на добрива, захисні засоби від бур’янів та хвороб.

А ще більше позначається нестача пально-мастильних матеріалів. У Котовському, Красноокнянському та деяких інших районах запасли лише третю частину від необхідного обсягу дизпалива.

«Беріть кредити!» – радять з високих кабінетів. Селяни це теж добре знають. Але вони з роками засвоїли й інший урок. Кредити – зашморг, з якого потім ніяк не вирватися. Оголошено, що річна відсоткова ставка за кредитами складе 18 – 22 відсотки. Але договір на таких умовах поки що вдається укласти небагатьом. А тому з 300 мільйонів гривень, вкрай необхідних для успішного провадження посівної, господарства залучили лише третю частину. І це за умови, що аграріїв майже силоміць змушують брати ці кредити. Але у відповідь – сумне мовчання. На сьогоднішній день кредитів не одержало жодне господарство Кілійського, Любашівського, Миколаївського, Ренійського, Татарбунарського районів. Явище доволі загрозливе. Але висновки робляться явно однобокі й не на користь селян. Комусь вже дуже хочеться догодити банкірам. А тому навіть робочі групи створюють для агітації та закликання до совісті нерозумних хліборобів. Так справді під кінець року можна втратити багато: і валовий збір зерна, і його продовольчу цінність…