Почалася естафета перемог для міст і селищ, сіл і хуторів Одеської області, які пізнали щастя визволення від гніту фашистських загарбників. 67 років тому такими ж весняними днями 4 квітня ворога було вибито з Роздільної. Одночасно – із Фрунзівки.

У цьому селищі на урочистий мітинг зібралися сотні городян. На площі біля пам’ятника воїнам, які загинули на фронтах боротьби з фашизмом, урочисті промови виголосили голова райради Павло Шестопалюк, голова райдержадміністрації Сергій Бринза, селищний голова Тетяна Пустова. Вони з найглибшою повагою згадали тих, кого війна закликала до зброї, прославили трудівників тилу, які кували Перемогу. Дорогою ціною заплачено за свободу. С. Бринза навів сумну статистику: до армії із Фрунзівського району пішли понад 3 тисячі чоловік, майже п’ятсот загинули на полях кривавих боїв, 148 пропали безвісти, сотні було вивезено фашистами на примусові роботи.

У серпні 1941 року німецько-румунські війська захопили територію району і на 32 місяці встановили окупаційний режим. Принесли погибель, лихо, розруху. 4 квітня 1944 року війська Третього Українського фронту під командуванням маршала Родіона Малиновського вибили ворога із цієї землі.

Радість і скорботу урочистої дати приїхав поділити з людьми депутат Одеської облради Олександр Пресман. Від імені Партії регіонів він вклонився цій багатостраждальній землі та героям, які її визволяли.

Далі наш шлях лежав до Роздільної. Квіти до Вічного вогню поклали вдячні жителі міста, представники ради ветеранів. Вінки принесли керівники Роздільнянського району та міста.

Днем особливої значущості в історії району назвав цю дату голова райдержадміністрації Олексій Могилко, закликав віддати шану героям, які ціною життя виконали свій патріотичний обов’язок. І усвідомити, якими жахливими наслідками могли б обернутися насильство та расова нетерпимість.

Про необхідність шанувати земляків сказав голова райради Сергій Крилов:

– Пам’ять – священна робота. За нею – люди, які пішли передчасно з життя, вдовині сльози, ненароджені діти. Тим вищий борг сучасників перед ветеранами.

Це вони пройшли крізь вогонь, приниження та смерть. Вони віддали сили заради Перемоги і тепер їх дедалі менше. Із нині живих і здорових представників того легендарного покоління у параді брали участь Михайло Бубнов – піхотинець, що став лейтенантом після Курської дуги, Олександр Нестеренко – безпосередній учасник боїв за залізничну станцію Роздільна з 4 по 7 квітня 1944 року. Прапор районної ради ветеранів ніс Михайло Шуляк – почесний громадянин міста, колишній козак, який воював під прапорами генерала армії Ісси Плієва.

Ще один безпосередній учасник визволення Роздільної, також почесний громадянин міста, генерал-майор Роман Агриков воював у складі 15-ї гвардійської Харківсько-Празької ордена Леніна, двічі Червонопрапорної, орденів Суворова та Кутузова дивізії, яка брала участь в Одеській операції. Від імені 80-ти її бійців, нині живих і здорових, сьогодні він передав присутнім найдобріші напутні побажання.

Потім був мітинг, присвячений відкриттю пам’ятника жертвам Голокосту у Єгорівці. Галявина, на якій зібралися жителі села, була місцем масового знищення євреїв. 23 листопада 1941 року тут майже 800 представників багатостраждального народу були поховані фашистами заживо. В районі є ще два такі місця. Цей сумний факт з’ясував письменник та історик, колишній архіваріус, член правління Ради євреїв України Володимир Буковський.

Минули роки забуття. І ось рабин Ільо Хусид під вітром і дощем читає над місцем поховання молитву поминання покійних – кадиш. Вона закликає до них милосердя небес. Тепер тут стоїть шпиляста стела: невелика та скромна, за звичаєм іудеїв. Депутат О. Пресман знайшов кошти на її встановлення.

Трепетне ставлення до пам’яті тих, що вже відійшли, поділяє Єгорівська сільський голова Ганна Караман.

Директор місцевого товаровиробничого товариства «Іва» Іван Злий готовий обнести цю ділянку землі огорожею. Поруч стоїть пам’ятник радянським солдатам, які захищали Вітчизну.

– Тут лежать останки мирних людей, – говорить В. Буковський. – Вони не були воїнами. Вони були працівниками, домогосподарками, грудними дітьми. Але вони теж жертви Великої Вітчизняної війни. Тому поховані пліч-о-пліч із героями, які загинули в боях. Перед історією всі представники народу, які трагічно пішли з життя, єдині. Нехай ці пам’ятники волають до нащадків берегти мир.