Публікація депутата Болградської районної ради Івана Насипаного «Як зберегти периферію?» («Одеські вісті» за 15 березня ц.р.) не залишила мене байдужим, зачепила за живе. Усі сільські жителі мають проблеми, висловлені в статті. Автор порушив важливу тему. Суспільство повинно пройнятися долею периферії, бо вже не приховати, що тут відбувається.

Я переконаний, що кожен громадянин має свідомо ставитися до подій у своєму селі, місті, регіоні, в країні. Оцінюючи реально стан справ, хочеться стати на захист периферії. Одразу зауважу, що особлива роль в розвитку території належить сільським та селищним радам. Це та влада, яка безпосередньо працює з людьми, вони зі своїм болем найперше приходять до сільської ради. Доймає те, що не можемо нічим допомогти.

Статистика свідчить, що у сільській місцевості живе близько третини населення України. Його кількість зменшується, молодь полишає села, а старі люди просто вимирають. Для подолання бідності в Україні необхідно звернути увагу саме на село. Справа в тім, що доходи населення найнижчі якраз у маленьких населених пунктах. Заробітна плата на периферії набагато нижча, ніж у великих містах, де українці мають, хоч і мінімальну, можливість вибору місця роботи.

Хотілося б зауважити: для закріплення населення в сільській місцевості, припинення процесу міграції, виїзду на заробітки, потрібно відбудувати дороги, відремонтувати, а то й побудувати школи, дитячі садочки, сільські клуби, бібліотеки та інші заклади соціальної сфери. Головне – створити робочі місця. Але на сьогодні це нереально. Про яку підтримку соціальної сфери можна говорити, коли у більшості випадків сільські ради ледве назбирують кошти для оплати праці свого апарату?

Стає актуальним питання: хто працюватиме на землі? Спадкоємці земельних паїв частково живуть у місті, і в село ніколи не повернуться. Навіть за умови продажу землі, сьогодні селянська сім’я її не змогла б придбати через неплатоспроможність, простіше – у людей немає грошей. Можливо, тут потрібно продумати механізм знижок для придбання селянами своїх наділів.

У Савранському районі продається багато будинків, кількість населення зменшується, у нас високий рівень безробіття. І це в ра­йоні, де щомісяця стабільно отримують заробітну плату працівники бюджетної сфери, де немає проблем з водопостачанням, забезпеченням хлібом та продуктами першої необхідності. Ми зуміли зберегти соціальну сферу, безперервно функціонують школи, дитсадки, Будинки культури, відділення зв’язку, спортивні гуртки, секції. Ми робимо все можливе, аби підтримувати добробут жителів району. Саме для забезпечення сільчан хлібобулочними виробами у Саврані в 2006 році побудовано і введено в експлуатацію хлібозавод. Підприємство потужне, має можливості розширювати виробництво. Тепер продукція ТОВ «Савранський хлібозавод» постачається і за межі області.

Наш район аграрний, тому окрема розмова про розвиток сільського господарства. Стало модним говорити: любіть свою землю, піклуйтесь про неї. Але до цього не треба закликати переважну більшість сільчан. Вони встають з першими променями сонця, і весь день тяжко працюють, щоб на зароблене придбати балон скрапленого газу, вугілля, виручити якусь копійку, аби прогодувати, одягти, вивчити дітей. Нелегко це дається, і не простих селян вина в тім, що аграрний сектор скоротив обсяги виробництва. Якщо порівняти показники тваринницької продукції в районі, то виходить невтішна статистика: у 1990 році молока вироблялося 20 тисяч тонн, а в 2010-му – всього вісім. М’яса ми мали 4 тисячі тонни, а тепер трохи більше тисячі. Виробництво яєць скоротилося учетверо. Така стратегічна культура, як цукровий буряк, майже не вирощується на полях району, хоча свого часу урожаї збирали до 70 тисяч тонн. Неодноразово йшла мова з сільгоспвиробниками про відродження буряківничої галузі. У них на це є свій аргумент – культура стала нерентабельною у зв’язку з тим, що цукрові заводи обманювали виробника. А саме: зменшували цукристість, знімали великий процент засміченості, не виплачували вчасно кошти. І таким чином відбили бажання вирощувати цукровий буряк. Щоб відродити галузь, потрібно розпочинати все з нуля, бо і техніки вже не залишилось у господарствах. Все це за умови, що цукрові заводи повернуться лицем до виробника.

Щоби прилавки крамниць не затоварювали імпортними крупами, цукром, свининою, курятиною (для аграрної України це ганьба), необхідно підняти рівень виробництва сільгосппродукції до рівня 1990 року. Підхід повинен бути комплексним: відроджувати тваринництво разом з рослинництвом, повернутися до грамотного ведення господарства. Наголошую: без тваринництва не можна мати родючі грунти, а отже, і заможне село, зрештою – здорову націю. Тут державі потрібно підставити своє плече, збільшити обсяги фінансування сільського господарства.

Ми також сподіваємося на інвесторів і, гадаю, моя публікація зацікавить тих, хто має бажання вигідно вкласти свої кошти, побудувати переробне підприємство. (Тим більше, що такого на 100 кілометрів немає жодного.) У Савранському районі для цього є всі можливості, про що я скажу далі, та головне – є трудовий ресурс, працьовиті люди.

На території району протікає три річки: найбільша – Південний Буг, що впливає на створення природно-кліматичних умов для вирощування овочів. І в наших лівобережних сусідів також є така можливість. Було б еконономно і вигідно отриману продукцію тут, на місці, переробляти. Чи хто дослухається до поради побудувати консервний завод для переробки овочів та фруктів? У нашій місцевості чимало окремих трудівників і сільгосппідприємств займаються вирощуванням свиней та іншої живності. Знову ж таки, переробного виробництва як такого немає. За його наявності та підписанні взаємовигідних договорів є можливість інвесторам і цим зайнятися.

Природний потенціал району багатий на корисні копалини. Маємо значні запаси щебеню, глини та піску. Вони придатні для використання і розвитку виробництва будівельних матеріалів на місцевій здешевленій сировині. Ми також запрошуємо інвесторів, небайдужих до зеленого туризму. Савранський район розташований так, що за природокліматичними умовами він серед кращих в області. На одного жителя припадає близько гектара лісових насаджень, є раритетні пам’ятки природи, багато місць для відпочинку туристів. Хочу звернути увагу на розвиток культури в нашому районі. В Саврані діє дитяча юнацька спортивна школа, вихованці якої здобувають перемоги в різноманітних турнірах, зокрема і в міжнародних. Серед випускників школи є кандидати в майстри спорту. Пишається район двома творчими колективами, які отримали звання народних. Не хочеться, щоб краса рідних місць та здобутки земляків були забуті, а район віднесений до неперспективних. Перспективи є, за них треба поборотися. І ми готові на це за конкретної підтримки держави.