Нотатки народного депутата про пенсійну реформу

1 квітня, у програмі «Велика полі­тика з Євгеном Кисельовим» на телеканалі «Інтер», віце-прем’єр-міністр — міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко заявив, що розраховує на прийняття Верховною Радою пенсійної реформи до липня. Він підкреслив, що без цього неможливо буде поліпшити ситуацію насамперед для найбідніших пенсіонерів, а ще сказав: «Ми також будемо мати колосальні проблеми з Міжнародним валютним фондом, який нам зараз просто необхідний, інакше у нас буде дуже поганий сценарій». Крім того, Тігіпко відзначив: навіть якщо реформу відкладуть, то через рік-півтора її все одно необ­хідно буде проводити, але в жорст­кішому варіанті. І для аргументації своєї позиції навів приклад Польщі та Естонії, де, за його словами, на одного пенсіонера припадає 10 працюючих, тоді як «в Україні сьогодні на 95 працюючих — 100 пенсіонерів».

Уряд, який очолює Микола Азаров, вважає, що головна причина пенсійної реформи в тому, що працюючі не в силах прогодувати пен­сіонерів, незважаючи на те, що юридичні особи переказують щомісяця у Пенсійний фонд 37% з кожної нарахованої зарплати, а працюючі — ще по 2%. І тому для того, щоб пенсій вистачило всім і їх сплачували без затримок, Пенсійний фонд з держбюджету постійно одержує дотації (сума яких складає близько двох мільярдів гривень на місяць).

Загальна справедливість цього твердження, безумовно, сумнівів не викликає, проте сума щомісячних дотацій уявляється дещо іншою (хоча б тому, що сам уряд Азарова переконує МВФ у тому, що для покриття дефіциту Пенсійного фонду в 2011 році йому буде достатньо 9,4 мільярда гривень: таблиця, яка підтвер­джує мої слова, із меморандуму між урядом і МВФ — нижче).

При цьому, на думку нинішнього уряду, змінити ситуацію до кращого можливо тільки лише двома шляхами: або збільшувати податки (що неприпустиме як таке і з чим не можна не погодитися), або зменшувати кількість пенсіонерів (шляхом підвищення пенсійного віку), а також скорочувати розмір пенсій усім тим, хто вийде на пенсію за новим законом (що є найпростішим шляхом, однак, на мій погляд, свідчить про вкрай низку фахову кваліфікацію ініціаторів саме таких дій).

Нагадаю читачам про вісім ключових ідей пенсійної реформи, запропонованої урядом Азарова, головним автором, популяризатором і захисником котрої, власне, і є Тігіпко.

1. Пенсійний вік для жінок (починаючи з 2011-го і до 2020 року) буде поступово підвищений з 55 до 60 років. Це торкнеться жінок, які народилися після 31 січня 1956 року. Народжені з 1 серпня 1960 року і пізніше будуть виходити на пенсію вже в 60 років. Чоловіки, як і зараз, йтимуть на пенсію в 60 років. Уряд Азарова виправдовує цю вкрай непопулярну і дуже спірну пропозицію так: у багатьох країнах пенсії починають виплачувати пізніше, ніж в Україні, а пенсійний вік однаковий для чоловіків і жінок: у Словаччині — 62 роки, у Німеччині, Швеції, Японії — 65, у США — 67... (Коментар: на ці слова громадяни України справедливо відповідають: «Спочатку забезпечте і нам тривалість життя до рівня цих країн»).

2. Максимальний розмір пенсії буде встановлений на рівні 12 прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність (з 1 січня — 9000 грн). Оскільки, мовляв, зараз верхньої межі нема в принципі і деякі пенсіонери в Україні щомісяця отримують пенсію в розмірі від 10000 до 30000 грн, а один особливо заслужений пен­сіонер навіть близько 132000 грн, і це соціально несправедливо. (Коментар: звісно, несправедливо, але тут не усе так, як здається на перший погляд. Особливо для Пен­сійного фонду…).

3. Спецпенсії тим, хто має право дострокового виходу на пенсію (військові, міліція, СБУ), виплачуватимуть лише при досягненні загальновстановленого пенсійного віку (60 років), тобто, шановний офіцере, піти зі служби на пенсію раніше ти можеш, але гроші при цьому отримувати не будеш. (Коментар: служив, живий-здоровий залишився — і молодець, але до 60 років йди попрацюй ще — як і всі інші. Тим більше, що іншого вибору тобі ми все одно не залишимо...).

4. Мінімальний стаж для одержання соціальної пенсії за віком (50% мінімальної) буде підвищений з 5 до 15 років. (Коментар: що особливо «справедливо» для жінок, які виховують дітей...).

5. Мінімальний стаж (з якого сплачені внески в Пенсійний фонд) для призначення пенсії за віком буде підвищений з 20 до 30 років для жінок і з 25 до 35 років для чоловіків. (Коментар: безробіття в країні всього лиш міф — тому, що роботи з зарплатою в 900 гривень у країні навалом... І нічого вам, діточки, в університетах та академіях вчитися, а то вам трудовий стаж заробляти буде ніколи...).

6. Працюючим пенсіонерам не будуть виплачувати надбавки до пенсії за понаднормовий стаж (плюс 1% до пенсії за кожен додатково відпрацьований рік: понад 30 років для жінок і 35 років для чоловіків), а також не виплачуватимуть доплати до прожиткового мінімуму при його збільшенні. (Коментар: а й справді, навіщо це треба? І так згодиться. Знову ж таки — іншого вибору у вас все одно не буде…).

7. Призначення пенсій будуть проводити тільки із заробітку (не враховуючи, наприклад, матеріальну допомогу) і тільки за даними персоні­фікованого обліку (який ведеться лише з липня 2000 року), тоді як зараз враховують і зарплату до 2000 року. А розмір середньої зарплати по країні, що впливає на розмір пенсії, буде визначатися за три календарні роки, які передують року звернення за призначенням пенсії (зараз — за 1 останній рік). (Коментар: чудовий спосіб штучно зменшити розмір пенсії, яка нараховується! І також дуже соціально «справедливий»…).

8. Буде запроваджена накопичувальна система обов’язкового державного пенсійного страхування. Але тільки тоді, коли бюджет Пенсійного фонду стане бездефіцитним (раніше повідомлялося, що дефіцит Пенсійного фонду Кабмін планує усунути з 2013 року). Суть ідеї: у кожного працівника, якому на дату запровадження накопичувальної системи буде менше 35 років, з’явиться персональний пенсійний рахунок, куди роботодавець щомісяця переказуватиме частину нарахувань на його зарплату (спочатку 2%, із щорічним підвищенням на 1% — і до 7%). Для того, щоб у тих, хто більше заробляє, була велика персональна добавка до пенсії. (Зараз усі 37% нарахувань від юридичних осіб надходять у «загальний казан» Пенсійного фонду). (Коментар: ну просто прекрасний спосіб для уряду самоусунутися від проблем громадян. Адже є справи набагато важливіші...).

Одночасно, з метою «пом’якшення» негативного спри­йняття населенням цих пропозицій, а також для створення видимості їхньої об’єктивності й обгрунтованості, у масову свідомість через ЗМІ запущено декілька міфів про пенсійну реформу. А найбільш популістським і, до речі, найбрехливішим є міф про те, що причиною дефіциту бюджету Пенсійного фонду України є «спеціальні» пенсії.

Отже, інформую: спеціальні пенсії, сума місячної ви­плати за якими перевищує 10 тисяч гривень, в Україні одержують тільки 3856 осіб, а питома вага їхніх виплат у бюджеті Пенсійного фонду — менше 1%. Причому, спе­ціальна частина таких пенсій виплачується не за рахунок коштів Пенсійного фонду, а за рахунок коштів держбю­джету, тому в економічному сенсі саме Пенсійного фонду юридично вони не стосуються взагалі. Проблема в іншому: у країні майже дві третини пенсіонерів (а саме 8,5 мільйона осіб) одержують пенсію в розмірі менше 1 тисячі гривень, а ще майже 4,5 мільйона осіб мають пенсію на рівні середньої і трохи вище.

І головна економічна трагедія Пенсійного фонду полягає в тому, що за шість останніх років коефіцієнт заміщення пенсією зарплати в Україні зріс майже в 1,5 раза: із 30% у 2004 році (це було за правління Леоніда Кучми) до 47% у 2010 році (при уряді Азарова). І за цей же період ВВП у країні в поточних цінах збільшився в 3,1 раза, середня зарплата — у 3,8 раза, а середні пенсії — у 5,5 раза! От де «собака заритий!!!».

Тобто, насправді, причиною розбалансування бюджету Пенсійного фонду України є не спеціальні пенсії, а, як це не парадоксально, пенсії більшості пенсіонерів, що на хвилі соціального передвиборного і поствиборного популізмів росли у відриві від бази нарахування пенсійних внесків. Це шлях у нікуди. Справді, ще три-п’ять років, і в системі державних фінансів наступить повний колапс. При цьому ситуацію вже не зможе врятувати і просте збалансування темпів приросту середньої пенсії та середньої зарплати, оскільки загальний дефіцит бюджету Пенсійного фонду України за підсумками 2010 року склав 60 мільярдів гривень, а власний дефіцит — 26,6 мільярда гривень, і цей розрив між прибутками і видатками неминуче продовжуватиме відтворюватися і в майбутньому.

А тепер наводжу обіцяну вище таблицю про те, за рахунок чого і кого уряд Азарова планує покрити де­фіцит бюджету Пенсійного фонду України в 2011 році (дані: «Дело», Міністерство економіки України, Меморандум між Кабінетом Міністрів України та МВФ).

Коментувати ці пропозиції і цифри не бачу сенсу — хто має очі, усе бачить. А тепер про мої пропозиції.

Я переконаний, що збільшення пенсійного віку для жінок не є адекватним інструментом для вирішення проблеми дефіциту Пенсійного фонду. Зокрема тому (і це повинно бути очевидним й особисто для Тігіпка, і для всього уряду Азарова), що в Україні високий рівень безробіття. І якщо ми збільшимо пенсійний вік, то пропозиція на ринку праці ще більше зросте, а проблема безробіття тільки загостриться. Відповідно, витрати держ­бюджету (через бюджет Державної служби зайнятості) необхідно буде збільшити — причому на суму, яка навряд чи буде меншою за економію коштів Пенсійного фонду... Мені здається, тільки цього вже достатньо для того, щоб забути про підвищення пенсійного віку для жінок надовго. Як мінімум — до моменту, коли високооплачуваної роботи в Україні стане стільки, що додому повернуться всі наші «гастарбайтери»…

На мій погляд, для перемоги над дефіцитом Пенсійного фонду й успішного проведення справедливої пенсійної реформи уряду Азарова необхідно спрямувати свої зусилля зовсім на інше:

— на ефективне й ощадливе використання наявних бюджетних коштів;

— на несилове стимулювання підвищення роботодавцями рівня зарплат (платити працівникові високу зар­плату роботодавцеві повинно бути зручніше й економічно вигідніше, ніж низьку), а також на виведення зарплат із тіні (де сьогодні знаходиться не менше 50% заробітків громадян України). Припускаю, що тільки ці два кроки спроможні додатково принести в держбюджет (читай — у Пенсійний фонд) не менше 50, а то й 80 — 100 мільярдів гривень у рік);

— на стимулювання росту національної економіки, розвиток підприємництва (причому, винятково дрібного і середнього — оскільки великий бізнес державної підтримки вже не потребує), а також на створення нових робочих місць (у першу чергу, висококваліфікованих і високотехнологічних);

— на впровадження не «драконівських», а справедливих податків і соціальних відрахувань, особливо на зарплату (громадянин України сплачує в соціальні фонди 43% зарплати, тоді як громадянин США — 27%, а громадянин країн Європейського Союзу — у середньому 19%).

Й останнє. Про накопичувальну систему обов’язкового державного пенсійного страхування. Не сумніваюся, що вона може сприяти збалансуванню Пенсійної системи України в єдиному випадку: якщо уряд зуміє створити умови для залучення і працівника, і його роботодавця в економічно обгрунтовані процеси накопичення пенсії працівника. Причому на основі пенсійних програм, побудованих на базі кадрово-мотиваційних планів юридичних осіб, що мають виразну соціальну і кадрову політику щодо своїх працівників, насамперед — у частині спільного фінансування пенсії кожного з них.

Підкреслюю: без створення нормативно-правових умов для того, щоб роботодавці пов’язували державну програму співфінансування пенсій з внутрішніми корпоративними пенсійними програмами, забезпечивши в такий спосіб додаткове джерело підвищення пенсій своїм працівникам, економічно ефективна і популярна в населення пенсійна реформа не може бути проведена в принципі. Дуже важливо також і те, що накопичувальні пенсії повинні формуватися як у державних (їх необхідно терміново створювати), так і в недержавних пенсійних фондах, а також у спеціалізованих страхових компаніях (причому, всі такі, умовно кажучи, «пенсійно-фінансові» установи повинні працювати в однакових умовах, керуючись однією і тією ж нормативно-правовою базою та обов’язково під найжорсткішим контролем держави), а право вибору «пенсійно-фінансової» установи, якій працівник довірить накопичення його пенсії, має залишатися винятково за ним.