1 квітня, у програмі «Велика політика з Євгенієм Кисельовим» на телеканалі «Інтер», віце-прем’єр-міністр – міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко заявив, що він розраховує на прийняття Верховною Радою пенсійної реформи до липня. Він підкреслив, що без цього неможливо буде поліпшити ситуацію насамперед для найбідніших пенсіонерів, а ще сказав: «Ми також матимемо колосальні проблеми з Міжнародним валютним фондом, який нам зараз просто необхідний, інакше у нас буде дуже поганий сценарій». Крім того, Тігіпко відзначив, що навіть якщо реформу буде відкладено, то через рік-півтора її все одно необхідно буде ухвалювати, однак у більш жорсткому варіанті. І для аргументації своєї позиції навів приклад Польщі та Естонії, де, за його словами, на 1 пенсіонера припадає 10 працівників, у той час як: «А в Україні сьогодні на 100 працівників – 88 пенсіонерів».

Уряд, який очолює Микола Азаров, вважає, що головна причина пенсійної реформи у тому, що працівники не в змозі прогодувати пенсіонерів, незважаючи на те, що юридичні особи відраховують щомісяця до Пенсійного фонду 37% з кожної нарахованої зарплати, а працюючі – ще по 2%. І тому для того, щоб пенсій вистачило усім, і їх платили без затримок, Пенсійний фонд із Держбюджету постійно одержує дотації (сума яких становить близько 2-х мільярдів гривень на місяць).

Загальна справедливість цього твердження, безумовно, сумнівів не викликає, однак сума щомісячних дотацій уявляється трохи іншою (хоча б тому, що сам уряд Азарова переконує МВФ у тому, що для покриття дефіциту Пенсійного фонду у 2011 році йому буде досить 9, 4 мільярда гривень: таблиця, що підтверджує мої слова, з Меморандуму між урядом і МВФ – нижче).

При цьому, на думку нинішнього уряду, змінити ситуацію на краще можливо лише двома шляхами: або збільшувати податки (що неприпустимо за визначенням і з чим не можна не погодитися), або зменшувати кількість пенсіонерів (шляхом підвищення пенсійного віку), а також скорочувати розмір пенсій усім тим, хто вийде на пенсію за новим законом (що є найбільш простим шляхом, однак – на мій погляд – свідчить про вкрай низьку професійну кваліфікацію ініціаторів саме таких дій).

Нагадаю читачам про вісім ключових ідей пенсійної реформи, пропонованої урядом Азарова, головним автором, популяризатором і захисником якої і є Тігіпко:

1. Пенсійний вік для жінок (починаючи з 2011 і до 2020 року) буде поступово підвищено з 55 до 60 років. Стосуватиметься жінок, які народилися після 31 січня 1956 року. Народжені з 1 серпня 1960 року і пізніше виходитимуть на пенсію вже у 60 років. Чоловіки, як і зараз, ітимуть на пенсію у 60 років. Уряд Азарова виправдовує цю вкрай непопулярну і досить спірну пропозицію так: у багатьох країнах пенсії починають платити пізніше, ніж в Україні, а пенсійний вік однаковий і для чоловіків, і жінок: у Словаччині – 62 роки, у Німеччині, Швеції, Японії – 65, у США – 67... (Коментар: на ці слова громадяни України справедливо відповідають: «Спочатку забезпечте і нам тривалість життя до рівня цих країн».

2. Максимальний розмір пенсії буде встановлено на рівні 12 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (з 1 січня – 9000 грн). Тому що зараз «стелі» немає в принципі, і деякі пенсіонери в Україні щомісяця одержують пенсію в розмірі від 10000 до 30000 грн, а один особливо заслужений пенсіонер навіть близько 132000 грн – що соціально несправедливо.

3. Спецпенсії тим, хто має право дострокового виходу на пенсію (військовики, міліція, СБУ), виплачуватимуть лише при досягненні загальновстановленого пенсійного віку (60 років), тобто, шановний офіцере, піти зі служби раніше на пенсію ти можеш, але гроші при цьому одержувати не будеш. (Коментар: служив, живий-здоровий залишився – і молодець, але до 60 років іди-но попрацюй ще – як і всі інші. Тим більше, що іншого вибору тобі ми все одно не залишимо…)

4. Мінімальний стаж для одержання соціальної пенсії за віком (50% мінімальної) буде підвищено з 5 до 15 років.

5. Мінімальний стаж (з якого сплачені внески до Пенсійного фонду) для призначення пенсії за віком буде підвищено з 20 до 30 років для жінок і з 25 до 35 років для чоловіків.

6. Працюючим пенсіонерам не будуть виплачувати надбавки до пенсії за понаднормовий стаж (плюс 1% до пенсії за кожен додатково відпрацьований рік: понад 30 років для жінок і 35 років для чоловіків), а також не будуть виплачувати доплати до прожиткового мінімуму при його збільшенні.

7. Призначення пенсій будуть провадити тільки із заробітку (не враховуючи, наприклад, матеріальну допомогу) і тільки за даними персоніфікованого обліку (який ведеться лише з липня 2000 року), – у той час, як зараз враховують і зарплату до 2000 року. А розмір серед­ньої зарплати по країні, який впливає на розмір пенсії, буде визначатися за 3 календарних роки, що передують року звертання по призначення пенсії (зараз – за 1 останній рік).

8. Буде введено накопичувальну систему обов’язкового державного пенсійного страхування. Але тільки тоді, коли бюджет Пенсійного фонду стане бездефіцитним (раніше повідомлялося, що дефіцит Пенсійного фонду Кабмін планує усунути з 2013 року). Суть ідеї: у кожного працівника, якому на дату введення накопичувальної системи буде менше 35 років, з’явиться персональний пенсійний рахунок, куди роботодавець щомісяця буде переводити частину нарахувань на його зарплату (спо­чатку 2%, із щорічним підвищенням на 1% – і до 7%). Для того, щоб у тих, хто більше заробляє, була більша персональна добавка до пенсії. (Зараз усі 37% нарахувань від юридичних осіб надходять до «спільного казана» Пенсійного фонду).

Не можу погодитися з недостовірним міфом про те, що причиною дефіциту бюджету Пенсійного фонду України є «спеціальні» пенсії.

Отож, інформую: спеціальні пенсії, сума місячної виплати щодо яких перевищує 10 тисяч гривень, в Україні одержують тільки 3 856 осіб, а питома вага їх виплат до бюджету Пенсійного фонду – менша 1%. Причому, спеціальна частина таких пенсій виплачується не за рахунок коштів Пенсійного фонду, а за рахунок коштів Держбюджету, тому в економічному плані саме Пенсійного фонду юридично вони не стосуються взагалі. Проблема в іншому: у країні майже дві третини пенсіонерів ( а саме, 8, 5 млн чоловік) одержують пенсію в розмірі менше 1 тисячі гривень, а ще майже 4,5 млн чоловік мають пенсію на рівні середньої і трохи вищу.

І головна економічна трагедія Пенсійного фонду полягає в тому, що за шість останніх років коефіцієнт заміщення пенсією зарплати в Україні зріс майже в 1,5 раза: з 30% у 2004 році до 47% у 2010 році. І за цей же період ВВП у країні в поточних цінах збільшився в 3,1 раза, середня зарплата – у 3,8 раза, а середня пенсія – в 5,5 раза! «От у чім суть!!!»

Тобто, насправді, причиною розбалансування бюджету Пенсійного фонду України є не спеціальні пенсії, а, як це не парадоксально, пенсії більшості пенсіонерів, які на хвилі соціального передвиборного і поствиборного популізмів зростали у відриві від бази нарахування пенсійних внесків. Це шлях у нікуди. Справді, ще три-п’ять років, і в системі державних фінансів настане повний колапс. При цьому, ситуацію вже не зможе врятувати і просте збалансування темпів приросту середньої пенсії та середньої зарплати, тому що загальний дефіцит бюджету Пенсійного фонду України за підсумками 2010 року склав 60 мільярдів гривень, а власний дефіцит – 26,6 мільярда гривень, і цей розрив між доходами і витратами неминуче буде далі відтворюватися і у майбутньому.

А тепер наводжу обіцяну вище таблицю про те, за рахунок чого і кого уряд планує покрити дефіцит бюджету Пенсійного фонду України у 2011 році (Дані: «Справа», Міністерство економіки України, Меморандум між Кабінетом міністрів України і МВФ).

Коментувати ці пропозиції та цифри сенсу не бачу – той, хто має очі, все бачить. А тепер про мої пропозиції.

Я переконаний, що збільшення пенсійного віку для жінок не є адекватним інструментом для розв’язання проблеми дефіциту Пенсійного фонду. Зокрема тому, що в Україні високий рівень безробіття. І якщо ми збільшимо пенсійний вік, то пропозиція на ринку праці ще більш зросте, а проблема безробіття тільки ускладниться. Відповідно, витрати Держбюджету (через бюджет Державної служби зайнятості) необхідно буде збільшити – причому, на суму, яка навряд чи буде меншою за економію коштів Пенсійного фонду... Мені здається, тільки цього вже досить для того, щоб забути про підвищення пенсійного віку для жінок надовго. Як мінімум – до моменту, коли високооплачуваної роботи в Україні стане стільки, що додому повернуться всі наші «гастарбайтери»…

На мій погляд, для перемоги над дефіцитом Пенсійного фонду і успішного проведення справедливої пенсійної реформи, уряду Азарова необхідно спрямувати свої зусилля зовсім на інше:

– на ефективне і ощадливе використання наявних бюджетних коштів;

– на несилове стимулювання підвищення роботодавцями рівня зарплат (платити працівникові високу зарплату роботодавцеві має бути зручніше і економічно вигідніше, ніж низьку), а також на виведення зарплат з тіні (де сьогодні перебуває не менше 50% заробітків громадян України). Припускаю, що тільки ці два кроки здатні додатково принести до Держбюджету (читай – до Пенсійного фонду) не менше 50, а то й 80-100 мільярдів гривень за рік);

– на стимулювання зростання національної економіки, розвиток підприємництва (причому, винятково дрібного і середнього – оскільки великий бізнес у державній підтримці вже не має потреби), а також на створення нових робочих місць (передусім, висококваліфікованих і високотехнологічних);

– на впровадження не «драконівських», а справедливих податків і соціальних відрахувань, особливо на зарплату (громадянин України платить у соціальні фонди 43% зарплати, у той час як громадянин США – 27%, а громадянин країн Європейського союзу – у середньому 19%).

І останнє. Про накопичувальну систему обов’язкового державного пенсійного страхування. Не сумніваюся, що вона може сприяти збалансуванню пенсійної системи України в єдиному випадку – якщо уряд зуміє створити умови для залучення і працівника, і його роботодавця в економічно обґрунтовані процеси нагромадження пенсії працівника. Причому, на основі пенсійних програм, побудованих на базі кадрово-мотиваційних планів юридичних осіб, що мають виразну соціальну і кадрову політику стосовно своїх працівників, передусім – у частині спільного фінансування пенсії кожного з них. Підкреслюю – без створення нормативно-правових умов для того, щоб роботодавці зв’язували державну програму співфінансування пенсій із внутрішніми корпоративними пенсійними програмами, забезпечивши в такий спосіб додаткове джерело підвищення пенсій своїм працівникам, економічно ефективна і популярна у населення пенсійна реформа проведена бути не може у принципі. Дуже важливо також і те, що накопичувальні пенсії повинні формуватися як у державних (їх необхідно терміново створювати), так і в недержавних пенсійних фондах, а також у спеціалізованих страхових компаніях (причому, усі такі, умовно кажучи, «пенсійно-фінансові» установи повинні працювати в однакових умовах, керуючись однією і тією ж нормативно-правовою базою і обов’язково під найсуворішим контролем держави), а право вибору «пенсійно-фінансової» установи, якій працівник довірить нагромадження його пенсії, повинне залишатися винятково за ним.