Книги Едварда Радзинського однаково популярні на всіх континентах. Його цитують у США, Англії, Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Швеції, Фінляндії, Австралії, Китаї… Рік тому він, російський письменник, драматург та сценарист, вирушив світом в «останнє гастрольне турне», як сам тоді казав. Та, прибувши до рідного міста свого батька — Одеси, де мав відбутися його фінальний виступ, Едвард Станіславович зрозумів: зупинятися не можна...

Минув час — і він знову приїхав з виступом до нашого міста. Цього разу письменник прочитав лекцію «Диктатори ХХ сторіччя: спогади про майбутнє». Тема обрана ним невипадково. На думку Едварда Радзинського, суд над диктаторами минулого ще попереду.

Зустрівшись із журналістами, всесвітньо відомий історик розповів…

Про те, чому вирішив продовжити гастролювати

Я справді збирався покласти край гастролям рік тому в Одесі. Але в газетах таке пишуть, так історію інтерпретують, що мовчати про це не можна. Якщо змовчиш — захворієш… Тому я вирішив продовжити виступати, розказувати людям правду.

Про диктаторів минулого

Хто такі диктатори ХХ сторіччя? Ми вважаємо, що таким був Сталін. Та він був не один. Диктаторів у минулому сторіччі було багато, і всі вони були надто схожі один на одного. Разюче, містично схожі один на одного! В них навіть біографії збігаються… Скоро на російському «Першому каналі» вийде моя передача «Гітлер». Там я, зокрема, розкрию і тему сторіччя диктаторів — ХХ сторіччя.

Про диктаторів сучасності

У Лівії звичайний диктатор: Кадаффі, як і всі диктатори, полюбляє, щоб усе в світі було гаразд… Павло І якось сказав фразу, яку я всім раджу запам’ятати: «Я не тільки не дозволяю лаяти свою роботу, але й не дозволяю її хвалити». Тобто це та тиша, за якої все мовчить, бо благоденствує. Так-от, Лівія саме так тихо, мовчки й жила. Але приклад сусідніх держав наштовхнув її на роздуми. І революція почалася… Європа із союзниками не знає, що тепер їй робити. З одного боку, не можна втручатися в громадянську війну, але з іншого — не можна допускати загибелі мирного населення Лівії. Інакше європейські цінності будуть порушені. Що ж робити? Колись Європа не втрутилася у правління Гітлера…

Про роль сучасних ЗМІ

Тішить, що зараз у газетах пишуть, мовляв, усе погано. Це краще, ніж якби там писали, що у нас усе добре. Адже колись, згадайте, саме так робили — і закінчилося це сумно… Однак ми, як і раніше, все робимо гуртом. Колись хвалилися, що все у нас гаразд, а тепер гуртом лаємося. Колись було так: один театр поставив Чехова — і за ним усі театри почали ставити Чехова, причому одну й ту саму п’єсу. І тепер так: якщо вже ми почали скаржитися, то скаржитися будемо довго. Та, повторюся, це краще, ніж запевняти, що все в нас чудово. Тому що тільки від криків, від скарг стаються революції.

Про сучасного читача

Після «перебудови» інтерес до журналістики був шалений. Далі він пішов на спад. Чому так? По-перше, коли про все можна казати, — це не цікаво. По-друге, що важливіше, статті стали «замовними». Тому читач і вирішує: краще не читати…

Про Одесу та одеситів

Одеса — прекрасне місто з уважною аудиторією. Навряд чи я говорю про такі істини, як-от у «Бісах» Достоєвського, що були б цікаві кожному одеситу. Але й тут зал мене уважно слухає… Обов’язково підійду до напівзруйнованого будинку Гоголя, прогуляюся вашим великим Приморським бульваром. От якби «старе місто» ще й відреставрували…

Про тоталітаризм сучасної Росії

Не думаю, що можна говорити про утвердження тоталітаризму в Росії. Зараз, коли в Інтернеті можна говорити все, що тобі заманеться, тоталітаризм неможливий як такий. Інтернет стоїть на заваді диктаторам.

Про найкращу форму правління

Людство постійно намагається знайти ідеальну систему правління. Абсолютно точне формулювання: все хороше, що казали більшовики про соціалізм, — це брехня, але все погане, що вони говорили про капіталізм, — правда. Та кращої системи правління, ніж капіталізм, поки що не вигадали. У капіталізму багато вад. Однак він має одну річ, яка є найважливішою для людини: право говорити те, що думаєш. Тобто право на свободу волі.

Записала

Олена МИЛОСЕРДНА.

Довідково. Едвард Станіславович Радзинський народився 29 вересня 1936 року в Москві, в сім’ї драматурга. Закінчив Московський історико-архівний інститут.

У 1960 році на сцені Московського театру юного глядача була поставлена його перша п’єса «Мрія моя... Індія». Але популярність драматургові принесла п’єса «104 сторінки про любов» (1964). Вона йшла на багатьох сценах колишнього СРСР. Окрім неї, популярними були «Театр часів Нерона і Сенеки», «Бесіди з Сократом», «Вона за відсутності любові та смерті», «Походеньки Дон Жуана», «Приємна жінка з квіткою і вікнами на північ», «Стара актриса на роль дружини Достоєвського». Ці п’єси ставилися і за кордоном.

Спробував себе Радзинський і кіносценаристом. А у 1990-х почав писати про видатні історичні постаті. На телебаченні Едвард Станіславович працював над циклом передач «Загадки історії». Кар’єра телеведучого теж вдалася: його телевізійні програми на каналі «ОРТ» удостоєні премії ТЕФІ чотири рази.