Акробатика, еквілібристика, жонглювання, канатоходіння... Сцена Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька на один вечір перетворилася на арену цирку. В рамках уже традиційного, щорічного, арт-фестивалю «Французька весна» там виступив паризький цирк «Les Krilati».

Українською мовою назву циркового колективу перекласти неможливо, оскільки такого французького слова не існує. Його вигадала директор цирку та його артистка Кароліна Сімеон, переробивши українське слово «крилатий». І це не єдине, що є українського в цьому цирку. До певної міри українською є вистава «Коріння», з якою трупа прибула до Одеси. Адже в її основі — історія бабусі Каролін, що народилася неподалік Донецька.

«Спектакль розповідає про перехід людини не тільки у фізичному сенсі — з якогось місця на інше, а й у психологічному та філософському — з одного стану в інший, — пояснює мадам Сімеон. — На його створення мене надихнули спогади моєї бабусі-українки. Ще молодою за часів Другої світової війни її вивезли з України закордон…»

Історія бабусі Каролін — це філософське питання самотності, свободи та морального вибору, переплетення ідей Ніцше, Рільке та Сартра, без яких також не обійшлося під час написання сценарію вистави. Та попри таку серйозну основу, постановка вийшла гумористичною, чим ще раз стверджується: навіть у складних життєвих ситуаціях людина може радіти, сміятися, бодай тому факту, що вона жива.

На одеській сцені французькі циркачі виробляли складні акробатичні трюки, жартували на мові жестів і… цілувалися. Зрештою, що тут дивного? Французи здавна славляться своєю велелюбністю. Здається, тільки їм під силу передати силу кохання акробатичними трюками…

Як це і належить цирку, трупа «Les Krilati» задіяла у своїй виставі тварину, точніше — червону рибку. Враховуючи той факт, що вона, по суті, — артистка цирку, їй дали іронічне, як для тендітного створіння, ймення: на честь героя голлівудських блокбастерів нарекли Брюс Уїлліс. Та до України рибку не брали, вона залишилася вдома, в Парижі. На одеській сцені її замінив «дублер» — така ж червона рибка, яку придбали напередодні вистави. І хоч вона, як і вимагалося, гарно плавала в банці, до Франції її не візьмуть. Тепер вона житиме в організаторів гастролей цирку — Французькому культурному центрі та «Альянс Франсез».

По завершенні вистави став зрозумілим натяк, що міститься в її назві: всі ми родом з дитинства — саме там наше коріння. Життя — то не театр, життя, як дерево: наше коріння — це наше минуле, а наше майбутнє десь там, високо в небі, куди так тягнуться гілки…

Постановку готували довго. Один рік пішов тільки на виготовлення величезного дерева — не лише центральної декорації, а й основного місця виконання усіх трюків. Потім кожному з чотирьох артистів, задіяних у виставі, довелося довго тренуватися, аби без помилок виконувати циркові номери. На сцені права на помилку в артистів нема, адже вони працюють без страховки. «Саме страх за своє здоров’я та життя допомагає сконцентруватися», — ділиться акробат Валентино Бєлє.

Зал дякував французьким артистам овацією. Вони показали те, що й обіцяли, так званий «новий цирк» — поєднання театру та цирку. Такий тип циркової вистави сьогодні на Заході популярний.

Чому сучасні артисти цирку виходять за рамки власне циркового мистецтва? «Якби вистава не мала драматичної основи, всі трюки були б лише демонстрацією можливостей людського тіла, тобто безглуздою справою, — впевнена Кароліна Сімеон. — Циркові номери допомагають передати сюжет спектаклю, слугують драматичній основі».

На жаль, на пострадянському просторі подібна суміш драми, пантоміми та акробатики досі видається дивиною…