Ну в кого не стиснеться серце від благання про допомогу, коли, скажімо, з екрана телевізора почуєш схвильований голос за кадром: «для порятунку дитини терміново потрібна донорська кров»?! А такі благання ми чуємо чи не щодня. Й відгукуємося на ту тривогу. Небайдужі, часто поночі, в негоду, в домашніх капцях (а такі моменти особливо люблять подавати журналісти) поспішають на допомогу.

Як би там не складалося, люди в нас справді хороші, милосердні. І слава Богу, що залишаються такими, що готові рятувати навіть незнайомих, найчастіше — коли вже горить. Як про мене, то це не правильно. Низький уклін тим, хто прибігає рятувати, а якщо так трапиться, що ніхто не прибіжить?

Форс-мажор допустимий у багатьох інших ситуаціях, але, переконана, зовсім не в донорстві. Ми мусимо мати запаси донорської крові та її компонентів, достатні для того, щоб без паніки ними покривати поточні потреби. А вони що з роком, то зростають: збільшується кількість ДТП, аварій, травм, захворювань, лікування яких потребує донорської крові та її компонентів; однією з основних причин материнської смертності також залишаються втрати крові, які неможливо було вчасно й у повному обсязі компенсувати.

Нещодавно в Одесі за участю організаторів служби охорони здоров’я області, фахівців служби крові, лідерів громадських організацій та професійних спілок, студентів-медиків, представників ЗМІ відбулася відкрита розмова у форматі «круглого столу» на тему: «Відродження донорства крові на Одещині: сьогоднішні можливості та реальні перспективи».

Ситуація, яка склалася сьогодні із забезпеченням лікувальних закладів Одещини донорською кров’ю, йшлося у виступах, насторожує. Й хоча впродовж минулого року, завдячуючи організаційній роботі служби крові, кількість донорів суттєво збільшилася (до 17444 осіб), нормативів ВООЗ ми не досягли: замість належних 12 — 15 мл з розрахунку на одного мешканця області маємо лише 5,7 мл, тобто вдвічі менше від потреби. При цьому чи не десята частина донорської крові вибраковується.

Дефіцит. Крові штучно не виробиш, її не експортуєш, навіть, даруйте за примітив, за дуже великі гроші. Вона для кожної країни є національним резервом, стратегічним запасом. Її можуть дати тільки свої, добровільно. Й бажано безоплатно, адже ніде в світі, окрім держав пострадянського простору, за здану кров не виплачують грошей.

На превеликий жаль, йшлося у виступах учасників «круглого столу», донорство крові та її компонентів на сьогодні залишається здебільшого проблемою самих хворих та лікарів, а не справою громади, суспільства. До слова, це ж саме підтвердили й результати презентованого під час заходу дослідження зрізу громадської думки на основі проведеного анонімного анкетування з питань ставлення людей до донорства та готовності бути донорами (ним було охоплено 1300 осіб, які мешкають у трьох містах і 23 районах нашої області). Чи не половина респондентів готові стати донорами, якщо кров знадобиться їхнім рідним чи близьким. Забігаючи наперед, обмовлюся й про те, що більшість охоплених анкетуванням асоціює донорство крові з проявом милосердя й доброї волі людини, а не з корисливістю. Ось чому показовим є й те, що навіть підвищення вартості крові в рази (таке також практикували) суттєво не збільшувало кількості добровольців, готових бодай за гроші поділитися власним біоматеріалом. Виходить, справа в іншому, можливо, в милосерді та співчутті до ближнього, з якими ми народжуємося і які керують нашим вибором і нашими вчинками.

Головний лікар Одеської обласної станції переливання крові Валерій Івченко поінформував присутніх про те, що в Україні розроблено проект концепції розвитку служби крові. Але поки держава візьметься за справу серйозно, поки на це будуть задіяні бюджетні гроші, сплине час, а кров потрібна сьогодні, комусь — негайно, а відтак мусимо брати на себе відповідальність і діяти невідкладно, орієнтуючись на власні можливості й резерви.

Учасники засідання заслухали інформацію про досвід успішної організації збору донорської крові в Березівському та Котовському районах, з якою виступили головні лікарі центральних районних лікарень Віталій Паданєвич та Олександр Жуковський. Названі райони не лише самі забезпечені потрібним біоматеріалом (мають у запасі по 6 — 8 літрів замороженої плазми кожної групи крові), але й при потребі передають резервні запаси до обласного пологового будинку, до обласної клінічної лікарні. Жодного зараження від донорської крові в цих районах не зафік­совано. Рецепт успіху простий, казали: цим просто треба займатися.

Під час «круглого столу» неоднораз згадували так званий бригадний метод збору донорської крові, коли спеціально обладнаний автомобіль (з барокамерою, холодильником, центрифугою та бригадою високо­класних фахівців) виїздив у райони області. Люди на місцях могли обстежитися, здаючи кров, зробити аналізи, отримати потрібні консультації. До речі, обстеження одного донора обходиться державі не менше тисячі гривень.

Сьогодні ми не маємо такої лабораторії на колесах. Хоча навіть у складчину, взятою дещицею з кожного району, давно могли б її при­дбати.

Дається взнаки й недостатня агітаційно-пропагандистська та просвітницька робота. Населення, говорили учасники засідання, недостатньо обізнане у питанні донорства крові у зв’язку зі слабким висвітленням цієї проблеми, найперше — у ЗМІ. Логічно, що одноразовими ак­ціями чи поодинокими публікаціями (радіо- чи телесюжетами, іншими інформаційними подачами, як це робиться тепер) не вдасться кардинально виправити ситуацію на краще. Потрібна, йшлося у виступах, чітко спланована робота, масована інформаційна кампанія, яка б пробудила в людях милосердя, розуміння того, настільки важливо недужим чи постраждалим вчасно й у достатній кількості отримати донорську кров. Одещина має кого ставити за взірець, адже поруч з нами живуть 6 заслужених і майже 4 тисячі почесних донорів України. А хто нині про них десь чує?

Особливо емоційними були виступи громадських активістів. Відчувалося, що вони серцем уболівають за справу, яка рятує життя. Олександр Сирота очолює первинну організацію донорів-портовиків міста Южного (їх в організації вже 140!). Працівники порту самі вирішили об’єд­натися, створити банк донорської крові, щоб убезпечити себе та своїх товаришів від можливих ситуацій, які трапляються на виробництві. Керівництво порту навіть матеріально заохочує таку ініціативу, що вже й казати про моральне відзначення. Про цих людей говорять, їм дякують, їх нагороджують. Сьогодні йдеться вже й про те, що донори порту отримуватимуть безоплатні санаторно-курортні путівки.

І це правильно, погоджувалися учасники розмови. Бажання зробити добру справу, про яку дізнаються інші і яка стане прикладом для наслідування, — це також є пріоритетом для людей, котрі стали донорами чи хочуть ними бути (у цьому переконують результати проведеного анкетування).

Голова громадської організації «Мати і дитина» Валентина Грищенко, мати трьох дітей, розповіла, як сама була донором не менше 15 разів і як закликала до того жінок-активісток. Ревізор обласного КРУ Ганна Постол повідала про свою історію донорства (жінка безоплатно здає кров вже більше двох років).

Думаю, не зайвим буде нагадати, що в сусідній Польщі, яку ми так часто беремо собі за приклад, донорство є обов’язковим для усіх державних службовців. У нас — це прояв доброї волі. Часто здають кров працівники місцевої міліції, СБУ, департаменту виконання покарань, військові.

Не оминути б і одеське студентство. Микола Нарійчук, заступник директора з гуманітарної освіти та виховання Одеського обласного базового медичного училища, розповів про налагодження такої роботи в їхньому навчальному закладі. Молоді медики знають, що вони традиційно стануть першими рятівниками для тих, хто потребуватиме донорської крові. Тож повнолітні студенти давно поповнили лави донорів.

Учасники «круглого столу» створили ініціативну групу, якій доручено підготувати звернення до громадськості області, а також попрацювати над розробкою плану підготовки до відзначення на Одещині Всесвітнього дня донора крові (14 червня).