Чи не єдиний шлях реального порятунку перлин одеського зодчества — співпраця з інвестором

Відомо, що архітектурних пам'яток у Південної Пальміри вистачає, а грошей на їхнє належне утримання — катма. Тож уникнути серйозних претензій може хіба той, хто нічого не робить, вважає начальник управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації Наталя Штербуль. Саме вона потрапила «під роздачу» у гнівній заяві заступника одеського міського голови Олександра Орлова, де обласна структура була звинувачена «у некомпетентності, а можливо, й зацікавленості, через які нічого не зробила для того, аби «не допустити варварського поводження із пам'ятками архітектури».

Хто винний, або Що робити?

Йдеться про реставрацію фасадів історичних споруд в Одесі, започатковану торік міськвиконкомом попередньої каденції. Тоді управлінню капітального будівництва доручили виступити в ролі замовника робіт на фасадах 52 історичних будинків. На 22 об'єктах роботи розпочали. Однак нова влада міста зробила заяву, за якою «роботи велися без відповідної документації та всупереч законодавству», «на фасадах збили штукатурку, котра захищала черепашник від затікання, і зробили це навмисно».

Їх теперішній стан Олександр Орлов ставить в один ряд з пожежею у будинку Русова та руйнуванням готелю «Спартак» — об'єктів, на котрих також працювала фірма, що її «контролює колишній депутат міськради». Тож робота цієї фірми на 19 фасадах, як стверджує посадовець, завдала місту збитків на 63 млн грн — саме така сума потрібна, аби привести споруди до ладу.

Водночас він «наїхав» на обласну структуру — за те, що не втрутилися у ситуацію раніше. Її керівник Наталя Штербуль відкидає всі звинувачення і готова через суд вимагати офіційного спростування.

Розібратися із розподілом повноважень та прийти до спільного знаменника у трактуванні деяких неоднозначних нормативних актів, на думку пані Штербуль, мав би допомогти меморандум між Державною службою з питань національної культурної спадщини та місцевими профільними установами. Міське управління, за словами обласного чиновника, із підписанням такого меморандуму зволікає.

Тож хура й досі там. При цьому слід зауважити, що хура ця дуже велика, а тяглової сили у бюджеті для неї — кіт наплакав. Так, міська скарбниця на поточний рік передбачає ледь більше 850 тис. грн для збереження, розвитку, реконструкції та реставрації пам`яток історії та культури. Погодьтеся, цифра ця видається дуже блідою навіть на тлі 63 млн, потрібних лише для того, аби привести до ладу хоча б ті два десятки фасадів.

Щоб і пам'ятки були цілі, й інвестори ситі

Наталя Штербуль констатує, що бюджетним коштом нині можна виконувати лише першочергові протиаварійні роботи. На щось більше можна замахнутися лише через співпрацю з інвесторами — власниками чи орендарями цих самих будівель.

Чиновник вважає, що Одеса вже має тут непогані напрацювання.

- Готель «Красная» був у дуже поганому стані, — наводить приклад пані Штербуль. — Будівля була відчужена за програмою облради з охорони культурної спадщини. Споруду вже повернули місту. Є й інші досягнення.

При цьому Наталя Штербуль не схильна ідеалізувати інвестора і цілком покладатися на його порядність чи патріотизм. Однак вважає, що Одеса працює з інвесторами принципово краще, ніж Київ, з його хаотичною забудовою історичної частини та узгодженим знесенням пам'яток архітектури на кшталт будівлі на Поштовій площі.

На одеських ландшафтах очевидні підозри викликають хіба доволі регулярні надзвичайні події на об'єктах, що вже знайшли інвестора, котрий погодився з усіма вимогами контролюючих структур. А потім думай, чи то сам червоний півень вскочив до будинку Русова, чи йому хто допоміг? Реставратори не заперечують, що знести стару будівлю й збудувати нову — набагато легше і дешевше, ніж займатися реставрацією пам'ятки.

Керівник проекту «Велика Московська» Олександр Сирицький розповідає, до яких складних технологій доводиться вдаватися, аби зберегти ще одну одеську перлину на Дерибасівській для подальшої тривалої експлуатації: «Всі зовнішні стіни були взяті в своєрідні залізні обойми, а вцілілу ліпнину перевезли до майстерень для відновлення». Крім того, під спорудою довелося зробити практично новий фундамент, а для зміцнення стін у них заливали бетон під тиском. Керівник реконструкції Самвел Давтян каже, що така технологія була застосована в Україні вперше.

Заслуговують на увагу і величні 3-метрові скульптури грифонів, що зникли після революції, а тепер знову будуть прикрашати готель, котрий після реставрації матиме вигляд як у день свого відкриття 1904 року.

За весь цей клопіт інвестор виторгував собі два додаткові поверхи, які, на думку багатьох одеситів, все-таки псуватимуть загалом малоповерховий пейзаж найвідомішої одеської вулиці. Крім того, міська влада в особі вже згаданого Олександра Орлова нарікає, що фірма спочатку погодилася зберегти фасад, а потім в обхід мерії вибила собі дозвіл знести його.

Наталя Штербуль вважає, що за деякими руйнаціями під час реконструкції подекуди стоять і реальні технічні обставини. «Мені досі соромно, — каже чиновник, — що при реконструкції Українського драмтеатру ми не дослухалися до підрядника, котрий наполягав, що слід повністю збити оздоблювальний шар. Адже в такому разі ми могли б гарантувати якість не на один рік».

- Місто, котре не будується, — це мертве місто. Але я проти того, щоб такі знакові споруди, як будинок Русова, доводили до ручки. Я вважаю — це злочин. Є в нас халупи, котрих і справді варто було б позбутися, навіть у провулку Красному (центр Одеси — Прим. ред.). Але центр міста, його стилістику треба зберегти у будь-який спосіб. Інакше втратимо дух старої Одеси.