Визволений з турецького «полону» і причалив наприкінці квітня ц.р. до рідного ізмаїльського берега багатостраждальний теплохід Українського Дунайського пароплавства «Василий Шукшин». Тепер, коли він вдома, доречно згадати про те, що передувало цій радісній для пароплавства події.

5 грудня 2008 року теплохід був заарештований турецькою владою на вході у протоку Дарданелли за кількома позовами, зокрема бункерної компанії, екіпажу, агентів та компаній, що займалися постачанням. Пізніше судно було переставлено на рейд порту Стамбул, де й перебувало до відходу на Ізмаїл.

Причина цього та інших арештів фахівцям чудово відома – такі наслідки «історичного» бербоут-чартерного контракту між ВАТ «УДП» та компанією «Бардіна», укладеного одним з попередніх керівників пароплавства за згодою Міністерства транспорту та зв’язку України.

Понад два роки боротьби, пошуку коштів для внесення судових застав і, відповідно, поетапного зняття арештів. Близько 1,7 мільйона доларів обігових коштів, вкладених у підтримку безпечної стоянки судна, утримання екіпажу тощо. Зустрічі, переговори, переживання, надії та розчарування… Такий підсумок «мудрих» рішень колишніх керівників пароплавства та Мінтрансу, результат відсутності політичної волі «транспортних» чиновників для ухвалення потрібного рішення у потрібний час і в потрібному місці.

Передбачу запитання з розряду: «Чому крок, зроблений 23 квітня, не був зроблений раніше?!» При цьому тих, хто запитує, доводи пароплавства навряд щоб зацікавили.

А вони такі ж прості, як і життєва аксіома: «Усьому свій час». Спочатку потрібно було розв’язувати нам нагальніші проблеми. Нагадаю, що за станом на середину літа 2009 року, завдяки гріхам «Бардіни» УДП мало шість арештованих суден. Називаю їх у зменшуваному порядку за «тяжкістю діагнозу» (сум позовів, погроз і проблем): теплохід «Радомишль» (Мумбай, Індія), «Вилково» (Псахна, Греція), «Сергей Грицевец» (Тузла, Туреччина), «Леонид Луговой» (Варна, Болгарія), «Василий Шукшин» (Стамбул, Туреччина), «Николай Заболоцкий» (Одеса, Україна).

У цьому списку єдиний, що оперативно вирвався з полону, – теплохід «Николай Заболоцкий». Він все-таки перебував поруч, практично «за рогом» – в Одесі. Питання вирішувалося хоч і складно, але швидше, ніж за кордоном. Визволення ж інших суден УДП здійснювало за простим, знов-таки медичним, принципом: що болючіше та небезпечніше для життя, те й лікуємо передусім.

І знову пояснюю нашим постійним критикам, непотрібним з точки зору реальної допомоги: визволення кожного із шести суден потребувало як значних матеріальних витрат, так і великих моральних зусиль. Спадає на думку незабутнє й універсальне: «Не давайте порад – краще допоможіть матеріально». На превеликий жаль, УДП не одержувало навіть слушних порад, не кажучи вже про матеріальну допомогу. Проте критики вистачало…

Ми все це витримали самі – і «останній з могікан» повернувся додому. Драматичний етап масових арештів суден, що ознаменував діяльність «Бардіни», слава Богу, завершений. Однак пов’язані з цим проблеми, на жаль, залишилися. Але те, що з поверненням теплохода «Василий Шукшин» на батьківщину їх «матеріальна вага» значно поменшала, – факт, і факт, безсумнівно, радісний.

Що ж чекає на «Василия Шукшина» вдома? На жаль, «холодний» відстій. Причини прості й для фахівця очевидні: судно без класу; його вік 33 роки; технічний стан після більш ніж дворічного відстою незадовільний; власних коштів для ремонту теплохода УДП не має; фрахтовий ринок Чорноморсько-Азовського і Середземноморського басейнів бідний і перенасичений тоннажем; інвестора, що бажає вкласти кошти на умовах відшкодуванням їх під час наступної експлуатації, немає… Нарешті, відповідно до фінансового плану 2011 року, теплохід підлягає списанню.

Запитають: «Чи є в пароплавства майбутнє?» Моя думка: якщо не будуть хоча б заважати, – є. Складне, важке, але є. А якщо ще й допоможуть!..