Спільна бойова спадщина

Як уже повідомлялося, перед Днем Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні Асоціація «Ветеранський рух Одеського регіону» провела Між­народний агітаційний автопробіг «Дорогами пам’яті героїв». Акція, у якій взяли участь ветерани війни в Афганістані з України, Росії та Білорусі, стартувала 27 квітня від будинку Одеської обласної ради і фінішувала у перших числах травня.

Про її підсумки голові облради Миколі Пундику розповів голова правління Асоціації «Ветеранський рух Одеського регіону» і керівник автопробігу Олександр Ружин:

– Ми, ветерани Афганістану, вважаємо себе спадкоємцями фронтовиків Великої Вітчизняної війни, пишаємося тим, що носимо ордени й медалі тієї ж проби, що наші батьки та діди, і нам довірено впроваджувати в життя їхні бойові традиції. Зокрема, автопробігом ми продовжили нашу одеську традицію щодо увічнення Прапора Перемоги. Ми взяли із собою кілька його екземплярів і роздавали в містах, де зупинялися по маршруту руху.

Учасники акції, ветеран «Королівського батальйону» Сергій Мосейчук, ветерани 682-го мсп Олександр Ружицький, Олександр Кошовий заїжджали до Дніпропетровська, Харкова, Бєлгорода, Брянська, Калуги, Балабанового, Москви, Гомеля, Мінська, Бобруйська, Чернігова, Києва. Побували на місцях поховання «королевичів» – так називають себе колишні гвардійці легендарного 1-го гвардійського батальйону 682-го мотострілкового полку, що виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. «ОВ» уже розповідали про бойовий шлях «Королівського батальйону», названого так за іменем мужнього командира, який героїчно загинув, Олександра Корольова.

Саме з ініціативи одеситів-«афганців» та їхніх кримських побратимів (голова Кримської республіканської організації ветеранів Афганістану Сергій Куніцин – теж ветеран «Королівського батальйону») щороку 30 квітня, у трагічну дату загибелі своїх товаришів по службі, однополчани стали приїжджати до міста Балабанового Калузької області, де похований Олександр Корольов.

– Коли ми вперше зібралися на могилі комбата, то нам стало соромно. Там стояв старий непримітний обеліск, виділений ще військкоматом, а навколо багаті могили. Буквально за рік силами солдатів і офіцерів батальйону ми зібрали 30 тисяч доларів і встановили на могилі комбата унікальний меморіал, у центрі якого постать комбата у живий зріст, при озброєнні – таким він був у житті. З кожним роком сюди почали з’їжджатися все більше ветеранів, і не тільки батальйону. Сесія міської ради визнала нашого комбата Почесним громадянином Балабанового (посмертно). До цього його іменем було названо вулицю. Торік адміністрація виділила ділянку землі в центрі міста під спорудження Меморіалу гвардійцям «Королівського батальйону». Зараз ми шукаємо для цього необхідні кошти.

Під час автопробігу воїни-афганці звернулися також до державної влади Російської Федерації із клопотанням про присвоєння Олександру Корольову звання Героя Росії (посмертно). І в цьому питанні свою роль відіграла й Одеська облрада.

– Ми дуже вдячні голові Одеської облради Миколі Пундику за його особисту підтримку в проведенні цієї знакової міжнародної акції, що набула резонансу серед широкої громадськості та у ЗМІ.

– Прапор Одеської області, який вручив нам голова облради, передано в урочистих обставинах Калузькому обласному відділку ветеранської організації «Бойове Братерство».

– Побувавши в різних містах України, Росії, Білорусі, ми переконалися, що всі ми однакові. Це політики з’ясовують відносини, а ми якими були, такими й залишилися. Особливо наше «Бойове Братерство». І нас не переконаєш і не зломиш.

Марія ГРИГОР’ЄВА

І знову ця знаменна дата

Відзначити 66-ту річницю Великої Перемоги у Ширяєвому зібралося багато народу, адже майже з кожної родини війна когось забрала, комусь зламала долю. Із щирими словами привітань і з побажаннями щастя й здоров’я, тепла і добробуту, радості й світлих і безхмарних прийдешніх днів до ветеранів і до усіх присутніх звернулися голова районної державної адміністрації Н.В. Куртогуз, голова районної ради В. І. Погорєлов, селищний голова М.П. Мординський, цьогорічна випускниця НВК «Олімп» І. Ніколаєнко. Настоятель Свято-Архангело-Михайлівської церкви, протоієрей Анатолій Божим словом помолився за страчені війною безневинні душі.

Скорботною хвилиною мовчання і військовим салютом пом’янули присутні полеглих героїв Великої Вітчизняної і з вдячністю за відвойоване сьогодення поклали до підніжжя Меморіалу полум’яніючі квіти безмежної людської пам’яті.

А потім у парку культури та відпочинку селища всіх охочих працівники селищного дитячого садка «Сонечко» пригощали солдатським обідом. Концерт, організований відділом освіти РДА, за участю школярів НВК «Олімп», ЗОШ І, ІІ ступенів № 3, Осинівського НВК, вихованців БДЮТ, до сліз зворушив глядачів, які нагороджували юних артистів бурхливими оплесками.

Увечері жителі селища знову зібралися біля Меморіалу скорботної матері, щоб поставити свічки Пам’яті по мільйонах загиблих людських життів. А аматори районного Будинку культури подарували глядачам незабутню і вражаючу концертну програму.

Ольга ІВАНЕНКО, Ширяївський район

Найкраща нагорода – пам’ять і піклування

Уже кілька років поспіль у День Перемоги власник грецького ресторану «Папа Коста» Пантелеймон Бумбурас приймає у своєму закладі ветеранів-греків, які захищали нашу землю від фашистських загарбників. Традиційно на чолі столу – учасник Великої Вітчизняної війни, почесний президент Одеського грецького клубу «Еллада» Арістотель Папуніді.

– Незважаючи на всі труднощі нашого життя, я впевнений: багато сильних тілом і духом юнаків готові у будь-яку хвилину стати на захист своєї землі, – сказав Арістотель Агафангелович. – Дай Боже, щоб їм не довелося так жорстоко боротися за волю, як колись нам.

У цей день захисників нашої Вітчизни привітав морський аташе Генерального консульства Греції в Одесі, капітан III рангу берегової охорони Греції Кіріакос Куракос. Пан Куракос передав вітання від імені Генконсула Антоніоса Хазироглу, який не зміг зробити це особисто, бо перебуває у Греції:

– Ми пам’ятаємо про героїчні вчинки і пишаємося вами. Хочеться побажати здоров’я і довголіття вам і вашим родинам.

До вітань долучилися директор Грецького фонду культури Софроніс Парадісопулос і голова Одеського грецького клубу «Еллада» Геннадій Палатов.

– Спасибі, що не забуваєте, – одностайно відповідали ветерани. – Це найкраща нагорода для нас.

Христина ВІЄР, «Одеські вісті»

Пам’ять

Спомини про вітчизну

Не так уже й багато їх зосталося – тих, що 60 років тому прибули сюди, у південні степи, з Прикарпаття. 15 лютого 1951 року, згідно з Договором про обмін територіями між СРСР і Польщею, 43 прикордонні українські села та м. Устріки Долішні увійшли до складу Польщі. Людей із села Устянове депортували в німецьке поселення Нойфрейденталь, нині Маринове Березівського ра­йону. Вони втратили рідні домівки, але зберегли пам’ять. І відкриття 2 травня цього року пам’ятника 159 землякам-переселенцям стало для всіх знаковою подією.

Це пам’ятний знак у вигляді гори над символічною залізничною колією, спрямованою строго із заходу на схід. Із західного боку – залізничний бар’єр, що означає для примусово переселених заборону виїзду додому. На сході змонтовано металеву конструкцію, що символізує генеалогічне дерево. Навколо нього споруджено кладку – продовження життя на новому місці та спільна розбудова села. Гранітне каміння свідчить про міцність сімей.

Директор обласного державного архіву Іван Ніточко, ініціатор спорудження монумента, прибув до Маринового з подарунком – щойно виданою його книжкою «Остання депортація».

10 років тому на відзнаку 50-річчя переселення при в’їзді до Маринового було встановлено хрест-оберіг, який у присутності жителів освятив отець Роман Федак. Люди йшли до цього місця, співаючи церковних пісень – тих, прикарпатських. А згодом зі сцени під час урочистого концерту хор літніх жінок-переселенок під керівництвом учительки Ірини Проніної виконав кілька щемливих пісень, написаних ними ж у ті трагічні дні, коли вони в теплушках їхали назавжди з рідного дому в чужі краї. Тоді мені, радіокореспондентці, запам’ятався і вірш молодої вчительки Наталі Мельник про бабусю, яка зібралася пішки додому, у своє рідне далеке село... Нині за сценарієм Наталі Іванівни, з використанням її душевних віршів проведено це свято – свято-благання, свято-заклик, свято-ствердження – любити Україну, любити батьківщину, яка дає силу й снагу, берегти її, пам’ятати все життя.

Лунав церковний подзвін. А люди, наче небіжчиків, поминали ті 43 села. Всі тоді плекали надію, що повернуться в рідні місця, де такі зелені ліси, високі сині гори, таке цілюще повітря... Але їм випало жити у непривітній і незвичній місцевості, працювати з ранку до ночі, аби облаштувати житло, завести господарство, посадити город; їм довелося боротися з пронизуючими вітрами, адже тоді тут і дерев не було, і навіть трави, а вода була несмачною. Та тепер ми знаємо, що Маринове є одним із найкращих сіл у районі, бо люди тут живуть роботящі, оптимістичні, православні. Пам’ятник переселенцям відкрили шановані жінки, що приїхали з Карпат. Маринівський сільський голова Тетяна Писанюк вручила подяки та ікони Божої Матері тим, хто зробив великий внесок у спорудження пам’ятника, хто всіляко сприяв цьому. Це Іван Ніточко, Олег Ніточко, Ігор Охота, Олександр Охота, Ігор Ремяк, Володимир Шимко, Микола Зінкевич, Іван Шуліка, Іван Курник, Олександр Курник, Віталій Лотвин. З теплими спогадами, побажаннями виступили Іван Іванович Ніточко, Ірина Степанівна Проніна, гість із Миколаєва, який теж був депортований – у 46-му році, Михайло Жиляк. З цього приводу він зачитав свого вірша. Звучали пісні, написані болем і тугою 60 років тому, вірші Наталі Мельник у її виконанні та школярів – Сергія Дерлюка, Лідії Вініговської, Ольги Допілко, Анжеліки Мельник, пісні у виконанні Івана Кравчишина та його дружини Ольги, а також Катерини Багно, Владислава Деркача.

Зі сльозами на очах ділилися дорогими спогадами про рідний край Анна Баран та Анастасія Орловська. До підніжжя пам’ятника лягли весняні квіти.

Людмила БОГУСЛАВСЬКА, Березівський район