Василь Васильович Козман – за фахом агроном. Зараз депутат Виноградівської сільської ради керує селянсько-фермерським господарством «Світоч». Назвали його так з надією на його успішний розвиток і, можливо, навіть, на розквіт. Бізнес – сімейний. Засновників троє. Але нерозуміння між ними немає. Об’єднує всіх бажання не лише вижити у жорстких умовах ситуації, в якій онинилося сільське господарство взагалі, але й зробити якийсь заділ для зростаючих дітей. У родині Козманів їх двоє – 15-річний син і 7-річна дочка. У них ще все попереду, і батькам так хочеться, щоб діти жили краще, ніж вони. А найголовніше – з вірою у завтрашній день. Заради цього старші Козмани працюють не покладаючи рук.

Так сказав мені Василь Васильович, поки ми їхали до «Світоча». Дорогою він показу­вав свої поля. Озимі нині вдалися чудові: зелень густа, здорова, око й душу тішить. Але поруч – та ж озима пшениця іншого фермера виглядає набагато скромнішою. От із цього контрасту у нас і пішла розмова про статтю Івана Насипаного «Як зберегти периферію», яка викликала великий резонанс. Послався Василь Васильович і на думку Анатолія Чиханцова, заступника голови Татарбунарської райдержадміністрації, який також виступив у газеті з цього приводу.

- Справді, що руками розводити? Від безпорадності – сама шкода. Рятуєш себе – рятуєш родину. А якщо діятиме так кожен з нас, то і усі в селі житимуть нормально. Адже я теж не наймудріший з усіх. Але коли програму розпайовування тільки запустили в дію, на сімейній нараді вирішили: будемо шукати ради справі зі своїми 30 гектарами. Сьогодні в господарстві їх уже 1600. Вирощуємо зернові, олійні культури. Пізніше знайшли занедбаний корівник. Відремонтували його, і тепер там наш зерносклад. Потім іще одне колишнє тваринницьке приміщення відновили й реконструювали. У ньому наша свиноферма ташується.

Багато хто боїться труднощів, ризику. Я їх розумію. Нам спочатку теж було нелегко. Витрати великі, доводилося в усьому собі відмовляти. Що заробимо, то одразу у справу знову вкладаємо. І так із року в рік. Починали з двох свиноматок. Сьогодні свинопоголів’я французьких порід довели до 800.

Стараємося, але, на жаль, братові нашому, сільгосптоваровиробнику, доводиться дуже нелегко. Середньому і особливо дрібному. Наприклад, ту ж компенсацію на 50 відсотків витрат законодавці передбачили для великих свинокомплексів у десятки тисяч голів. Дрібний же фермер так і залишається незахищеним державою. Спасибі, з обласного бюджету кошти для його підтримки передбачені.

Турбує нас і те, що зерно на складах лежить, а продати його не можемо. Ну, добре, у мене є деяка техніка, знаю як агроном і технологію зберігання зерна. Але в більшості дрібних фермерів для дотримання технології зберігання коштів немає. А це – що голова: не мий регулярно – неодмінно що-небудь заведеться. Крім того, тепер надмірно ускладнили процедуру реалізації зерна. Щоб його продати за схемою: «Як можна експортувати зерно з України», треба пройти 13 кабінетів! Чи не вийде так, що збирання почнеться, а в складах усе ще буде старе зерно? Але ж приміщення ще треба знезаразити, обробити. Нас дуже турбує ця проблема.

Ми, фермери, стараємося. Ми любимо землю. Та от нам би тільки трішки допомоги, більше уваги. Як це було колись. Це сьогодні наша Виноградівка порожніє. А раніше в ній непогано жили понад 2 тисячі чоловік. І в радгоспі «Виноградівський» робота була для всіх. Спеціалізувався він на виробництві м’ясо-молочної продукції, був великим виробником нетелів для господарств району. У нас дитячий садок був на 115 місць! У школі навчалося понад 400 учнів, а сьогодні їх – 150. Смертність у кілька разів перевищує народжуваність. Село старіє. Молодь їде геть у пошуках роботи. А якщо до всього ще буде ухвалений закон про продаж землі, то село проти такого натиску вже не встоїть, зачахне. Та вже сьогодні холдинги, що закупили господарства, залишили без роботи всіх, хто нещодавно її ще мав.

Тому, як у тій казці про хатинку на курячих ніжках, мені хочеться сказати: «Державо, державо, повернися до села передом… Тобто обличчям». І коли це справді станеться – відпаде і потреба вести мову про те, як врятувати периферію.