У березні цього року в Красно­окнянському районі загинуло двоє дітей, 13 і 9 років, третю дитину вдалося врятувати в обласній лікарні. Однією із двох гаданих причин трагедії керівник сектору з питань НС місцевої райдержадміністрації Микола Кочкін вважає застосування для боротьби із гризунами токсичної речовини. Називається вона – селфос. Зерно, оброблене цим отрутохімікатом, зберігалося в прибудові, що впритул стоїть до будинку, де жили хлопчики.

Чи відомі господарям сільського «гармана» властивості цього препарату, що зазвичай використовується на флоті для протруєння зерна, транспортованого на судні? У портах це роблять люди, навчені провадити фумігацію так, щоб виключити смертельні або нещасні випадки на борту. У сільському господарстві таких фахівців не готують. Чи розуміють фермери, якому ризику вони піддають себе та близьких, неграмотно поводячись хоча б з таким побутовим отрутохімікатом як мідний купорос?

– Селфос дуже ефективний, але такий же небезпечний для життя засіб знезараження зерна, шроту, макухи, – дає консультацію доктор медичних наук, професор Українського НДІ медицини транспорту Євген Білобров. – Недотримання правильної технології роботи з ним спричинює згубні наслідки. Аналогами селфосу є також пестицид греінфос, «булава», а також…

Він дістає алюмінієву баночку, схожу на однолітровий бідончик. На його зеленій етикетці написано «Джин»! Ця акуратна капсула вагою в 1 кг містить пігулки, які при зволоженні починають виділяти фосфін – надзвичайно токсичний газ 1 класу небезпеки. Він не псує одяг, не змінює якості продукту. У нього також немає явних ознак отруйного впливу на організм. Але людина, уражена цією незримою сполукою фосфору й водню, швидко слабне, непритомніє і вже не виходить з коми.

Речовина, сконцентрована в одній такій блискучій упаковці, містить 83 тисячі смертельних доз і може з чиєїсь дурості стати джерелом масової загибелі людей або тварин!

Названі препарати-фуміганти виробляться в Німеччині, США, а за нижчими цінами – у Китаї. Зокрема, звідти прибув і «Джин», який перебуває в лабораторії НДІ. Він миттєво привернув увагу фахівців тим, що надходить у користування із грубими порушеннями санітарних норм та правил транспортування таких речовин.

– Тут немає знаку, який вказує на смертельну небезпеку, – говорить професор. – У вигляді застереження користувачеві на етикетці обов’язково має бути зображене коло із вписаними у ньому черепом та схрещеними кістками і напи­сом «Отрута!»

Чи можна спитати в Україні з китайських виробників за порушення ними прийнятих у всьому світі норм попереджувального маркування смертельно небезпечного продукту? Очевидно, претензії потрібно висувати на іншу адресу. Справа в тому, що етикетку та написаний на ній текст із усіма належними позначеннями, розробляє замовник товару. А виробники лише дотримуються у виготовленні даного їм зразка!

Розслідування почалося з того, як до України потрапляє препарат. Виявляється, схема імпорту «Джина» та подібних йому отрут проста. Бідончики транспортуються в ящиках по 20 штук. На стінках кожного ящика нанесено знаки небезпеки у вигляді черепа та схрещених кісток. Їхнє зображення є й на контейнері, призначеному для перевезення фосфіну в пігулкках. Це – узаконена нормована в усьому світі форма транспортування отрутохімікату. Але відсутність спеціального позначення на баночці перетворює вантаж на нелегальний.

Виходить, митникам не вистачає пильності! А замовники психологічно точно розрахували, що ніхто з контролерів не буде переглядати кожну банку. Та й фермерів, які купують даний товар, не буде шокувати лиховісний значок на етикетці. Багато хто купує лише частину пігулок, які висипають із бідончика до звичайного целофанового або паперового кульочка. Покупець не вимагає інструкції, довіряючи збувальнику. А продавець не вимагає від фермера підтверджувального документа про те, що той вміє правильно поводитися з хімікатом.

Звідси й питання, яке ставлять вчені: як же в Україні здійснюється контроль над закупівлею, зберіганням і, найважливіше, реалізацією таких отрутних пігулок? Колись подібні питання курирували санепідемслужба та міліція. Але не їхнім районним відділком з’ясовувати, хто ж розробив таку етикетку та робить бізнес на непоінформованості користувача.

Однак автори відомі: це приватна компанія з офісом у Києві. Її назва стоїть на банках з «джином» та «булавою». Чи думають столичні розповсюджувачі цього товару, що може трапитися, якщо випадковий користувач поставиться до отрутних препаратів, як до звичайних? І недбало впустить такі пігулки в автобусі, метро? Тут би не версії будувати, а провести кримінальне розслідування! А до його закінчення заборонити тій самій компанії підприємницьку діяльність. І також з’ясувати у власника селфосу в Красноокнянському районі, де він його купував і чи знає правила застосування цієї отрути?

Не зайве буде повідомити закордонним виробникам цих речовин про те, як безвідповідально з ними обходяться їхні українські партнери. А тут розібратися, хто давав ліцензію на вид діяльності київській компанії та іншим і як контролює виконання ліцензійних умов!

Поки що заручниками цих компромісів заради прибутку чужих фірмачів можуть стати діти, працівники зерносховища, та й усі інші! Вистачить однієї пігулки…