…Переді мною стара підшивка багатотиражної газети «Су­воровец», що виходила в селищі Суворовому Ізмаїльського району до 1991 року. Читаю пожовклі за десятиліття сторінки, усе глибше усвідомлюючи, як багато ми втратили. І насамперед – тваринництво. Чи слід після цього дивуватися, що нинішні крамничні кефір, сметана не мають колишньої якості, хоча ціни, як правило, кусаються. І масло вже не те чисте вершкове, а продукт із багатьма добавками, аж до… пальмової олії та різноманітних, не завжди корисних для організму, барвників.

Статистика невблаганна. Один колгосп імені Суворова у 1983 році виробив близько 4,5 тисячі тонн молока. І це був не найкращий результат – на Ізмаїльщині налічувалося понад 20 молочнотоварних ферм! А за минулий рік у цілому по району вироблено лише трохи більше 8,7 тисячі тонн.

Тваринництво принаймні перекочувало до приватного сектору. Плюс п’ять підприємств, у яких на сьогоднішній день налічується трохи більше 160 корів. За словами моєї знайомої, колишньої доярки колгоспу «Знамя Октября» Надії Хаджиогло, коли ферму розукомплектовували, люди плакали від безвихіді та страху за майбутнє. Але сльозами горю не допоможеш. Обзавелися корівками, оформили необхідні документи, продукцію реалізують хто як може – хто на ринку в Ізмаїлі, а хто розвозить по дворах. Жити якось треба!

– Згадаємо дев’яності роки минулого сторіччя, початок нинішнього, – коментує ситуацію начальник відділу маркетингу продукції тваринництва та її переробки управління агропромислового розвитку Ізмаїльської райдержадміністрації Анатолій Степаненко. – Одержавши довгоочікувану волю, керівники багатьох господарств пішли «найлегшим» шляхом. Почали відмовлятися від тваринництва, зокрема молочного, як найбільш трудомісткого і далеко не завжди вдячного. Взяли курс на зерновиробництво. До того ж, як відомо, в Ізмаїлі молзавод був перепрофільований. Сьогодні тут виробляють морозиво і… пельмені. За наявними даними, фактично на всю округу залишився лише Кілійський молзавод. Але, не бажаючи образити нинішніх власників, скажу, що цінова політика, якої дотримуються переробники, створює труднощі для місцевих сільгоспвиробників. До речі, свого часу було зроблено спробу зібрати і виробників, і переробників, щоб випрацювати якоюсь мірою прийнятні відносини. Однак домовитися не вдалося…

– Наскільки відомо, у минулому році був змушений залишити молочне виробництво сільськогосподарський виробничий кооператив «Прогрес-Агро», який вважався тривалий час флагманом.

– І цьому є свої пояснення. Не володіючи достатньою кількістю земель, і в той же час маючи кілька племзаводів, господарство постійно потребувало кормової бази, затрачало на закупівлю кормів великі кошти. Це не дозволяло підприємству забезпечувати рентабельність, розвиватися, незважаючи на підтримку, яку намагався надавати район. Можна зрозуміти керівника СВК, який вирішив взяти кредит у банку. А «закласти» довелося племінне дійне стадо. Але, на жаль, кілька років були неврожайними, додамо до цього дефолт 2008 року. Кредити, замість допомоги, стали «троянським конем», борги щороку тільки накопичувалися. Зрештою банк для їх покриття продав тварин – такі наші реалії...

Рятує становище, що в СВК залишилася певна кількість нетелів. Однак як тепер, у нинішніх умовах, починати усе спочатку?

– Проте, Ви оптимізму не втрачаєте?

– Ні, звичайно. Нинішнє керівництво країни дотри­мується позиції, спрямо­ваної на конкретну допомогу селянам. Це дозволило і на районному рівні розробити та ухвалити на черговій сесії районної ради програму стабілізації та розвитку тваринництва на 2011 – 2015 роки. Вона спрямована на створення умов для нарощування поголів’я та підвищення продуктивності тварин. Зокрема й фінансова підтримка. За приріст поголів’я корів молочного і м’ясного напряму передбачена виплата 3000 гривень у розрахунку на голову. Плюс 1000 – за голову ВРХ, якщо буде забезпечено належне утримання протягом року. Планується створення на базі фермерських господарств ферми ВРХ ( до 30 голів) і реєстрації приватних підприємців, що займаються тваринництвом.

За нашими прогнозами, вжиті заходи дозволять до кінця нинішнього року збільшити кількість голів ВРХ на підприємствах району на 120 голів. Намічається збільшити посіви кормових культур на 1500 гектарів. Думаємо й про переробку, збут продукції, облаштування пунктів прийому та переробки молока. Створюється група неприбуткових обслуговуючих молокопереробних кооперативів. Один з них, «Союз КБК», що поєднує підприємців сіл Кам’янки, Броски і Каланчака, уже діє. Два інші – на черзі.

Глибоко переконаний, аграрії нині добре ро­зуміють, наскільки важливо відроджувати молочне та м’ясне тваринництво. Хоча б тому, що і рослинництво сьогодні потребує органічних добрив. Адже їх жодними мінеральними туками не заміниш. Як не заміниш вершкове масло пальмовою олією. Наше завдання, завдання державного рівня – підказувати, переконувати, допомагати вибудовувати стратегію розвитку тваринництва. У цьому ключі ми й працюємо. І упевнені в успіху.

Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей», Ізмаїльський район

Ривок на фініші

Нинішньої весни хліборобам області довелося чимало по­хвилюватися. З одного боку – стрімке зростання цін на до­брива, захисні засоби, на насіння та пально-мастильні матеріали. Та й кредити че­рез високий відсоток річних виявилися для багатьох селян просто недоступними.

А тут ще холодна запізніла весна, яка не дозволяла механізаторам у потрібний час вивести в поле посівні агрегати. У результаті навіть у перших числах травня залишався незасіяним величезний масив, що перевищував сто тисяч гектарів. А попереду – суцільні святкові дні. Але вони, на щастя, не сповільнили хід польових робіт. Більше того, темпи посівної значно зросли. І до кінця минулого тижня намічену сівбу ярих культур було завершено. Ярі зайняли площу майже 800 тис. гектарів.

– Ми все ж таки змогли впо­ратися з посівною майже в агротехнічний термін, – розповідав депутат обласної ради, керівник фермерського господарства «Балкани» Микола Родіонович Златов. – А наступного дня півднем області пройшли гарні дощі, подекуди навіть зливи.

– І на півночі області теж пройшли дощі, – долучається до розмови його колега, депутат облради, директор ВАТ «Куяльник» Котовського району Анатолій Іванович Возіян. – І дуже вчасно. Саме вивели посівні агрегати з полів.

Настрій у моїх співрозмовників піднесений. Зволожені поля зміцнюють надії на високий урожай.

Олексій Степанов

Є сподівання на добрий урожай

Частина полів приватного сіль­ськогосподарського підпри­ємства «Буревісник», що в селі Дубинове, розміщена обабіч траси Київ – Одеса, тому і потрапляє в поле зору тих, хто курсує автомагістраллю. В господарстві 700 гектарів землі. На них вирощуються озимі пшениця та ячмінь, зернова кукурудза, соняшник, ріпак та цукровий буряк. Слід сказати, що посіви незабур’янені, вчасно оброблені, тому милують око подорожніх.

На одній з площ, куди ми під’їхали, механізатори Сергій Балема та Микола Олар підживлювали озимину. Пшениця після травневих дощів набирається сили. Є сподівання на добрий урожай.

До земельних наділів, що подалі, ведуть ґрунтові дороги. По одній з них їдемо з директором господарства Миколою Каушаном оглянути буряковий лан. Звернула увагу на те, що ґрунтівка рівненька, ніби втрамбована.

– Маємо грейдер, то й рівняємо дороги, – говорить Микола Петрович. – Неодмінно перед жнивами вирівнюємо. Взимку – чистимо від снігу. На прохання сільського голови й по селу основні вулиці прочищаємо.

За розмовою незчулися, як під’їхали до поля, де рядочками вишикувалися зелененькі хвостики бурячків. Площа чиста, тепер тут можна проводити міжрядний обробіток. До речі, догляд за рослинами здійснюється механізовано, жінок із сапками на полі не побачиш. Загальна площа під цукристими – 50 гектарів. Вже другий рік у такій кількості господарство висіває цю культуру. Хоч і затратна, зате ж і прибуткова, – каже Микола Каушан. Господарству лише дев’ять років, та досвід вирощування цукрового буряку вже мають. Вдвічі більше сіяли солодких коренів упродовж трьох років (2005 – 2007).

– Довелося відмовитися через те, що не було ціни на продукцію, – пояснює директор ПСП «Буре­вісник». – Мав намір продати і техніку з обробітку цукрових буряків. Не знайшлося покупця. Так Бог дав, що техніка залишилась в господарстві. Тепер, коли ціни на продукцію пішли вгору, знову взялись за цю справу, – пояснює директор.

– Якими проблемами перей­маєтеся найбільше нині? – цікавлюся у співрозмовника.

– Проблеми вирішуємо в міру їх надходження, – з посмішкою каже директор. – Хоча останніх два роки проблематичним було вирішення земельних питань. Нині вдячний голові райдержадміністрації Олегу Аскольдовичу Іспанюку за втручання і допомогу в оформленні договорів щодо оренди землі.

У ПСП «Буревісник» думають уже про жнива. Робітники Олексій Іванина, Андрій Бодня та Юрій Нестерчук готують тік, складські приміщення. А комбайнер Павло Поліщук та його помічник Іван Федорченко оглядають бурякозбиральний комбайн голландського виробництва «Верват».

– Павло Поліщук – мій заступник, – каже директор ПСП «Буревісник». – Він за фахом учитель історії, закінчив інститут. Трохи попрацював на заробітках у Португалії. Після повернення виявив бажання працювати в господарстві. Вже дев’ятий рік тут. В період бурякових жнив – сідає на комбайн, – розповідає Микола Петрович.

В господарстві достатньо техніки для проведення комплексу польових робіт. Всі механізатори тут – широкого профілю, можуть працювати на будь-якому агрегаті. Тут і агронома на постійній основі немає. З усіх необхідних питань директора консультує спеціаліст Віталій Євтодій. З ним директор познайомився через запорізьку фірму – ПП «Бізон-ТЕХ 2006», у якої закуповує насіння, гербіциди та мінеральні добрива.

В господарстві невелика кількість працівників – у весняно-осінній період до 25, а взимку значно менше. Хоча середній місячний заробіток тут складає до 1800 гривень. Зарплата виплачується вчасно, видається і аванс. В гарячу пору працівникам готують обіди на місцевій кухні і доставляють на поле.

У розмові з Миколою Петровичем поцікавилася: чому господарство названо «Буревісник»? Адже воно приватне, то у назві могло фігурували прізвище, ім’я тощо.

– Мені хотілося, щоб у назві був відчутний зв’язок із історією нашого краю. В період Великої Вітчизняної війни в Савранському лісі діяв партизанський загін «Буревісник». На спомин про ті героїчні дні й назвав сільськогосподарське підприємство, – пояснив Микола Петрович.

Пам’ять виявляється не тільки в назві підприємства. Щороку Микола Петрович подає допомогу при підготовці до святкування 9 Травня, підтримує ветеранів. Не відмежовується і від інших турбот сільської громади, виділяє кошти на харчування дітей, що влітку відвідують пришкільний оздоровчий табір. Вихованці дитячої юнацької спортивної школи, що в селищі Саврань, також мають підтримку від цього господарства на організацію різноманітних турнірів. Допомагав і центральній районній лікарні. Тому про дубинівське ПСП «Буревісник» добре знають в Саврані.

Тетяна СТОРЧАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район