«Куди заведе Україну політичний радикалізм?» — відповідь на це запитання шукали учасники прес-конференції, що відбулася в прес-центрі ІА «Міст-Одеса». Одностайно відповісти на нього експерти так і не змогли. І не дивно, адже за одним столом сиділи ліберал і дві людини, схильні до радикалізму: один — до лівого, другий — до правого. Якщо вони в чомусь між собою і погоджувались, то це в тому, що найяскравішим з останніх проявів радикалізму в Україні було святкування Дня Перемоги у Львові 9 травня. Звісно, у кожного з експертів на цю подію — свій погляд.

За словами члена політради партії «Родина», заступника керівника фракції в Одеській міськраді, учасника львівських подій Сергія Кушніра, поїздка на Галичину з червоним прапором і «не пахла» провокацією. «Родинці», запевняв він, просто хотіли на власні очі побачити, як шанують ветеранів Другої світової війни в тих краях, і привезти місцевим ветеранам прапор із побажаннями від бойових товаришів зі сходу та півдня країни. Він зазначив, що його група приїхала до Львова за кілька днів до Дня Перемоги, аби подивитися, як львів’яни 7 травня святкуватимуть день народження свого міста. Сергій Кушнір розповів, що в цей день вулицями міста маршем проходили націоналісти з відпо­відними прапорами і гаслами. Він розцінив ці дії як генеральну репетицію протистояння у День Перемоги і залякування мирних жителів Львова. «Наша точка зору, і точка зору більшості українців, така: ані фашизму, ані націоналізму в країні бути не повинно. Це той провокаційний сірник, який запалюється і розпалює копицю сіна», — зазначив член «Родини».

«Події дев’ятого травня — це однозначно провокація», — розпочав свій виступ відомий на Одещині громадський діяч Сергій Гуцалюк. Він висловив думку, що провокація ця була добре спланована і прийшла з Росії. Там зараз, напередодні президентських виборів, потрібен закордонний ворог. Колись таким були Грузія, Прибалтика. Зараз настав час України. І хоча «ноги» провокації «ростуть» з іншої країни, свої вигоди отримали і деякі українські політичні сили. «Партія «Родина» зараз на одному електоральному полі з Партією регіонів. Певну частину радика­лізованих та агресивно налаштованих людей, які з різних причин розчарувалися в «регіоналах», можна вважати потенційними прихильниками «Родини». Саме завдяки провокаційним заходам ця політична сила і завойовує прихильність колишніх біло-блакитних», — впевнений Сергій Гуцалюк. Крім того, за його словами, проросійська «Родина» зробила все, аби травневе протистояння добряче зіпсувало імідж України на світовій арені. Та не тільки одеська партія отримала за рахунок тих подій свої політичні дивіденди. Громадський діяч зауважив, що «Свободі» теж ви­гідно влаштовувати подібні заходи, адже і ця політична сила зараз бореться за свій електорат і має неабиякі претензії на місця в парламенті. В обох випадках, на думку Сергія Гуцалюка, партії провалили програми і намагаються взяти «своє», радикально налаштовуючи людей.

«Щодня ми бачимо корупційні скандали по всій Україні, відчуваємо економічні проблеми, утиски свободи слова. Навіть в Одесі їх вистачає: проблема з «Чорноморськими новинами», проблема з телеканалом «Круг». Для того, аби відволікти людей від нагальних потреб, і влаштовуються подібні заходи», — зазначив Сергій Гуцалюк і додав, що ідеологія для українців насправді стоїть далеко не на першому місці.

Цю думку підтримав політолог Василь Попков, який підкреслив, що в такій складній державі, як Україна, необхідно визнати існування різних ідеологій і систем цінностей. Водночас він запевнив, що країну можна об’єднати навколо вирішення інших, важливіших для її жителів питань: економічних, соціальних тощо. Показовим прикладом такого об’єднання навколо «спільного горя» можна вважати підприємницький майдан, на якому пліч-о-пліч стояли люди з усіх регіонів, об’єднані спільною проблемою.

Політичний експерт, журналіст, львів’янин Володимир Павлів погодився з таким твердженням і підкреслив, що податковий, вчительський майдани — це об’єднання жителів країни, не поєднаних історичною пам’яттю і політичними вподобаннями. «Фактично, це зародки громадянського суспільства. Та влада, яка у нас є, починаючи з дев’яносто першого року і до сьогодні, найбільше боїться громадянського суспільства і робить усе, аби його не було. Наприклад, «стравлює» радикалів з різних сторін», — впевнений політичний експерт.

Гість зі Львова також розповів, що події 9 травня нещодавно обговорювалися й тамтешнім дискусійним клубом. Там, за його словами, представниця організації російських товариств Львівщини підкреслила, що через «десант» з півдня і сходу країни вперше за 20 років люди не змогли нормально покласти квіти на могили солдатів. Володимир Павлів зазначив, що в сутичці на Марсовому полі брали участь кілька тисяч міліціонерів, близько 100 візитерів і 250 так званих націоналістів. Чому так званих? Володимир Павлів підкреслив, що серед них не було звичайних львів’ян, здебільшого це були футбольні фанати клубу «Карпати». Якщо точніше, футбольні хулігани, яким все одно, під чиїм ім’ям, аби лише брати участь у масових бійках. Кілька сотень таких уболівальників є майже у кожного футбольного клубу, як правило, вони є прихильниками не націоналістичних, а фашистських ідей. «Завдяки цим подіям зіпсовано імідж львівських лібералів, а російська, точніше, пострадянська спільнота мала проблеми з покладанням квітів», — підсумував полі­тичний експерт.

Ідею приїхати у Львів з червоним прапором Володимир Павлів не вважає гарною, хоча і закликає інших галичан спокійно ставитися до таких акцій. Він пояснив, що цей колір асоціюється у жителів Львова з репресіями, а не з Перемогою. Водночас, за його словами, Галичина пережила не один десяток років, коли червоні прапори висіли чи не на кожній будівлі, тож повинна навчитися спокій­ніше на них реагувати. «Навіть якщо нам це не подобається, претензії повинні бути до держави, а не до людей, які приїхали з цим прапором на цвинтар», — зазначив поміркований львів’янин. Він підкреслив, що виступає проти будь-яких проявів радикалізму. Більше того, запевнив, галичани засуджують фашизм, та й від націоналізму не всі у захопленні, особливо якщо це стосується партії «Свобода». За його словами, показові акції цієї партії давно перестали впливати на тамтешній люд і розраховані, скоріше, на електорат з інших областей. Це пов’язано з тим, що ця політична сила в багатьох радах Галичини має більшість, іноді навіть контрольну, однак життя людей на краще не змінюється: «Свобода» при владі теж займається лише ідеологічними питаннями.

Цікаво, що настільки ліберальна позиція гостя припала до душі представнику партії «Родина». Сергій Кушнір навіть підкреслив, що за цим столом зайвий Сергій Гуцалюк. Його некоректний вислів журналісти розцінили, як фашистський, та «родинець» із цим визначенням не погодився. Варто підкреслити, що він протягом усієї прес-конференції дозволяв собі досить радикальні вислови та образи.

Позиція львів’янина здалася зам’якою навіть деяким одеським журналістам. На прес-конференції йому закинули, мовляв, не підтримує «своїх», а хтось навіть поцікавився, як з такими поглядами йому у Львові живеться. На це Володимир Павлів відповів, що дуже спокійно, і підкреслив, що жодним чином не солідаризується з партією «Родина» та її акціями. «Чому я більше звинувачую галицьких націоналістів, аніж проросійських партійців з Одеси? Тому, що я галичанин і повинен бачити скалку у власному оці», — зазначив він.

«Раніше про важливість заходу можна було судити з кількості людей, які брали в ньому участь. Сьогодні, завдяки ЗМІ, достатньо двох-трьох сотень людей, щоб створити величезний медійний галас», — зауважив Володимир Павлів і додав, що ці кілька сотень не відображають реальної позиції людей. Його не влаштовує те, що не лише Україна, а й увесь світ формують своє ставлення до галичан на основі таких репортажів зі Львова, які ми бачили 9 травня чи не на всіх національних каналах. «Львів за останні роки став досить ситим буржуазним містом, якому зовсім непо­трібна така «реклама», — вважає Володимир Павлів. За його словами, поміркована і толерантна спільнота Львова сьогодні вирішила подати свій голос задля того, аби всупереч подібним інцидентам усі знали, що більшість галичани — не радикали.