Як відомо, 14 травня для українців мало стати «Днем гніву», і якщо в деяких містах ця подія зібрала бодай по кілька сотень невдоволених українців, в Одесі ледь набралось декілька десятків. Мітингувальники вимагали відставки Президента Віктора Януковича, уряду і Верховної Ради. А ще виступали проти «реформаторських» рішень нинішньої влади. Серед вимог було і впровадження в законодавство механізмів, які дозволять народу відкликати будь-якого чиновника, починаючи від сільського голови і закінчуючи Президентом, якщо він не виконує своїх обіцянок та обов’язків. Окрім «високих» цілей, учасники акції намагалися вирішити й буденні проблеми, наприклад, з харчуванням. Скажімо, у Харкові можна було побачити людей з плакатами: «Гречку — на прилавки, Азарова — у відставку».

Вдало чи ні, але день, коли можна було гніватися, залишився позаду. Попереду заплановане продовження «Дня гніву», і зараз саме час проаналізувати, чому 14 травня більше нагадувало «День легкого невдоволення кількох сотень українців»? Чому люди не відгукнулися на подію? Невже зараз у країні мало студентів, невдоволених табачниківськими рішеннями? Пенсіонерів та підприємців, яким «пощяслівілось» відчути на собі експерименти уряду? І чи можливий за таких умов в Україні «Майдан-2011»? На ці та інші запитання шукали відповіді одеські експерти під час прес-конференції на тему «День гніву чи День апатії?».

За словами учасника «Дня гніву» в Києві, голови Одеської облорганізації партії «Реформи і порядок» Вадима Поліщука, для того, аби такі акції проходили вдало, необхідно, щоб народ був готовий боротися за свої права, зазнаючи при цьому певних втрат. Сьогодні можна сміливо констатувати, що люди майже повністю зневірилися в тому, що вони справді спроможні щось змінити. Їм набридло боротися, вони розуміють, що жертви можуть бути не співмірними з тими вигодами, які, можливо, вони колись отримають. Усе це зводить нанівець спроби організаторів «Дня гніву» підняти народ проти влади.

Ще один важливий фактор проведення вдалої акції протесту, на думку Вадима Поліщука, — це здатність опозиційних лідерів організувати та очолити цей рух. На жаль, цей пункт ініціатори «Дня гніву» продемонструвати не змогли. Багато людей дізналися про акцію протесту з новин вже після її завершення, що свідчить про погано організовану інформаційну кампанію. Вадим Поліщук зазначив, що ставка на позапартійність акції не зіграла — жителі столиці не дуже активно підтримали учасників порівняно нового руху «Спільна справа». Це, на його думку, свідчить про те, що народ продовжує орієнтуватися на лідерів, а не на ідеї.

Мали також нагоду вкотре пересвідчитися у готовності влади придушувати протестні виступи. Як відомо, міліції в київському «Дні гніву» було більше за мітингувальників. Так, на сайті громадянського руху з припинення повноважень Верховної Ради та Президента «Спільна справа» можна знайти коментарі одного з організаторів акції протесту, координатора руху Олександра Данилюка з цього приводу. Він зазначає, що в результаті дій влади, частина людей просто не змогла потрапити на «День гніву». Тим же, кому пощастило «прорватися», правоохоронні органи не давали розбити наметове містечко, як це планувалося. За словами Данилюка, діями міліціонерів керували народні депутати від Партії регіонів. Відомо також, що в результаті сутичок між протестуючими і співро­бітниками міліції було затримано кількох учасників акції. Згодом на затриманих, серед яких і сам Олександр Данилюк, склали адміністративні протоколи та відпустили. Матеріали інциденту передані в прокуратуру для оцінки події.

Щодо «Майдану-2011», то його, вважає Вадим Поліщук, скоріш за все не буде. Це насамперед пов’язано з економічною ситуацією. Якщо в 2004 році економіка країни була на висоті, люди відчували, що їхнє життя покращується і були готові продемонструвати свої претензії на управління країною, реалізувати тезу про те, що влада — слуга народу, в 2011-у вони займаються виживанням. Зараз народові не до боротьби за демократичні цінності, громадяни пройняті проблемою виживання в умовах тотального подорожчання продуктів харчування та послуг, а також погіршення в усіх сферах життя. До того ж, за словами політика, подія 2004 року ретельно готувалася, чого зараз нема. Сьогодні опозиційні сили надто роз’єднані, вони відчувають неабиякий контроль з боку влади і фінансову скруту. «З них «вибивається» будь-яка можливість добувати засоби до існування, іде великий тиск на спонсорів партій. У такій ситуації важко працювати і, тим більше, вести за собою народ», — підкреслив Вадим Поліщук. А ще протест 2004 року вирізнявся чіткими лозунгами і цілями.

Справді важливо, що всі ми можемо бути певними: у «Дні гніву» не брали участі проплачені масовики, як це в останні роки часто спостерігалося на різних мітингах, особливо провладних. Якщо не враховувати переодягнених працівників правоохоронних органів, на акцію вийшли розчаровані нинішньою владою громадяни. На думку доктора психології, генерального директора консалтингової групи «Сталкер» (Москва — Київ) Юрія Котляревського, саме це і важливо. «Розумієте, мене не цікавить кількість людей. Цю кількість можна просто забезпечити грошима. Питання не в кількості, а в тому, чи актуальна у нас проблема, з якою люди вийшли на вулиці. У нас хоча би десять осіб реально стурбовані цією проблемою? Якщо так, то акція має перспективи. Якщо ні, то хоч сто тисяч людей збери — з цього нічого не вийде!» — підкреслив він.

Юрій Котляревський переконаний, що жвавіше реагувати на політичні події та діяти народ почне вже восени цього року. «Навіть хвороби організму загострюються восени, а система правління дуже схожа на організм, щоправда, дещо простіша. Це на рівні аналогії, якщо ж раціональніше — зараз нема опалювального сезону, а разом з ним проблеми, де взяти ще газу і як його проплатити», — пояснив походження своїх прогнозів психолог. Крім того, «гнів» — це достатньо сильна емоція, і щоб вона з’явилася, потрібен певний час накопичення. Зараз же, на думку Вадима Поліщука, народ відчуває скоріше «глухе роздратування». Безумовно, згодом воно може перерости в справжній гнів, особливо враховуючи безперервний економічний тиск зверху.