Торік за звання першокурсника змагалися 359 тисяч осіб. Цього року абітурієнтів менше майже удвічі. Прогнозований масштабний недобір на перший курс, скоріше за все, спричинить «чистку кадрів» або злиття ВНЗ, про яке вже давно веде мову Міністерство освіти та науки. Так, виник парадокс: під час вступної кампанії, яка щойно стартувала, панікують викладачі, а не абітурієнти. Останнім варто лише не помилитися в остаточному виборі альма-матер. Та чи варто довіряти «рейтинговим» вишам?

Рейтинг вищих навчальних закладів складають усі, кому не ліньки: від працівників інститутів соціології до журналістів впливових видань. Та, на думку ректора Одеської національної академії харчових технологій Богдана Єгорова, найправдивіший рейтинг формують, самі того не знаючи, роботодавці. «Якщо випускник не затребуваний на ринку праці, то рейтинг ВНЗ, який він закінчував, не може бути високим», — справедливо зауважив науковець.

На що ж звертає увагу роботодавець? І тут постає майже шекспірівське запитання: яким має бути диплом? Чи його взагалі може не бути? Не секрет, що в так званих цивілізованих країнах з двох молодих спеціалістів на роботу візьмуть того, хто краще пройде випробувальний термін, а не того, хто матиме кращий диплом з кращого вишу. А як у нас?

За словами голови Асоціації роботодавців Півдня України Юрія Борщенка, в Україні диплом престижного ВНЗ все ще має вагу золота. А «престижними» досі вважаються не приватні заклади, а ті, що мають значну історію, як-от Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова.

Таку думку підтримує голова ради ректорів вищих навчальних закладів Одеської області, ректор Одеського державного економічного університету Сергій Степаненко: «Як правило, старіші виші мають більш розвинені наукові школи, адже вони формуються десятиліттями існування закладу».

Чи варто їхати по кращу долю — за престижним дипломом до столиці? Як стверджує директор Одеського центру Української академії наук Борис Житнігор, на це питання однозначно відповісти не можна. «Європейці до столиць своїх країн за навчанням не поспішають, адже престижні університети є і так би мовити на задвірках Європи — у провінціях, де й навчатися дешевше, — розповідає він. — У нас — та сама ситуація».

Отже, обрання альма-матер для абітурієнта — справа рук самого абітурієнта. Окрім вчитування в різноманітні рейтинги вишів, варто самотужки дізнатися про реальний стан речей в омріяному університеті, розпитавши про це у знайомих або відвідавши студентські інтернет-форуми. Зокрема, варто звернути увагу на те, чи працевлаштовує ВНЗ своїх випускників і на яких умовах, чи відправляє на стажування і практику за кордон та чи має військову кафедру. Усі ці фактори зараз можуть стати вирішальними, а в майбутньому — навіть доленосними…