У літню спеку білгороддністровці знову стоїчно витримують послані їм природою іспити. Не перший рік городяни змушені підлаштовувати свою життєдіяльність під графік водоподавання. Парадоксально: древнє місто практично з усіх боків оточене прісною водоймою, у глибинах якої досхочу артезіанської вологи, а Н2О подається людям по годинах.

Графік подавання води в Біл­городі­Дністровському цього літа посилили у зв’язку з черговою аварією на самопливному каналізаційному колекторі. Найменше навантаження на застарілу залізобетонну трубу може погіршити регіональну екологічну катастрофу, що відбулася.

– Фахівці реально оцінюють розміри загрози, – роз’яснює ситуацію начальник комунального підприємства «Білгород­дністровськводоканал» Олександр Дукач. – Нам доводиться сподіватися на природу, щоб не пройшли сильні зливи. А невеликий землетрус, скажімо, 3 бали, може поставити остаточну крапку в існуванні колектора, а це призведе до втрати понад сорока робочих років.

Нагадаємо, у березні цього року на самопливному каналізаційному колекторі по вулиці Кишинівській на довжині 35 метрів завалилася залізобетонна труба діаметром 600 мм. Неочищена смердюча рідота по зливовому каналу пішла у Дністровський лиман. Оскільки водопостачання міста не припинялося, за уточненими даними за кілька годин авральних робіт у води лиману потрапило близько 600 кубометрів неочищених стоків. Збиток, завданий природі, державна екологічна інспекція оцінила на 2 мільйони 130 тисяч гривень. За фактом порушення правил екобезпеки Білгород­Дністровська міжра­йонна прокуратура порушила кримінальну справу. Пошуки винних та судові докази тривають. І лише зараз звучать гучні заяви про те, з якими грубими помилками провадилася реконструкція самопливного колектора в колишні роки.

Ціна інженерної помилки

Будівництво міської каналізаційної мережі Білгорода­Дністровського стартувало наприкінці 60­х років минулого століття. Одним із перших був споруджений колектор по Кишинівській, який досі приймає 50% стоків житломасиву та низки великих промислових підприємств. Самопливну трубу, введену в експлуатацію у 1971 році, на баланс поставили лише у 1978 році. Тому за документами колектор виявився «молодшим за справжній вік» на 10 років.

«Агресивні» стоки двох рибозаводів, молокозаводу та заводу з виготовлення резисторів скидалися без попереднього очищення з радянських часів. Корозія залізобетону почалася ще тоді. У результаті через п’ятнадцять років від початку роботи на колекторі з’явилися перші провали.

Через двадцять років відбулася й перша велика аварія: навпроти заводу опорів завалилася труба з масовим викидом стічних вод на поверхню. Проїхати до колишньо­го заводу союзного значення не видавалося за можливе. Тоді для перекладання частини нитки колектора вперше виділили гроші. Замінили 80 метрів, допустивши при цьому серйозні інженерні помилки. Позначка виходу труби в колодязі виявилася завищеною стосовно первісної на півтора метра. Сьогодні стверджують, що іншого шляху для розв’язання проблеми тоді не було. Але через порушення будівельних норм на верхній ділянці самопливного колектору в районі вулиці Лесі Українки почалося підпирання стоків на багато років.

Сморід та рибні відходи, які вириваються з каналізаційного полону, протягом десятка років терзали жителів вулиць, які примикали до плавнів, куди безперешкодно спрямовувалося повноводдя смердючої річки безвідповідальності. Люди волали до влади, показували сирі підтоплені будинки, підвали, двори та веранди, щедро забарвлені цвіллю, але ситуація не змінювалася. Тимчасовий перепочинок городянам давала лише «швидка допомога» спеціальної бригади «Одесводоканалу», яка прибирала запруди в каналізаційних надрах.

Через 30 років від початку будівництва, було розпочато другу спробу виправити допущені помилки. Спеціально створена комісія ухвалила, на перший погляд, мудро. Становище вирішили виправляти шляхом будівництва КНС у районі колишньої міської лазні. Для цього було потрібно майже мільйон гривень, але спочатку з обласного резервного фонду виділили близько 600 тисяч гривень. Дане будівництво, замовником якого виступило Білгород­Дністровське УЖКГ, безславно закінчилося у 2004 році у зв’язку з відсутністю грошей. Насосну станцію не запущено і не здано в експлуатацію донині. Ситуація ускладнилася ще більше.

Надзвичайна ситуація з ложкою дьогтю

Аварії, які почастішали з 2005 по 2010 рік, вже тоді претендували на статус надзвичайних у регіональному масштабі. Адже схожий на рване сито колектор ташується лише за сто метрів від берега лиману! І лише за метр від нього пролягає водопровід діаметром 200 мм, який постачає до міста «питну» воду. Тільки завдяки допомозі губернатора Едуарда Матвійчука обласне управління МНС після останньої березневої аварії визнало регіональний статус надзвичайної ситуації. Таке становище відкрило зовсім інші можливості для фінансування об’єкта, тепер вже на державному рівні.

На початкову реконструкцію аварійної ділянки каналізації з місцевого бюджету Білгорода­Дністровського перерахували 47 тисяч гривень. З резервного фонду області керівництво направило 252 тисячі. Тим часом влада Білгорода­Дністровського звернулася до Кабміну України з проханням виділити гроші на цілковиту заміну каналізаційного колектора, який на довжині 1660 метрів від вулиці Чапаєва до Кутузова потребує 37 інвестиційних мільйонів гривень. Без негайного втручання держави дану проблему розв’язати неможливо. Адже згубна ситуація на колекторі може повторитися у будь­яку хвилину, оскільки на очах виходить з­під контролю.

Є в цій смердючій історії ще одна ложка дьогтю. Як відомо, сьогодні в приміському селі Бритівці з держбюджету активно провадиться фінансування довгобуду загальноосвіт­ньої школи, готової вже на 90%. І паралельно провадиться будівництво системи водовідведення, включаючи спорудження двох КНС. Парадокс полягає в тому, що в остаточному підсумку всі стоки з Бритівки мають прибути на практично зруйнований наразі колектор по вулиці Кишинівській! А точніше, до того місця, звідки каналізаційні води з окраїнних міських вулиць Переможненської, Горіхової, Артільної протягом двадцяти років прямим влучанням направляються до плавнів Дністровського лиману! Чи можуть не відати про таке кричуще неподобство чиновники від екології? Свіжий переказ… Але так у житті повелося, що навіть за сумнівного успіху аматори піару не шкодуючи сил б’ють у литаври слави. Але якщо справа стосується огріхів, недоліки лукаво замовчуються…