Перед Днем державної служби України на запитання нашого кореспондента відповів голова Одеської обласної державної адміністрації Едуард Леонідович Матвійчук.

– Едуарде Леонідовичу! Прийміть наші щирі вітання із Днем державної служби України. У Вас, головного держслужбовця нашого регіону, за плечима понад рік роботи на посаді голови облдержадміністрації. Чи вдалося Вам за цей час прищепити Вашим підлеглим, теж держслужбовцям, психологію ефективного менеджера?

– Дякую за вітання! Найвірнішою відповіддю на ваше запитання, мабуть, було б: «І так, і ні». По суті своїй державний службовець і ефективний менеджер – це не зовсім одне й те саме, а в наших конкретних історичних умовах – то просто протилежні речі. Не скажу, що це дуже добре, але факт залишається фактом…

До речі, я й сам себе ледь не вщипнув, коли ви мене так назвали. Все­таки це лише рік життя, а в мене за плечима і спорт, і митниця, і журналістика, і бізнес…

Я досить жорсткий керівник, це вірно, але ніхто не може переробити людину без її бажання. Тож я можу тільки спробувати, як ви сказали, прищепити розуміння того, що є ефективна робота заради людей. Інша справа, що ті, хто не в змозі віддати їй себе цілком, у нас не затримуються. І шахраїв, корупціонерів ми вибиваємо за найпершим сигналом!

– Навіть у свято ми не забуваємо про проблеми. Адміністративна реформа, ініційована Президентом України Віктором Януковичем, торкнулася вищих органів виконавчої влади і йде в регіони. Як зробити так, щоб на місцях цей важливий крок не призвів до механічного скорочення зі збільшенням навантаження на тих, що залишилися, як то кажуть, за ту саму зарплату?

– Запитання непросте, але й нехай наші читачі зрозуміють: кількість чиновників у країні зростала з кожним новим Президентом, як то мовиться, у геометричній прогресії. Цю проблему необхідно було розв’язувати.

Розумієте, все дуже просто: якщо ми почнемо скорочення чиновників, то в тих, що залишаться, звичайно, обсяг роботи зросте, і зросте істотно. Але це тільки напочатку.

Зараз держадміністрації, я переконаний, багато в чому займаються не властивою їм роботою. Це залишилося, так би мовити, від минулого життя. Згодом адміністрації будуть дедалі менше відволікатися на непотрібні, невластиві їм речі, і навантаження на службовців поменшає. «Роздержавлення» державних адміністрацій неминуче.

– Продовжимо тему зарплат. Уявімо ситуацію: до державного службовця з окладом у півтори­дві тисячі гривень звертається зі службовим питанням підприємець. Держслужбовець прекрасно знає, що цей бізнесмен одержує тисячі доларів прибутку й при цьому, як правило, ще й від податків ухиляється. Яким чином можна утримати чиновника від спокуси одержати хабар, якщо навіть у найближчі роки держава не зможе платити йому зарплату обсягом бодай би з половину прибутків цього приватного підприємця?

– Ну, по­перше, я переконаний, ми неодмінно прийдемо до того, що робота заради людей, робота державного службовця буде оплачуватися гідно.

А в конкретних умовах конкретної країни на сьогодні є, на жаль, тільки один ефективний спосіб.

Чиновник повинен розуміти, що розплата за корупційні вчинки неминуча.

Бізнесмен мусить розуміти, що розплата неминуча.

Ваш читач, який не чиновник і не бізнесмен, це має розуміти.

А в майбутньому, можливо, стане реальністю ситуація, яка існує в багатьох так званих цивілізованих країнах, де чиновникові не заборонено займатися бізнесом.

Спробуйте запропонувати хабар мільйонерові. Він тільки посміється. Але я говорю про мільйонера «цивілізованого», якому й так вистачає, який не намагається підошву в перехожого з чобота здерти. Ми до цього поки що не доросли…

– Наскільки ефективною, на Ваш погляд, є робота районних державних адміністрацій Одещини? Чи вбачаєте Ви ініціативу з боку місцевих органів виконавчої влади?

– Знаєте, от на це питання я б не хотів відповідати розгорнуто. Робота райдержадміністрацій ефективна настільки, наскільки зараз це можливо. Але, як говорив хтось із французьких філософів­революціонерів: «Будьте реалістами, вимагайте неможливого!»

А ініціатива з місць, звичайно, є, хоча її не так багато, як хотілося б.

Все­таки дуже сильно країну спотворили в роки влади помаранчевих націоналістів. Люди звикли жити з оглядкою «а що скажуть у Києві», у багатьох ініціативність атрофувалася, чи що...

Звичайно, люди пропонують багато нового, спасибі їм за це, але нікого персонально хвалити не буду – бо зарано.

Ми тільки почали! Роботи сила­силенна, і зараз не до похвал. От коли прості люди хвалити почнуть, коли плоди нашої праці можна буде торкнути руками, отоді повернемося до цього.

– Україні, що стала на шлях євроінтеграції, дуже важливо прислухатися до дискусії стосовно гендерних проблем. Серед державних службовців чимало жінок, зокрема і в керівній ланці. Працювати з жінками важче чи легше?

– Був у КВК колись дуже давно такий жарт: «Жінка в команді мусить бути одна, мусить бути гарна і мусить мовчати».

Якщо говорити серйозно, то я зовсім не згоден із тим, що в нас є якісь гендерні проблеми, і вже тим більше з тим, що ми повинні до цих проблем прислухатися тільки тому, що про них говорять у Європі! Знаєте, мені випадало бувати в країнах євроспільноти, і мушу сказати – це не рай на землі. Там теж є свої мінуси. Звичайно, багато питань побутового рівня європейці розв’язали щонайкраще.

Але це не значить, що нам слід у всьому додержуватися європейських рецептів.

Навіщо повторювати чужі помилки? Навіщо намагатися жити чужим життям? Простий приклад. От вони там відмовляються від слів «тато» і «мама», бо це буцімто принижує за статевою, гендерною, як ви сказали, ознакою, і пропонують замінити ці слова поняттями «породитель 1» і «породитель 2» – це ж жах! Або от вони з розмахом гей­паради проводять. Мені, як громадянинові, як сім’янинові, як батькові й чоловікові це дуже складно зрозуміти й тим більше прийняти.

А якщо повернутися до питання про жінок, то з ними мені прекрасно працюється. Жінки набагато перевершують середньостатистичного чоловіка за посидючістю і обов’язковістю, а це на держслужбі дуже важливо.

– У своїй передвиборній програмі Віктор Федорович Янукович говорив про необхідність подальшої реформи місцевого самоврядування. Можливо, держадміністрації будуть замінені виконавчими комітетами, формованими відповідними радами. Наскільки, на Вашу думку, суспільство дозріло для настільки сер­йозної реформи? Чи не призведе такий крок до проблем в управлінні і, у зв’язку з відсутністю політичних противаг, до радикалізації ситуації в окремих регіонах?

– Проблеми в управлінні будуть завжди. Це як природне явище, як приплив і відплив. Це нормально.

Важливо, щоб труднощі «проблемних регіонів», назвемо їх так, із суто місцевих, регіональних, не перетворювалися на загальнодержавні. Зовсім недавній досвід Одеси показує, що в разі, коли суспільство єдине, а правоохоронці на висоті, провокатори оминають таке місто, таку область стороною. А те, що з ними десь іще не впоралися належним чином, так це, я переконаний, тимчасове явище. Людей набагато більше цікавить хліб насущний, ніж галас і провокації.

Що ж стосується заміни адміністрацій виконкомами, відзначу: у недовгій історії незалежної України вже було, що місцеву виконавчу владу й обирали, і призначали. Не сказав би, що якась із цих моделей показала свою принципову неефективність або, навпаки, надефективність. У всьому є свої плюси й мінуси.

Сам я в цій ситуації почуваюся в дещо двоїстому становищі – як губернатор, призначений Президентом, я схвалюю чинний стан речей і вважаю його досить ефективним на сьогодні. А як член Партії регіонів, я цілком за максимальне збільшення самостійності областей, місцевого самоврядування. І переконаний, згодом ми просто зобов’язані до цього прийти. У разі з такою державою, як Україна, це єдино вірний шлях. Питання в тому, коли ми, громадяни, влада, еліти, до нього будемо готові повною мірою.

– Опишіть, будь ласка, Ваш ідеал українського державного службовця.

– Не думаю, що існує якийсь специфічний, суто український ідеал державного службовця. Двадцять років нам розповідали про суто «українську філософію», «українську математику», розповідали, що Україна – вітчизна слонів. Але ж ця брехня принижує нас як народ! У нас і без казок про Ісуса Христа, що буцімто був українцем, є чим пишатися!

Одна тільки військова справа, якщо згадати! Льотчик Кожедуб – тричі Герой Радянського Союзу. Генерал армії Черняховський – українець, двічі Герой Радянського Союзу. Маршали Тимошенко і Малиновський – наші земляки, до речі. Легендарний партизанський командир Сидір Ковпак. Ось справжні герої, не вигадані! І наші! І раз уже мова зайшла про генералів і маршалів… Я б сказав, що саме слово «службовець» – воно ніби принижує ту велику справу, те служіння людям, що в старі часи називали «государева служба». Ідеального державного службовця назвати – це значить назвати ідеального державника, правителя. Для мене це генерал Шарль де Голль. Так, він правив іноді авторитарно, але в нього було розуміння своєї місії, своєї ролі в історії. І нехай він програв свій останній референдум, але в історії залишився як людина, що створила сучасну Францію – велику країну. Дай нам Бог пройти схожим шляхом.