Що наша система охорони здоров’я (до слова, найзатратніша стаття місцевого бюджету) нині перебуває в стадії реформування — знають усі. А як воно все відбувається та чого ліпшого від цих перетворень чекати — самотужки не розберешся. Є підозра, що й не всі медики допоки в тому розбираються. Про те, чим живе медицина Одеси сьогодні та якою стане завтра, йшлося на прес-конференції, що відбулася в інформагентстві «Міст-Одеса».

В’ячеслав Полясний, перший заступник начальника управління охорони здоров’я Одеської міськради, підкресливши, що професія медика є важливою і затребуваною, зазначив: сьогодні бракує дільничних лікарів, педіатрів, фтизіатрів, хоча надміру маємо урологів, венерологів, хірургів, гінекологів та акушерів (аж 87 на кожні 10 тисяч населення, тоді як по Україні — не більше 80, а в Європі — 20 — 30). Такий перекіс призводить до того, що пацієнт звертається до вузькопрофільного фахівця, оминаючи дільничного лікаря, тобто первинну ланку надання медичної допомоги. Це затратно для держави й не завжди на користь пацієнту.

Щоб вивчитися на лікаря потрібно не менше 10 років. Однак молоді фахівці часто не бажають йти працювати на «непрестижну» медичну ниву та ще й на зарплату в півтори тисячі гривень, тому, як розповів посадовець, кінцеву практику проходять не більше шістьох з кожних десяти випускників медичного університету.

Колись лікар, особливо земський, був зразком інтелігентності. То були інтелектуали й майстри лікувальної справи, до того ж і духовні пастирі стражденних. Сьогоднішні ж медики (на щастя, не всі), дуже далекі від колишнього ідеалізованого фахівця, який все ще покликаний зцілювати як тіло, так і душу пацієнта. Це не вигадка. Претензії до молодших колег мають старші, зокрема викладачі університету.

Олена Холодкова, завідувачка кафедрою анатомії людини ОНМУ, з гіркотою в голосі говорила про те, що до навчання на першому курсі часто приступає слабко підготовлена до перебування в такому серйозному виші молодь: без належної бази знань, без прищепленого почуття відповідальності та самоконтролю. Після школи дитина іноді до кінця й не усвідомлює, куди вступила, наскільки серйозною та важливою буде її майбутня робота, скільки сили та психологічних пожертв вимагатиме тільки сам процес навчання.

Про стан охоплення населення щепленнями говорив на прес-конференції завідуючий дитячим відділенням Одеської міської інфекційної лікарні Олег Кузьмінський. Маємо невтішну картину: кожна четверта матір відмовилася від щеплень, які мала отримати її дитина. Це загрожує спалахами інфекційних за­хворювань, тієї ж дифтерії, яка про себе, на щастя, не нагадувала вже з вісім років. Жінки не зважають і на те, що дитину без належних щеплень просто не візьмуть ні до садочка, ні до школи, запропонують хіба альтернативне домашнє навчання.

Така ситуація зі щепленнями, як про мене, також красномовно свідчить про невміння медиків спілкуватися з пацієнтами, бути переконливими та наполегливими. А все тому, що люди починають втрачати повагу як до праці, так і до особистості лікаря. Замало цьому приділяється уваги на всіх рівнях. Лікарська справа часто оповита ореолом хабарництва, злодійства чи просто низької фаховості. Є у цьому «заслуга» і ЗМІ. Мало подається добрих прикладів. Замало й хорошої соціальної реклами та пропаганди, скерованої на довіру до праці медика. Так виходить, що лікар і пацієнт нині — кожен сам по собі, а болячка — то клопіт лише хворого чи по­страждалого.

А ось саме завдячуючи грамотній соціальній рекламі, навела приклад Світлана Галіч, професор, завідувачка кафедрою акушерства та гінекології Одеського національного медичного університету, кількість абортів у нашій області за останні роки зменшилася чи не вдвічі. Люди, сказала вона, навчилися застерігатися й планувати вагітність.

Нагадаємо, що за 20 років незалежності в державі було зроблено 30 мільйонів абортів. Однак, застерегла професор, вкрай небезпечною залишається пропаганда так званих «пологів вдома», до чого схиляють жінок аферисти та просто малограмотні люди, мотивуючи це тим, нібито в пологових будинках дітей крадуть, можуть заразити, та й, мовляв, пологи в лікарняних умовах занадто дорого обходяться. Торік в Україні від такого необачного рішення померло п’ятеро жінок, які відмовилися народжувати під наглядом фахівців. Аферистів же, які підштовхнули довірливих і схильних до навіювання породіль до такого вчинку, не можна притягти до карної відпо­відальності, оскільки наше законодавство передбачає покарання лише за кримінальний аборт.

Світлана Галіч закликала жінок не слухати аферистів, які, трапляється, прикриваються дипломами парамедиків. «Ні знахар, ні людина з Біблією, — сказала вона, — не зможуть уберегти жінку від можливої кровотечі під час пологів, тоді як за 5 — 10 хвилин породілля може зійти кров’ю».

Про такі моменти також треба відверто говорити людям. До речі, відтепер вся соціальна реклама, яку буде розміщено в Одесі, стане винятково позитивною, життєствер­джуючою, скерованою не на залякування людей хворобами та їх страшними наслідками (що ми простежуємо нині), а на пропаганду основ здорового способу життя, вільного від залежностей. Так вирішили на медичному форумі, який нещодавно відбувся в нашому обласному центрі.