ПП «Україна», яким керує Юрій Балтян, – господарство порівняно невелике. Тут обробляють усього 1230 гектарів орендованої орної землі. Натомість утримують близько 270 голів великої рогатої худоби, у тому числі 200 дійних корів. Однак сьогодні ми поговоримо не про тваринництво, а про особливості вітчизняного виробництва зерна.

– Цього року ми будемо збирати врожаї двома новими комбайнами «Дон» та капітально відремонтованим «Єнісеєм», – говорить Юрій Васильович. – Цієї техніки для нас достатньо. А якщо знадобиться прискорити жнива, запустимо ще кілька наших стареньких комбайнів. Хоча за один день жнива завершити неможливо. Тому що необхідно переробити й очистити зерно, довести його до певної кондиції. І лише після цього відправляти на зберігання. Із урахуванням же того, що саме життя змушує відсотків 3040 зерна продавати одразу ж після жнив, складських приміщень у нас достатньо.

У той же час, як стверджує голова ПП, за попередніми прикидками, урожайність озимого ячменю в господарстві очікується в межах 18 – 20, озимої пшениці – близько 25 – 28 центнерів з гектара. Урожайність, скажемо, середня. А чому вона саме така, й не лише в ПП «Україна», – питання істотне.

– Враховуючи ситуацію, що склалася, відверто скажу: на сьогоднішній день це реальні цифри, – говорить Ю. Балтян. – Якщо за радянських часів господарства району вносили по сто вісімдесят – двісті кілограмів поживних речовин на гектар, то зараз удесятеро менше. Звідси й рівень урожайності. І це відбувається не за злим наміром сільгоспвиробників. Просто вони не можуть закупити достатньої кількості добрив та засобів захисту рослин – не вистачає грошей. А кредити залишаються для аграріїв поки ще дорогими. Наше господарство змушене було позичити добрива та засоби захисту рослин під урожай нинішнього року. А розраховуватися за них будемо під час збирання зернових.

– А де ж підтримка держави, дотації, про які не втомлюються говорити чиновники?

– Так, до мене доходили чутки, що начебто щось десь дотується, але до багатьох господарств ці гроші, на жаль, не доходять, – говорить, сумно посміхаючись, Юрій Балтян. – Чому? Та тому, що суми дотацій невеличкі, а схеми їх одержання дуже складні: необхідно надати близько двадцяти довідок з різних інстанцій. І за все потрібно платити. Ось і виходить, що дотації одержує не виробник, а фірми, які видають довідки.

Аграрій наводить приклади із власного досвіду. Так, минулого року господарство купило новий комбайн «Дон» українського виробництва, сподіваючись, що держава, згідно з діючими постановами уряду, поверне їм тридцять відсотків вартості машини. А тим часом правила здешевлення придбаної техніки змінилися. І дилер, який продав ПП «Україна» комбайн, з якихось причин не був включений до списку структур, угоди яких підлягають державному дотуванню.

Такий поворот справ породжує багато питань. Адже політика підтримки вітчизняного виробника провадиться урядами усіх цивілізованих країн. Але лише в нас вона одержала якісь потворні риси. Чи не тому, що ті, хто розробляє схеми одержання державних дотацій, свідомо закладають до них корупційну складову?

Не знайшовши відповіді на це кардинальне запитання, переходимо до наступних. Наприклад, чому зерно, яке йде на фураж, користується на вітчизняному ринку попитом, а продовольча пшениця потрапила в немилість?

– Поперше, кормове зерно дешевше, і воно переважно йде на експорт, – продовжує Юрій Васильович. – Продовольча ж пшениця обходиться аграрію дорожче, вимагає застосування великої кількості добрив та засобів захисту рослин. Тому трейдери не зацікавлені в її закупівлі. Подруге, якісне продовольче зерно сьогодні не потрібне й переробній промисловості. Наші пекарі, завдяки різним добавкам, навчилися випікати хліб та хлібобулочні вироби з борошна не кращої якості. А макаронні вироби, для виробництва яких потрібні сорти твердої пшениці, як правило, імпортуються. Зокрема із Росії.

І це теж нонсенс. Особливо якщо врахувати, що ми по всіх усюдах хвалимося нашими чорноземами, реальною можливістю подвоїти виробництво зерна. Незрозуміло лише, навіщо це потрібно? Адже скільки б ми його не зібрали, сільгосппродукція дорожчає незалежно від її якості та походження. Невже зерно необхідне лише для того, щоб ще більше вивозити фураж за невисокою ціною за кордон, підтримуючи тим самим тваринництво інших країн?

– Для того, щоб Україна стала провідним виробником продовольчої пшениці, її, знову ж, необхідно дотувати з державної скарбниці, – стверджує мій співрозмовник. – Хоча б компенсувати частину вартості азотних добрив та засобів боротьби зі шкідниками. Без цього неможливо одержати якісне конкурентоспроможне зерно пшениці, з яким можна виходити на міжнародні ринки. Інакше кажучи, необхідно змінювати пріоритети: більше виробляти та експортувати продовольчого зерна, а частину кормового залишати в засіках – для підняття вітчизняної тваринницької галузі.