Сподіваючись лише на себе

Дощі, що пройшли в червні, трохи стримали темпи жнив. Хоча, на думку хліборобів Ізмаїльського району, з минулим роком, коли поля буквально заливало, не порівняєш. Та й встигли до сезону дощів звільнити більше полів. Єдине – шквалисті вітри, які повалили зернові, звичайно, ускладнили жнива. Але тому ж і називається ця пора головним іспитом року. Причому найбільші труднощі відчувають сьогодні ті, хто вирішив працювати самостійно на своїх пайових ділянках.

На жаль, багато хто просто не має матеріальних можливостей, щоб найняти залучену техніку. Їм доводиться працювати на розпайованій техніці колгоспних часів.

Проте і тут усе далеко не однозначно. Більш­менш злагоджено йдуть справи, де пайовики все ж таки об’єднуються. З одним із таких, скажемо так, сімейних об'єднань, довелося зустрітися в полі під селом Лощинівкою.

– Ми свого часу відділилися і не захотіли передавати паї до інших агроформувань, – розповідає Іван Дмитрович Чапой. – Нас тут 20 пайовиків­родичів: брати, племінники, обробляємо також землі батьків. Самі собі все плануємо, працюємо повністю на себе. Є в нас і пшениця, і ячмінь, і кукурудза.

Ячмінь встигли зібрати до дощів. Щоправда, трохи прогадали із сортом. «Достойний» не витримав вітру. Від інших чув, що набагато стійкіше поводився «луран». Але тут, як кажуть, вчимося на ходу, хоча старше покоління нашої громади (серед них і я) починали й тривалий час працювали в колгоспі. І я скажу вам – даремно розвалили колгоспи. Та сама аграрна реформа, за нашим селянським розумінням, була нам нав'язана зверху і принесла чимало лиха. А як інакше говорити, якщо кинули людей напризволяще? Ось, говорять, землю почнуть продавати – купувати. Не знаю, чи треба це? Хтось по дурості продасть свою землю, а потім куди йому йти? Сьогодні вже й самого господарства немає, розвалені тваринницькі ферми. Корівок розібрали по дворах. Практично саме Лощинівка сьогодні постачає Ізмаїл молоком – щодня наші дружини їдуть до міста, розходяться по дворах, щоб реалі­зувати молоко, сир, сметану. Оскільки працюємо самі на себе, усю солому використовуємо для свого тваринництва.

Звичайно, нам сьогодні нелегко. Але ми намагаємося не нити, а працювати, тому що знаємо, нашу роботу за нас ніхто не зробить, і сподіватися можемо лише на себе.

...Ця поїздка провадилася разом із представниками районного відділення МНС та Ізмаїльського лісництва. Як розповів заступник начальника відділу спостережницько­профілактичної діяльності Петро Андрійович Фтомович, під час жнив приділяється максимум уваги протипожежним заходам. Ось і тут він передусім перевірив наявність усього необхідного для безпечної роботи техніки, відзначив, що тут грамотно підготувалися до жнив.

Тут же, в полі, є цистерна з водою. До речі, за неї відповідає старшо­класник Лощинівської школи Влад Чапой.

– Батько поїхав до Ізмаїла й доручив мені відповідати за воду, – говорить Влад. – У школі нам викладають тракторну справу. Гадаю, закінчивши школу, вивчуся на механізатора. Мені тут подобається. Поруч зі старшими й сам відчуваєш себе дорослим.

– Хлопець добре справляється з дорученою йому справою, – розповів його двоюрідний брат комбайнер Віктор Дмитрович Чапой. – Гадаю, з нього користь буде.

– Сподіваюся, після жнив палити стерні не будете? – запитав лісничий Ізмаїльського держлісгоспу Олександр Іванович Дишлі.

– Ні, звичайно, – відповіли лощинівські хлібороби. – Це велика дурість. Так можна й сусідні лісопосадки загубити, і знищити солому, яка є непоганим кормом для тварин.

До речі, як розповів потім лісничий, у районі провадиться велика робота щодо попередження пожеж у лісопосадках та лісових масивах, для чого й організовують регулярні спільні рейди із представниками МНС.

– У зв'язку з високою пожежонебезпекою розпорядженням Ізмаїльської райдержадміністрації з 7 липня до лісових масивів району заборонені всі в'їзди, за винятком патрульних машин, – сказав він. – Встановлені аншлаги на протипожежну тематику, є запас ПММ. Обладнані мінералізовані смуги. Провадимо постійну роз'яснювальну роботу з населенням. Вона найважливіша зараз, під час жнив. Втім, як і після жнив. Кілька років тому через спалювання стерень згоріли лісопосадки в районі селища Суворового. Надалі допускати це ми просто не маємо права. Бо що скажуть нам нащадки, якщо ми сьогодні будемо лише палити та руйнувати?

До часу підготовки матеріалу в районі за врожайності 31 центнер на круг завершувалися жнива озимого ячменю, гороху, що дав по 14 центнерів, ріпаку – трохи більше 10. Ними було зайнято відповідно близько 13300, 4700, 7550 гектарів. Фактично лише приступили до збирання озимої пшениці. Залишається сподіватися, що, нехай з певними втратами через негоду, але хліб буде максимально зібраний. І, найголовніше, не буде допущено жодної НП.

Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей», Ізмаїльський район

Де екологічно чисте землеробство…

Попри труднощі під час жнивної кампанії, аграрії району на 11 липня встигли зібрати 76 тисяч тонн зерна. Тепер, після злив, жнива тривають у швидких темпах, зокрема, в господарстві «Вересень», яким керує Сергій Хіміч.

Тут основою в обробітку землі вважають постійне дотримання сівозміни. На полях завжди можна побачити люцерну та льон, горох, овес, жито тощо. В господарстві вирощують люцерну на насіння. Крім посівів, які безпосередньо призначені на зелений корм, окремо було засіяно 50 гектарів люцерни, де планується зібрати близько 20 тонн насіння.

– Кожен оброблюваний гектар ми намагаємося пропустити через люцерну. Адже це природний азот, – констатує Сергій Олександрович.

Крім того, у «Вересні» земля завжди утримується під паром, цьогоріч було залишено 400 гектарів із загальної кількості 1750 га. Та навіть не в цьому родзинка господарства, а в тому, що Сергій Хіміч не користується добривами, лише подекуди мікродобривами, коли обробляє посіви проти шкідників, адже без цього ніяк. Однак одразу виникає інше питання: а яка ж урожайність на полях без підживлення посівів? Зернові після люцерни видають від 35 до 38 центнерів з гектара. Хіміч вважає це високим показником, адже таку врожайність отримують господарства, де застосовувалися комплексні добрива. Тому він вважає, що вміле землеробство при правильному підході може дати віддачу і без хімії.

– З нею треба обережно, адже вона йде не завжди на користь, – підкреслює керівник.

Не так давно Сергій Хіміч брав участь в обласній програмі екологічно чистого землеробства – разом з десятьма господарствами області. Такий напрям керівник обрав не знічев’я, він виважено все обґрунтував і обрахував. Звісно, рано чи пізно держава підтримає розвиток екологічного сільського господарства, яке стане пріоритетом, адже лише в результаті підвищення безпеки продукції та зростання її конкурентоспроможності Україна матиме успіх на світових ринках.

Та як би не було все продумано і розраховано, рослинництво може існувати лише ра­зом з тваринництвом. Хоча поголів’я ВРХ у ПП «Вересень» і невелике – сто голів, ферма працює стабільно. Під час візиту до господарства голова Березівської райдержадміністрації Василь Арнаут і начальник управління АПР РДА Сергій Цапкаленко відзначили хорошу організацію роботи, яка на фермі не припиняється протягом року. В. Арнаут висловив приємні враження від побаченого: облаштовані по­господарськи приміщення, доглянуті свині, яких налічується близько 200 голів.

Зі смутком згадує керівник, що з підприємством досі не розрахувалися за плоди праці, до того ж екологічно чистої. Як зазначив Сергій Олександрович, раніше молоко здавали Троїцькому молзаводу, проте ця фірма заборгувала 25 тисяч гривень і вже тривалий час їх не повертає. На думку С.О. Хіміча, у тваринництві, через великі витрати, необхідно мати чисельне поголів’я – лише за таких умов господарство може отримати прибуток. Як зазначив Сергій Олександрович, господарство утримує тварин винятково для дотримання сівозміни та створення робочих місць для людей, які ще бажають працювати в даній галузі. Якби таких охочих було більше, то і поголів’я, за словами директора, можна було б збільшити.

Дбає господар і про протипожежну безпеку – поля, як годиться, вчасно обкошені, обдисковані. Жнива ще не завершені, а керівник господарства вже почав розраховуватися за оренду паїв. Більше того, привіз свіже борошно вищого ґатунку, яке селяни також можуть брати в розрахунок.

Хочеться вірити, що екологічно чиста продукція дуже скоро стане потрібною не лише пересічним людям, а й можновладцям, які використають такий великий аграрний потенціал для подальшого розвитку країни.

Наталія САМОЙЛЕНКО, власкор «Одеських вістей», Березівський район

Гарантуючи якість

За плечима Ольги Василівни Вовченко великий досвід роботи на землі. Так сталося, що вона, медик за фахом, присвятила понад чверть століття сільському господарству.

– Сьогодні ми вимушені працювати в складних умовах. Сільське господарство потребує значної підтримки з боку держави. Крім того, значною мірою ми залежимо від погодних умов, – почала розповідати Ольга Василівна. – Взяти, наприклад, нинішній рік. Він видався не дуже сприятливим для зернових культур. На озимий ячмінь вплинула холодна зима. Навесні, коли дали підкореневе підживлення, рослини почали нормально вегетувати. Але пізня холодна весна справила негативний вплив не тільки на озимі, а й на ярі культури. Особливо постраждав горох, він любить вологу та тепло. Дощ з ураганним вітром теж не оминув посіви. За нормальних погодних умов ми вже закінчили б збирання врожаю. Наші землі дозволяють отримувати від 70 до 100 центнерів з гектара. Тому дуже прикро нам, сільгоспвиробникам, коли не можемо вчасно зібрати готовий врожай через надмірні опади.

«Промінь» – елітно­насіннєве господарство, яке знають в Україні як виробника якіс­ного, оригінального посівного матеріалу.

Насіння нових сортів отримують від Одеського селекційно­генетичного інституту, з ним вже давно тісно співпрацюють. Частина вирощеного на окремих ділянках зерна залишається в господарстві для подальшого розмноження. Найпопулярніший серед сортів ячменю – «достойний». Він почав свій шлях з «Променя». На сьогодні займає близько 3 тис. гектарів по всій Україні. А це кожний 5­й гектар, засіяний цією культурою.

На території агрофірми «Промінь» розташовано 14 складських приміщень, зерноочисний комплекс, укомплектований спеціалізованими машинами «вібростал» та «пектус». Господарство гарантує якість насіннєвого матеріалу.

Кавалер трьох орденів Княгині Ольги керівник господарства – людина високих моральних принципів. У гарячу пору жнив нам вдалося з нею зустрітися на току, де цілодобово кипить робота. Зерно просушується, первинно очищається, відсівається сміття. Короткочасні дощі завдають клопоту працівникам гарману: треба вчасно накрити й розкрити зібраний врожай, просушити. Господарство завжди розраховується з пайовиками кондиційним зерном.

Ольга Василівна, виїхавши разом з нами на поле, де працювали комбайни, мрійливо примружила очі. Їй, депутату обласної ради, вже не раз доводилося вирішувати питання, пов’язані із проблемами сільського господарства.

– В Україні гарні землі і працьовиті люди. Тому продовольчої проблеми у нас не повинно бути. Треба тільки вести кваліфіковано аграрну політику, і ми спроможні забезпечити екологічно чистими і безпечними продуктами харчування не тільки себе, а й сусідів. Душа болить, коли бачиш, яку їжу ми купуємо своїм дітям в супермаркетах, – далі веде свою сповідь Ольга Василівна. – Підтримавши власного виробника, держава збереже здоров’я нації і створить можливість максимально розкрити потенціал сільського господарства.

Але основне, як вважає директор «Проме­ня», – не опускати рук, працювати, люби­ти людей і шукати шляхи покращення ситуації. Цього вона навчилася у свого наставника Йосипа Івановича Гранковського, коли працювала під його керівництвом у колгоспі ім. Кірова. Його досвід і настанови відіграли важливу роль у подальшій долі тоді ще молодої жінки­керівниці. Виправдала довіру, не підвела, зваливши на свої плечі нелегку працю директора радгоспу.

Сьогодні «Промінь» – одне з найкращих сільгосппідприємств не лише Біляївського району, а й області. З повагою до людей та любов’ю до землі Ольга Василівна продовжує справу батьків, вирощуючи хліб на рідній землі.

Олександра КОРЧИНСЬКА, Біляївський район