Гребеники відомі далеко за ме­жами нашої країни, адже свого часу тут, на схилах сільського яру, знайдені залишки кісток давніх тварин, які зберігаються у багатьох музеях СНД. Крім цього, в яру є рідкісні рослини та комахи, що занесені до Червоної Книги України та Європейського червоного списку. Тож цей об’єкт має велику наукову, історичну та музейну цінність.

Село, розташоване за 40 кі­лометрів від райцентру, має добротний, квітучий вигляд, воно забезпечене всіма благами цивілізації – є природний газ, водопостачання, активно пра­цюють всі об’єкти соціальної сфе­ри. У бесіді із сільським головою Галиною Вікторівною Та­ран діз­наємося, що в громаді ос­танніми роками народжується немало дітей. До кінця нинішнього року тут очікується поповнення п’ятнадцятьма маленькими громадянами (торік було 9). Причому все частіше народжують діточок благополучні батьки. Тому нині як ніколи актуальною стала проблема відновлення роботи дитсадка, приміщення якого хоч і вдалося зберегти, та воно потребує капітального ремонту. Галина Вікторівна не один рік стукала у всі можливі двері і нарешті крига скресла – нещодавно з районного бюджету було виділено 299 тисяч гривень, які сьогодні повністю освоєні під будівництво нового даху та встановлення сучасних вікон і дверей. Голова районної ради оглянув приміщення дитсадка та висловив сподівання, що у другому півріччі, можливо, вдасться виділити з районної скарбниці ще близько 300 тисяч на продовження ремонтних робіт. А взагалі їх кошторисна вартість становить 1 міль­йон 90 тисяч гривень.

– Я вважаю, що і губернатор, і голова обласної ради взяли правильний курс щодо відновлення приміщень соціальної сфери, – говорить Віталій Гірін. – Краще направити якусь значну суму на один об’єкт, ніж розпорошуватись на десятки. Таким чином нама­гаємося працювати і ми. Обрали декілька об’єктів і спрямовуємо кошти районного бюджету на їх повну реконструкцію, щоб найближчим часом здати в екс­плуатацію.

У Гребениках приміщення сіль­ської ради, школи, дитсадка та Будинку культури розташовані одне біля одного, і всюди, як у вулику, кипить робота. Із закладу культури доносилися гучні мелодії та голоси – йшла репетиція. Про те, що у школі триває підготовка до нового навчального року, засвідчив свіжий запах фарби. На порозі нас зустрічав уже не­молодий, та дотримуючий чудову фізичну форму директор Микола Андрійович Царалунга. У нього майже 50 років трудового стажу в освітній галузі, з них понад 40 літ очолює Гребениківський навчальний заклад. Як зазначив голова районної ради В. Гірін (теж у минулому вчитель), все, що має нині школа у матеріальному, виховному чи навчальному плані – заслуга Миколи Андрійовича. Школа для нього – це саме життя. Попри брак фінансів для ремонту, цьогоріч директор винайшов можливість – і за підтримки батьків у школі обладнали внутрішні туалети для учнів, проводяться необхідні поточні ремонти. Серйозне занепокоєння Миколи Царалунги викликають кадри – сьогодні потрібні вчителі фізкультури, української мови, ро­сійської та зарубіжної літератури. Частина педагогів пішла на за­служений відпочинок, деякі в декретній відпустці, тож до 1 ве­ресня потрібно вирішувати і цю проблему.

Далі за графіком у Віталія Івановича Гіріна була запланована зустріч з двома крупними сіль­госпвиробниками, які жи­вуть і пра­цюють на території сіль­­­ради. Протягом поїздки до Гре­беників та відвідування об’єктів соціальної сфери неодноразово доводилося чути імена директорів сільськогосподарських підприємств Володимира Васильовича Плаку­щенка та В’ячеслава Воло­ди­мировича Кравцова. Саме з їхньою допомогою сільському голові вда­ється вирішувати безліч великих і малих проблем громади. До всього сільгоспвиробникам є діло, вони вникають у всі існуючі труднощі і завжди намагаються допомогти. Лідер громади Галина Вікторівна Таран говорить, що без підтримки таких помічників сільський го­лова нічого не вартий. Ремонт во­домережі, грейдерування доріг, благоустрій кладовища, наведення порядку в Будинку культури і його газифікація, реконструкція майже сторічної будівлі церкви – все це і ще багато іншого – щоденні турботи Плакущенка і Кравцова. Це люди, які навчилися жити і працювати в нових умовах, не сподіваючись на чиюсь допомогу.

– Судіть самі: хто прийде в село і займатиметься розв’язанням якихось проблем? – ділиться дум­ками Володимир Плакущенко. – Та ніхто, крім нас самих. Сподіватися на скромний бюджет сільради теж не можна. Наш сільський голова, образно кажучи, збивається з ніг, вишукуючи можливості для розвитку села. Дякуючи авторитету і наполегливості Галини Вікторівни, воно з кожним роком стає міцнішим. Як же нам не допомагати у цьому? Адже, зрештою, ми тут живемо, тут наші діти та онуки, тож треба зробити все, щоб село і далі роз­вивалося.

– Звичайно, якісь значні витрати ми не маємо можливості брати на себе, – долучається до розмови В’ячеслав Кравцов. – Та зробити те, що в наших силах, ми просто зобов’язані.

При зустрічі з головою районної ради Кравцов щоразу згадує часи, коли після закінчення школи мріяв вступити до авіаційного училища. Тоді юнака підвів зір. Та Віталій Іванович Гірін, який був учителем В’ячеслава, порадив йому стати агрономом, більше того, допоміг «підтягнути» йому знання з хімії. Хлопець без особливих роздумів послухав свого наставника і сьогодні вдячний йому за вчасну і таку необхідну на той момент пораду.