…Вона стояла біля сміттєвого бака, доїдаючи кавунові недогризки і, як серветкою, промокала губи взятою там же ганчіркою. А потім, спираючись на ціпок, почала щось перебирати… Запалі голодні очі та впалий рот на зморшкуватому обличчі, уся зігнута худа постать давали привід думати, що їй років 90…

…Вже нагодована домашньою їжею з просвітленим лицем та вдячністю в очах Олена Іванівна докладно розповіла про себе. Народилася, виявилося, у 1941 році. 14 років тому поховала доньку. Давно немає чоловіка, брата й зятя. Живе у квартирі з матір’ю зятя. З нею ж – свахою – мешкає і її дорослий онук. Вони сваряться. І сваха, б’ючи ціпком, виганяє Олену Іванівну на вулицю. Та й блукає цілий день по кварталу, де й підгодовується зі смітника, якщо хтось не подасть хлібця…

Спокійно слухати цю сповідь було неможливо…

Заступник начальника Приморського райвідділу міліції підполковник В.Л. Побережний відгукнувся одразу, незважаючи на те, що у районі проходили оперативно­профілактичні заходи щодо зачищення курортної зони. Проте під контролем вже заступника начальника Портофранківського відділу ма­йора В.В. Циби на квартиру до бабусі по вул. Новосельського пішли люди в погонах. Як пізніше розповіла Олена Іванівна, після цього візиту сваха­сусідка дала їй спокій. Того ж дня бабусю відвідали працівники КУ «Територіальний центр соцобслуговування самотніх та непрацездатних громадян Приморського району м. Одеси». Так оперативно відреагувала заступниця начальника центру Н.Є. Демиденко. Як відзначила Наталя Єгорівна, жінка похилого віку перебуває в них на обліку, їй надають матеріальну допомогу. На жаль, відповідно до законодавства – оскільки у квартирі живе й онук Олени Іванівни – соцпрацівники її обслуговувати не можуть, але забезпечити щоденними гарячими обідами обіцяли.

Профілактичні розмови дільничного з онуком та свахою Олени Іванівни теж, поза сумнівом, дадуть свої плоди. Але, як абсолютно слушно зауважив один з учасників цієї історії, що благополучно завершилася, біля кожної бабусі не поставиш міліціонера, соцпрацівника та журналіста. Якщо міркувати глобально, то закони про соцзабезпечення людей похилого віку повинні працювати настільки, щоб справді без уваги не залишати жодну літню людину. А якщо говорити конкретно, то головне тут – моральний бік проблеми. На жаль, це далеко не рідкість, коли у своїх же родинах кривдять старих. Як у цьому випадку: доки жінка працювала на кондитерській фабриці, потім у крамниці, вона потрібна була своїм близьким. А її невеличка пенсія, мабуть вже не влаштовує родичів. Однак літні люди не винні, що, трудячись на благо держави, від неї вони у підсумку одержали навіть не прожитковий мінімум. Але ще більше страждають вони від відсутності чуйності та уваги близьких та рідних людей в останні роки життя. І потрібно вибачити їм образи, якщо вони були, забудькуватість, хвороби та навіть неохайність – немічність, на жаль, чекає дуже багатьох з нині здорових. Ніхто не знає, яку саме фінальну карту останніх років і днів витягне в долі кожний. Тому, подаючи руку допомоги своїм старим, ми забезпечуємо увагою і свою старість.