Я не буду називати справжніх прізвищ «мутантів», які працюють у раковому корпусі. Вони згуртовані брудним, огидним бізнесом – що швидше крутиться колесо смерті, то ситніше вони живуть, їздять на дорогих автомобілях, відпочивають на березі океану в США або на курортах країн Європи.

Пекло, про яке піде мова, я спостерігав протягом півтора року. Тому буду говорити лише правду про те, що бачив і чув сам. Мета статті – звернути увагу на те, на що перетворилося лікування раку та розкрити схему обману довірливих пацієнтів.

Стоячи з дружиною в черзі на прийом до лікаря, я почув пам’ятну фразу: «У них своє гасло – неплатоспроможних не лікують, а платоспроможних залікують». Лікування, переважно, триває 1,5 ­ 2 роки. А потім, за 2 ­ 3 тижні до смерті, хворого відправляють вмирати під спостереження районної поліклініки. Головний хіміотерапевт придумала для цього геніальний висновок – «лікуванню не піддається».

Вдумайтеся, як елегантно звучить вирок про смерть. У підсумку, у самій лікувальній установі смертність низька.

Муки пекла нам довелося пройти, коли в дружини міома переродилася на саркому.

Після операції та інтенсивного опромінення в дружини не виявили метастазів в органах і ракових клітин у крові. Однак, лікарі порадили провести попереджувальну хіміотерапію. Для цього треба було потрапити до провідного хіміотерапевта. Про неї ходять легенди: груба, химерна, непідкупна (на ділі виявилося, що підкупна, як і всі в її корпусі), хоча, начебто, і непоганий фахівець. Через знайомого попросилися до неї на прийом. Простоявши в черзі до кабінету 6 годин, почули коротку фразу: «Приходьте через 3 місяці».

Через 3 місяці і почалися жахи пекла. Томографічне дослідження виявило невеличку пухлину. Призначили хіміотерапію. Перший лікар призначив недорогий індійський препарат. Після проходження курсу пухлина не збільшилася, але й не зменшилася. Після цього перший лікар раптово йде у відпустку і мою дружину передають іншому фахівцеві. Вона провела цикл лікування за схемою свого попередника. І коли пухлина збільшилася, призначила дорожчі італійські ліки, яких немає в аптеках. Дістати їх може лише знайомий лікаря. Пізно увечері в домовленому місці ми купили цей препарат. Однак, пухлина знову виросла. В анотації до італійських ліків було написано про негативний вплив на роботу серця, печінки, нирок, але нічого не говорилося про онкологію. Я поділився своїми сумнівами із дружиною. Але лікар її заспокоїла: мовляв, від саркоми засобів немає. Ось і доводиться, виходячи з досвіду, підбирати ліки, які загальмують розвиток хвороби.

Після завершення чергового курсу лікування пухлина ще збільшилася. Я наполягав на переведенні дружини до однієї з київських лікувальних установ, тому що захворювання вже почало переходити у стадію незворотності.

На жаль, мою дружину переконали в тому, що її люблять і зроблять усе, щоб допомогти. Та й переривати лікування не можна, тому що буде згаяний час.

Наступним призначили ще дорожчий французький препарат. Результат виявився аналогічним – пухлина знову виросла. Тоді я зрозумів: дружину вбивають за вже раніше розробленою схемою обману.

Лікар повідомила, що є чудодійний препарат, який видають лише спонсорам або особливим людям. Вона запропонувала написати заяву про добровільне внесення грошей на встановлення металопластикового вікна. Ця операція нібито дозволить нам заощадити 20 тисяч гривень. Ми, звичайно, пішли і на цей крок. З нашою заявою лікар пішла до начмеда і одержала препарат. Чи був він справжнім, чи підробкою, не знаю. Але пухлина знову збільшилася в розмірах.

Коли дружина з результатами останніх аналізів прийшла до лікаря, та вже без усілякої любові, байдуже повідомила, що їде відпочивати до Америки. На запитання моєї дружини, що ж їй робити, відповіла: «Не знаю. Можливо, вас візьме заступник начмеда. Я з нею говорила».

Але, як з’ясувалося, із заступником начмеда ніхто не говорив. Та й лікуванням вона не займається. Так мою дружину підвели до краю могили. Для проформи зібрали консиліум. Запропонували зробити повторне опромінення, але завідувачка відділення була категорично проти: бо можуть полопатися судини. Тоді до діла взялася головний хіміотерапевт. Вона поахала, що дружину залікували дорогими препаратами, що вона ніяка й спочатку треба відновити організм. Дружині прописали відновлювальні уколи. А метастази в цей час розповзалися, з’їдаючи органи.

Після відновлювального періоду томограф показав наявність метастазів у легенях. Головний хіміотерапевт призначила хіміотерапію ліками українського виробництва, які є в аптеках і в декілька разів дешевші! Як з’ясувалося, вони впливають на м’які тканини саркоми. У мене виникає запитання: чому лише на 4 стадії хвороби, коли уникнути смертельного результату стало неможливим, з’являються саме ці ліки?

Потім дружині призначають ще один препарат, який впливає на м’які тканини саркоми і виготовлений у Харкові. Можливо, лікар знала, що лінію з виробництва цього препарату зупинено, і його немає в аптеках країни. Обшукавши весь інтернет, ми знайшли залишки цього препарату в Запоріжжі. Вночі рейсовим автобусом нам його доставили.

Дружина вже ледве ходила, задихалася. Чергу до світила хіміотерапії треба було займати з 8 ранку. А на прийом вона потрапляла годин через 5­6. Ось так і чекали тяжко хворі люди на вулиці під дверима, без туалету. Через карантин щодо грипу завідувачка відділення віддавала розпорядження людей до будинку не пускати.

Я бачив, як старша медсестра вигнала бабусю, яка спиралася на дві палички. При цьому вона верещала: «Геть звідси, ви ніколи сюди не зайдете, доки я тут працюю».

Треба сказати, що прийом головний хіміотерапевт веде за рангами. Обраним приділяється по 30 ­ 40 хвилин. Простим смертним – усього 3 ­ 5. Моїй дружині лише одного разу приділили 10 хвилин, а в інші рази – по 3 ­ 5, та й то у перервах між розмовами з іншими пацієнтами.

На останній перед смертю при­йом дружина зайняла чергу о 8 ранку. Вона не могла стояти на ногах. Я хотів винести стілець з їдальні, але дружина попросила не робити цього. «Ти ж знаєш, яка вона. Психоне й взагалі піде». До кабінету заходили люди без черги. І моя дружина потрапила на прийом лише о 18.15. Протягом 3 хвилин були виписані уколи для підтримання організму. Дружина дала 500 гривень, які лікар недбало кинула у стіл. Хоча вона чудово знала, що моїй дружині залишилося жити лічені дні.

Багато хто подумає, що це я написав на емоціях. Ні. Пройшов час, я все обміркував і вирішив: люди повинні знати, хто є хто. Вони повинні бути пильними, не піддаватися на пусті обіцянки.

Я бачив, як тільки­но дружину підвели до могили, обличчя всіх, хто обіцяв її вилікувати, стали байдужими, їхня показна люб’язність зникла. За 1,5 року з нас взяли все, що могли, а потім виписали вмирати під спостереження лікарів поліклініки.

До речі, навіть дільничний лікар заявив, що мою дружину занедбали. Оскільки жоден орган не був зачеплений на початку захворювання, у крові не було ракових клітин, вона за найгіршого розкладу повинна була прожити років 10 – 15.

Зі мною працює водій, сестра якого, лікар за фахом, через 2 місяці після того, як потрапила до цього ракового корпусу, втекла до київської клініки. У неї рак грудей, вона приймає хіміотерапію, вже протягом 12 років живе повноцінним життям, керує автомобілем, господарює.

Мутанти, які перетворили охорону здоров’я на бізнес, кричать, що медицина на задвірках. Скаржаться на низькі зарплати, стару апаратуру, підроблені ліки. Для справжніх лікарів, яких, на жаль, мало, для середнього медперсоналу потрібні реформи, підвищення зарплати, суворий контроль щодо роботи аптек. Але всі заходи виявляться приреченими, якщо не розрубити клубок корупції, якщо не карати безжалісно тих, хто організував бізнес на стражданнях людей, не поламати розроблену ними схему обману хворих.

Мутанти не мають сорому, совісті, жалю. Це виплодки пекла на землі. Розуміючи, що кращий захист – це напад, вони верещать, не перестаючи, про мізерну зарплату, важку роботу заради порятунку життя людей. Усе це лицемірство та димова завіса над диявольським шабашем смерті.

Вони впевнені, що за страждання доведених до смерті людей не відповідатимуть. Помиляються. Є відплата часу та найвищої справедливості. Їх нікому не уникнути.

Євгеній ВСЕПОМНЯЩИЙ, член НСЖУ