Якщо коротко охарактеризувати місію, з якою прибув до Одеси екс­міністр охорони здоров’я, голова правління Української ліги сприяння розвиткові паліативної та хоспісної допомоги Василь Князевич, то найточніше її можна назвати благородною. Адже за рівнем стану цього виду допомоги можна судити про ступінь гуманності та цивілізованості держави.

Не випадково, відкриваючи прес­конференцію за участю екс­міністра, заступник голови облдержадміністрації Дмитро Волошенков підкреслив, що актуальні проблеми меддопомоги треба розв’язувати спільними зусиллями.

Як повідомив журналістам Василь Князевич, для розгляду у Верховній Раді готується проект, у якому є спеціальний розділ «Паліативна та хоспісна допомога». Цей термін був уведений в обіг Всесвітньою організацією охорони здоров’я в 1982 році на позначення системи медичних, соціальних і психологічних заходів, покликаних забезпечити максимально можливу якість життя пацієнтів з невиліковними хворобами, а також членів їхніх родин. Європейський парламент уже неодноразово обговорював проблеми паліативної та хоспісної допомоги і визнав, що вона має бути не тільки частиною національних систем охорони здоров’я, а й одним із пріоритетних завдань щодо охорони здоров’я на всьому європейському просторі. У більшості країн Європи завершується створення таких систем.

Василь Князевич, відповідаючи на запитання журналістів, повідомив, що в Україні функціонують 30 хоспісів і хоспісних відділків. Вони мають різні можливості, бо одні з них створювалися як комунальні установи, а інші – як благодійні. Потреба в них нині значніша тому, що в Україні тільки від онкохвороб помирає близько півмільйона чоловік на рік. І значна частина з них потребує спеціального догляду й особливо професійного знеболювання. Сьогодні в трьох регіонах проходить експеримент щодо створення хоспісів удома. Як показує практика, 80% невиліковно хворих помирають удома, а 20% ­ у медустановах.

На жаль, як відзначалося на прес­конференції, в Одеській області поки що немає жодної установи, яка б опікувалася людиною наприкінці її земного життя: від професійного знеболювання до пастирської й духовної підтримки невиліковно хворих. І це в той час, коли статистика свідчить про те, що лише від онкозахворювань в області в 2010 р. померло понад 8,8 тисячі чоловік. І, на превелике горе, цей показник погіршується.

Василь Князевич висловив надію на те, що держава реально займеться розв’язанням цієї давно назрілої проблеми, буде прийнято відповідне законодавство. За його розрахунками, необхідно мати 100 ліжок для таких хворих на один мільйон населення. А в Одеській області, що підтвердив на прес­конференції начальник управління охорони здоров’я обл­держадміністрації Михайло Бартко, їх є дуже мало. І це за наявності понад 60 тисяч онкохворих і зростання числа людей, уражених СНІДом і туберкульозом. Він висловив готовність до співпраці з громадськими організаціями, волонтерським рухом щодо впровадження у життя планів Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги. Тим більше що, як відзначив Василь Князевич, до сфери інтересів очолюваної ним громадської організації належать і реформування медицини, і забезпечення хворих новими формами знеболюючих ліків, і створення в кожній області системи хоспісів і паліативних відділків, що відповідають міжнародним стандартам. Це довга дорога, але її треба пройти. Пам’ятаючи про те, що всі, прості й знатні, бідні й багаті, прийшовши у цей світ, у свою годину підуть із нього. Василь Князевич впевнений, що буде ухвалено закон, який затвердить принципи співчуття та подання конкретної, забезпечуючої вгамування болю, допомоги невиліковно хворим співвітчизникам. І всі 450 депутатів Верховної Ради, незалежно від того, які політичні вітри їх обдувають, проголосують за нього одностайно. Бо у кожного з нас настає час випробувань, коли ми починаємо усвідомлювати справжню ціну людяності.