Барокове нагромадження образів — так, як ми уже зазначали у попередньому номері «ЧН», можна сказати про цьогорічну програму Одеського міжнародного кінофестивалю. Адже за фестивальний тиждень показано 100 фільмів із 40 країн світу! А саме — 14 кінострічок з «конкурсної програми», 5 робіт українських режисерів з «української лабораторії», 4 картини з програми «нове російське кіно», 6 «гала-прем’єр», 5 картин з «французької панорами», 5 фільмів з «ретроспективи Монті Пайтон», низка картин з «ретроспективи: українська комедія» та програми «зроблено в Одесі», демонстрованих просто неба — на Ланжеронівському спуску, та 12 фільмів з підбірки «фестиваль фестивалів», куди увійшли кращі кіноновинки з кращих кінофестивалів світу. Окрім цього в рамках ОМКФ відбулися так звані «спеціальні покази» картин, створених членами цьогорічного журі та почесними гостями.

Фільм, фільм, фільм!

Найкращі 5 стрічок зі 100 фільмів ОМКФ-2011, на думку та смак «Чорноморки»: «Бес порно», «Життя за один день», «Меланхолія», «Піна» й «Сенс життя за Монті Пайтоном».

Картину «Бес порно» українського режисера Олександра Шапіро, того самого, котрий зняв «Цикуту», варто подивитися хоча б тому, що вона представляла Україну на цьогорічному конкурсі ОМКФ. Причому, переглядати фільм можна й неповнолітнім. Стрічка з провокаційною назвою по-справжньому провокаційних моментів не містить. Зняти порно без порно — це до снаги тільки майстру…

«Життя за один день» — експеримент світового масштабу: протягом 24 липня 2010 року аматори та режисери-професіонали з різних країн фіксували на камеру своє життя, а потім завантажили зняте на порталі «YouTube». Таким чином шотландський режисер-оскароносець Кевін Макдональд отримав майже 80000 відеороликів, з яких змонтував повнометражний фільм.

«Меланхолія» — Апокаліпсис за Ларсом фон Трієром. Це один з кращих фільмів скандально відомого режисера — на думку кінокритиків. Навіть й особливо тих, хто не так давно оголосив фон Трієра персоною «нон грата» на Каннському кінофестивалі за те, що той жартома зізнався у приязні до Гітлера та його політики.

«Піна» — стрічка про легендарного німецького хореографа Піну Бауш — хоч і знята у популярному форматі «3D», та її все ж таки можна зарахувати до «авторського кіно». Режисеру фільму — німцеві Віму Вендерсу — вдалося показати життя непростої танцюристки просто: воно здається лише танцем. Та чи просто це йому далося? Хтозна…

«Сенс життя за Монті Пайтоном» — один з повнометражних фільмів легендарної комік-групи «Монті Пайтон», як і всі інші їхні роботи, — зразок британського гумору. Після перегляду цієї кінострічки міф про чопорних та консервативних британців розвіюється, ніби туман над Лондоном… Різницю між британським та українським гумором можна відчути, переглянувши після цієї картини роботу Сергія Параджанова «Перший хлопець» (на фестивалі стрічка демонструвалася в програмі «ретроспектива: українська комедія»).

Камера, мотор!

Що робили протягом фестивалю запрошені кінозірки? Звісно, позували перед камерами: давали численні прес-конференції та інтерв’ю.

Так, представляючи на Ланжеронівському спуску фільм «Раба кохання», російський режисер, жива легенда кінематографа Микита Михалков, зізнався: «Це місто та цей фільм стали моїм паспортом. Моїм першим фільмом був «Свій серед чужих, чужий серед своїх», а другим — «Раба кохання». З цими двома картинами, на цих двох «крилах» я полетів далі у кінематограф… Я розумію, що в Одеси є свої вади, але все ж таки вона залишається зіркою посеред інших міст».

Згодом свою любов визнаний режисер планує виразити діями — зняти в Одесі принаймні три епізоди свого чергового фільму за мотивами оповідання Івана Буніна. Підбором місць, що підходять для цього, і займався Микита Сергійович, гуляючи містом. Навіть на «Привоз» зазирнув: «Там я такого наслухався-надивився! Наче фільм «Ліквідація» переглянув».

Протягом фестивалю легендарний режисер радо спілкувався з одеситами, та навідріз відмовлявся фотографуватися з дітьми. Аби не доводити потім, що це не його нащадки…

Добру «натуру» для своєї наступної картини угледів в Одесі й колишній одесит, який тепер відомий як російський режисер — Валерій Тодоровський. Він зізнався журналістам: «Я давно плекаю ідею фільму про Одесу. Та для її втілення потрібен час. Хотілося б завалитися до вас нормально так — на декілька місяців і нарешті зробити це».

Білі мальви, що ростуть обабіч одеських доріг, — найяскравіший спогад про Одесу голлівудського актора та почесного гостя ОМКФ-2011 Джона Малковича. На прес-конференції він бідкався: «Працювати актором легко, а от бути актором важко. Ти хочеш просто побалакати з людьми, а вони прагнуть іншого — сфотографуватися з тобою. Після відкриття фестивалю мені хотілося постояти з усіма на коктейлі в Пале Рояль, та я був змушений тікати від надмірної уваги… У такі моменти я пригадую, як у Флоренції фотографувався зі своїми шанувальниками чотири години поспіль».

Отже, «головний голлівудський злодій» насправді — вразливий, наче поет епохи романтизму, меланхолік. Поруч з ним російський режисер Сергій Соловйов, виглядав реалістом. Коментуючи свій фільм «Анна Кареніна», він поділився з журналістами спостереженнями голлівудського актора-красеня Річарда Гіра, які допомогли йому в роботі: «Треба бути обережним з екранізацією цього твору. З усіх актрис Голлівуда 99,9% прагнуть зіграти пані Кареніну, але ніхто з них не читав жодного твору Толстого». Також російський режисер розвіяв міф: цей фільм він не знімав 15 років — стільки часу пішло на пошуки спонсора…

Сангвініком здалася продюсер першого повнометражного фільму комік-групи «Монті Пайтон» Патриція Кейсі. На прес-конференції вона постійно жартувала, згадуючи про курйозні ситуації, що сталися під час роботи над стрічкою: «Якось ми знімали сценку у віддаленому від міста селі. Там навіть автобусної зупинки не було — тільки будинки й поля. За сценарієм потрібно було знімати саме на автобусній зупинці. Якихось декорацій ми не зводили, встановили лише стовп зі знаком, як на звичайній автобусній зупинці. Згодом там почали збиратися місцеві жителі. Їхати хоч кудись — це було єдиним їхнім бажанням. Вони справді чекали там автобуса».

Прес-конференція з Патрицією Кейсі закінчилася оваціями. Журналісти дружно аплодували… одинадцятирічній дівчинці, що передала привіт Еріку Айдлу, одному з акторів відомої англійської комік-групи. Що тут скажеш? Хіба що здивуєшся: «Монті Пайтон» в одинадцять років? Чудовий вибір, бейбі!»

Овації почув і німецький документаліст Себастьян Денхардт, режисер фільму про всесвітньо відомих українських братів-боксерів з простою та промовистою назвою «Кличко». Звинувачення у заангажованості він відкинув зі щирою посмішкою: «У братів Кличків справді нема недоліків, як це й показано у фільмі. Якби тільки Володимир не запізнювався на годину-дві… А так брати — аристократи за поведінкою». Зразкові брати, кумири мільйонів, мали прибути на ОМКФ, але їм завадила доля: у переддень відкриття кінофоруму помер їхній батько…

Особливо запам’яталися слова уругвайського режисера Фредеріко Вейроха, який на ОМКФ представляв свій фільм «Термін придатності»: «В Уругваї зараз складна ситуація, і вона погіршується щодня. Та складні ситуації, боротьба завжди загострюють чутливість, світосприйняття. Певно, тому латиноамериканці знімають кіно, яке визнають на престижних кінофестивалях. Тому що працюють у складних умовах».

А хіба в Україні не складна ситуація? Послухали б наші режисери своїх уругвайських колег…

Літо? Пора до кіношколи!

Цього року «Літня кіношкола» ОМКФ прийняла 500 осіб. Щодня їм — студентам кіновишів та просто кіноманам — давали майстер-класи гості фестивалю — вітчизняні та зарубіжні кінокритики, актори і режисери.

Як жартома, так і всерйоз на «заняттях» у кіношколі мова йшла, здебільшого, про професію режисера. Аби розвінчати ілюзії про творців кіно, польський режисер, сценарист, актор та голова журі ОМКФ-2011 Єжи Штур пояснив: «Режисер — це лейтенант і поет в одній особі. Лейтенантом режисер кричить і поводиться на знімальному майданчику — під час зйомок фільму, а поетом він буває під час роботи над сценарієм — до зйомок стрічки».

Жінок-режисерів побільшало, вважає російський режисер Сергій Соловйов. І така тенденція його непокоїть: «Завжди вважалося, що режисер — не жіноча професія. А зараз — що робиться?! — лише жінки йдуть у режисери. Ми вирішили відбирати їх за зовнішніми даними. От я їм кажу: «Ну куди ви йдете з такими довгими ногами?»

На «уроках» торкнулися й теми написання сценарію фільму. Романтичну пораду юним вихованцям «Літньої кіношколи» дала знана грузинська кінорежисерка, сценарист, актриса та художниця Нана Джорджадзе: «Щоб створити хороший сценарій та взагалі добре працювати, треба закохатися».

Якщо відома грузинка права, то закоханих сценаристів майже не існує. Адже, як запевнив Валерій Тодоровський, 95% сценаріїв — погані. «Коли в Москві з’являється хороший сценарій, а це буває не частіше, ніж раз на рік, про це усі дізнаються наступного ж дня». За всю свою кар’єру російський режисер зустрів стільки талановитих сценаристів, що зможе перерахувати їх на пальцях.

Мовилося і про те, хто такі кінокритики: вороги режисерів чи, навпаки, кращі друзі? Майбутнім режисерам-вихованцям кіношколи головний секретар Міжнародної федерації кінокритиків Клаус Едер порадив не нехтувати їхньою думкою: «Роль кінокритика у кінопроцесі неоціненна. Думка кінокритика важлива як для режисерів, так і для глядачів. Для перших — це шлях до забуття або слави, для других — можливість зробити правильний вибір з-поміж безлічі кінострічок».

А Марк Тревіс, викладач-практик режисури з Голлівуда, пояснив-окреслив головну проблему українських кінематографістів: про Україну мало хто у світі знає. «Коли я сказав своїм друзям у Лос-Анджелесі, що їду до Одеси, вони вирішили, що йдеться про місто десь у Техасі чи неподалік Брукліна… — розповідає голлівудський режисер. — Україна має великий потенціал — й українці мають про це розказати світові за допомогою кіно».

Стоп! Знято!

(Про фільм-переможець і фільм-закриття ОМКФ-2011, а також про церемонію закриття кінофоруму читайте в наступному номері «Чорноморки».)