З нагоди 70-річної історії Одеського обласного центру української культури

За роки становлення ООЦУК як осередку культури Одещини змінювалися його назва й адреса, але незмінним залишалися першочергові завдання: забезпечення методичною допомогою, підвищення квалі-фікації клубних працівників, відродження та популяризація історичної і культурної спадщини, збереження української національної культури, традиційного мистецтва, звичаїв, свят та обрядів, підтримка та розкриття талановитого потенціалу області.

Сьогодні Одеський обласний центр української культури, попри всі перипетії життя та економічні негаразди, живе і творить. Можливо, тому, що люди, котрі тут працюють, володіють особливим магнетизмом любові до нашого національного, всього українського, яка притягує до нього непересічні таланти, а чи просто звичайних людей, хто сповна знаходить тут свою самореалізацію в творчості. Центр досягає певних висот завдяки творчим здібностям А. І. Димової — завідуючої відділом декоративно-прикладного мистецтва, керівників художніх колективів Т. С. Шпак та В. І. Маяковської. Його сьогодення твориться з допомогою таланту лауреатів міжнародних конкурсів Віталія Ончуленка та Олени Таркановської. Душу, серце і талант вносить у його роботу і Л. Т. Чернецька.

Про проблеми, здобутки та плани на майбутнє розповідає директор ООЦУК Н. С. ГОНЧАРОВА.

— Коли мені запропонували очолити цей заклад культури, спочатку я розгубилася, але, переосмисливши це призначення, зрозуміла, що повертаюся до свого дому. Адже трудову біографію розпочинала понад 25 років тому в колективі Одеського будинку народної творчості. Майже за 70-річну історію цього закладу його школу, так, як і я, пройшли сотні людей. Тому, знала, куди йду і з якою метою. Знала творчі доробки колективу, зрештою, всю його історію. За останні п’ять років було все: і здобутки та надбання, і втрати та розчарування. Творчих досягнень багато, а ще більше — в планах.

На жаль, найгострішою проблемою сьогодні для ООЦУК, в структуру якого входять 742 клубні заклади області, є невизначеність з приміщенням, в якому перебуває центр. Ця невизначеність уже тягнеться майже 10 років. Але жоден з державних інститутів влади не може, а чи не бажає, поставити в цьому крапку. Друга найболючіша проблема — фінансування заходів. Сьогодні воно практично відсутнє.

Незважаючи на несприятливість матеріального фактору, все ж хочеться віддати належне колективу центру, який проводить значну роботу в Одесі та області. Справжніми творчими знахідками для колективу стала низка культурно-мистецьких проектів, започаткованих за мого керівництва: віче української культури «Чумацький шлях», фольклорно-етнографічне свято «Чорноморський ярмарок», культурно-мистецький проект «Золоті ключі», художньо-мистецький — «Сніп-рай», фестиваль-конкурс «Народний костюм: минуле і сучасність» тощо. Особливої уваги заслуговує виставкова діяльність центру та проведення дослідницьких експедицій з ви-вчення та реконструкції звичаїв, обрядів, традицій Північного Причорномор’я.

— Пані Наталіє, зупинімося детальніше на деяких зі згаданих акцій. Що таке «Золоті ключі»?

— Щороку ми відзначаємо День української мови і писемності. У нашому краї мовне питання, на жаль, стоїть досить гостро. На всіх рівнях говорять, що дбають про державну мову. А тим часом припиняють існування теле- та радіопередачі українською, закриваються україномовні газети і журнали. І це при тому, що маємо велику потребу у звучанні (як у теле- та радіоефірі, так і на шпальтах друкованих видань) вишуканої української. Щоб було на чому вчитися. Адже кожна людина добре відчуває музику слова, його мелодику, красу рідної мови і потім сама прагне спілкуватися правильною українською. Тому центр з метою популяризації української мови започаткував у 2007 році проект «Золоті ключі», через який реа-лізовується ціла низка заходів, спрямованих на розвиток української словесності. Цей проект здобув оригінальне втілення у презентації різних форм духовно-словесної творчості: поезія, пісня, фольклорне та театральне дійства, теле- і радіожурна-лістика, кращі надбання української гуманітарної науки. У межах акції вже відбулося більше 70 заходів. Це, зокрема, мас-медійне соціологічне дослідження «Українська мова в устах одеситів», конкурс «Молодь за українську мову: роздуми та пропозиції», щорічний конкурс на кращу теле-радіопередачу українською мовою, зустрічі з відомими письменниками та представниками української гуманітарної думки.

Минулий рік був багатий на ви-значні дати: 80-річчя Ліни Костенко, 75-річчя від дня народження Василя Симоненка, 170-річчя — Михайла Старицького. До всіх цих дат проводили літературно-музичні композиції, мистецькі свята, концерти.

2011-й означений 140-річчям від дня народження Лесі Українки, 150-ми роковинами перепоховання Тараса Шевченка, 155-річчям від дня народження Івана Франка. До цих дат творчий колектив нашого центру підготував цикл теле- та радіопро-грам.

З таким наповненням і такою символічною назвою — «Золоті ключі» — проект працює, пробиваючи замулені джерела нашої духовності, відкриваючи глибинні пласти найдорожчого, що ніколи не буває втраченим, набуваючи того світлого, «огнистого виду», яким в уяві Івана Франка мала б засяяти «у народів вольних колі» наша українська мова. Нехай щастить проекту. Дуже хочеться, щоб і влада нашого краю, чистосердечно-щиро нарешті таки дієво довела, що вона це розуміє і підтримує.

— Пані Наталіє, торік у грудні була на «Різдвяних зустрічах в Українському домі». Вразило те, як глибоко ви досліджуєте традиції українського народу. Чи ООЦУК так само досліджує інші свята?

— Звісно. Ще з 2007 року ми втілюємо художньо-мистецький проект «Сніп-рай». Його формат — відтворення народних обрядових дійств зимового циклу, які відзначаються за різними літочисленнями, різними етносами: свято Зорі (4 грудня), свято Велеса (6 грудня), вечорниці на Катерини та Андрія (7, 13 грудня), день святого Миколая (19 грудня), свято народження Нового Сонця — Коляди (24 — 25 грудня), свято Мошула (24 — 25 грудня, с. Орлівка Ренійського району), Новий рік (31 грудня — 1 січня), Святвечір (6 січня), християнське Різдво (7 січня), Меланки та Василя (14 січня), свято українського Дідка (14 січня, с. Осички Савранського району), Водохреще (19 січня).

Усі заходи проекту «Сніп-рай» органічно об’єднують концерти класичної, духовної та органної музики. Обов’язковою складовою цього проекту є благодійні акції, учасниками яких стають діти-сироти та діти з особливими потребами.

Торік наш центр підготував велике театралізоване дійство, яке включало в себе фестиваль куті та узвару і мистецько-обрядове свято «Ніч перед Різдвом». Одночасно з ними пройшли благодійні акції та аукціони для дітей з обласного та міських притулків для неповнолітніх і дітей з малозабезпечених родин.

Цікавими і змістовними для дітей та їхніх батьків є заняття в творчій майстерні «Павук», яка працює під керівництвом заслуженого майстра народної творчості Зої Пасічної. Тут малеча та дорослі вчаться виготовляти новорічні іграшки, різноманітні прикраси та обереги для дому.

— А чи є у вас улюблені дійства?

— Кожен захід, проект, цикл для мене важливий. Було багато вдалих, траплялися і певні прорахунки. Та з особливих відзначу «Віче української культури «Чумацький шлях». Його символом є «Сорокопуть» — знак Одеської області. У самому слові «сорокопуть» закладений його зміст — сорок шляхів, які перетинаються в нашому краї і які в давнину були торгівельними шляхами в різні кінці світу. Назва ж «Чумацький шлях» уособлює ідею єднання українських земель через торгові відносини. Так, як у минулому на Одещині сходилися торгові шляхи, так у сучасній Одесі збираються кращі представники культурної еліти з усієї України.

В рамках віча в Одесі на одній площі зійшлися народні майстри з яскравою палітрою своїх виробів, поети і письменники, театрали і вокальні гурти, хореографічні колективи. Цей фольклорно-етнографічний майдан дає змогу насолодитися палітрою культури не тільки півдня України, а й познайомитися з її особливостями в різних куточках нашої Батьківщини. Логічне продовження мають ці заходи в «Інтелектуальному вернісажі» — серії телепрограм на різних ТРК Одеси, присвячених проблемам відродження української культури за участю представників провідних ВНЗ.

«Чумацький шлях» об’єднав літературну студію «Сходи» за участю поетів та письменників Одещини, вистави театрів «У кошику» (м. Львів) та театру моновистав (м. Київ). На суд глядачів була представлена моновистава за творами Т. Шевченка «Сон» та композиція до 100-річчя О. Ольжича у виконанні народної артистки України Р. Недашківської та К. Криворучко. Найяскравішою сторінкою стало святкування Дня незалежності України та презентація екологічних маршрутів зеленого туризму з виїздом на Хаджибейський лиман. Найбільше моє бажання — щоб віче стало щорічним.

Маємо дуже багато напрацювань. Протягом цього року ми глибоко вивчаємо тему «Чумацтво в Україні та на Одещині зокрема». Розробляємо великий культурно-мистецький проект, для якого хотілося б здобути статус всеукраїнського. Сподіваюся, що за підтримки меценатів ми втілимо його в життя.

Своїми творчими доробками, щоденною працею ООЦУК переконливо доводить, що незалежна Україна зміцнюється як держава високим духом мистецтва, розвитком народної творчості, самовиявом талантів, які є справжніми носіями національної культури, тому що саме народне мистецтво втілює в собі самобутність народу, його мудрість і розуміння краси, життєствердне світобачення. Але без відповідної підтримки на державному рівні, без приміщення і нормального фінансування все це залишиться тільки творчим доробком центру, досягнутим на власному ентузіазмі. Маємо пам’ятати: який підготували ґрунт, яке заронили зерно — такий збиратимемо й урожай.