8 липня цього року за результатами аудиту Міжнародного економічного рейтингу «Ліга кращих», підтвердженими державними органами статистики, ПП «Таїровтранссервіс» відзначено сертифікатом «Підприємство року-2010», а його керівник Петрусенко Олена Миколаївна нагороджена орденом «Зірка економіки України» та сертифікатом «Керівник року України 2010». Так відзначене професійне управління підприємством — одним із лідерів економіки України. У конкурсі брали участь 350 тисяч підприємств, і наші земляки з Таїрового, обійшовши численних конкуретів, посіли почесне 25 місце.

Минулого року Олена Миколаївна була нагороджена орденом «Професіонал галузі», а ПП «Таїровтранссервіс» став 44-м серед 300 тисяч підприємств Одеської області. І це лише частина відзнак за досягнення в роботі на благо галузі та держави в цілому. Як же вдається чарівній жінці, бухгалтеру за фахом, керувати чоловічим колективом і справою, яка вважається прерогативою представників сильної статі — пасажирськими перевезеннями? Та ще й керувати так, що підприємство лідирує на всеукраїнському рівні.

А почалося все з того, що 1986 року через сімейні обставини родині Петрусенків довелося переїхати на постійне місце проживання з Ананьївського району до смт. Таїрове. Чоловік працював в Інституті виноградарства та виноробства ім. Таїрова трактористом, механіком, завідуючим гаражем, відповідав за постачання. Заочно закінчив Одеський сільгоспінститут, здобувши спеціальність інженера-механіка.

Згодом було вирішено відкрити свою справу, і в 1994 році зареєстрували СПД Петрусенко, в 2004-му — ПП «Таїровтранссервіс», яке займається перевезенням пасажирів. Очолила його дружина Олена Миколаївна, її найперший помічник — чоловік, і за сумісництвом головний інженер, Юрій Олександрович. Донька — Одарій Ірина Юріївна теж долучилася до сімейного бізнесу, вона — заступник директора.

Сьогодні у штаті підприємства 24 водія. Автопарк налічує 16 машин, з них — 12 «Еталонів» нового покоління, один — спеціалізований «Богдан», пристосований для перевезення пасажирів з обмеженими можливостями. Маршрути № 78 та № 519 обслуговують пасажирів між Таїровим, Чорноморцю, Сухим Лиманом, Одесою.

ПРО НЕЗБИТКОВІ ЗБИТКИ I... ЯПОНІЮ

Коли 6 років тому постало питання про необхідність прямого сполучення між Таїровим і Овідіополем, підприємство взяло на себе і цей, по суті, збитковий маршрут. Збитковий, адже нема великого потоку людей між населеними пунктами. Але сполучення з районним центром потрібне, особливо в прийомні дні, тому автобуси курсують, як і передбачено розкладом. Так само, як і 5 щоденних пільгових рейсів, які перевозять тих, кому держава дозволила безоплатний проїзд.

Раніше підприємство безкоштовно доставляло дітей з Сухого Лиману до Таїровської ЗОШ. Потім був придбаний шкільний автобус і частина дітей пересіла на нього, частина — залишилася вірною рейсовим автобусам, які рухаються за будь-якої погоди чітко за графіком.

В свою чергу, керівництво «Таїровтранссервіс» залишається вірним іншим дітям — з багатодітних родин та вихованцям школи-інтернату № 93

Закінчення. Початок на 1-ій стор.

м. Одеса для сліпих дітей. Будь-які перевезення дітей-інвапідів з цього закладу підприємство взяло на себе. В тому числі, раз в місяць доставляє їх до Сухолиман-ського храму, де настоятель о.Сергій проводить для них свята, так звані, недільні дні. За що Ю.О.Петрусенко просить через газету передати йому найщиріші слова подяки.

Крім того, місцеві жителі добре знають: у важку хвилину можна звернутися до Петру-сенків — вони не відмовлять. Мова про безкоштовний транспорт під час похорон.

Якось трохи незвично для наших «капіталістичних» днів звучать фрази про те, що: «пільговиків перевозимо і відшкодування коштів у держави не просимо...», «ввели неприбутковий маршрут...», «безкоштовно возимо дітей...».

- А що тут такого? — емоційно реагує Юрій Олександрович.

- Ми знаємо, що таке — горе.

Свого часу нам допомогли його пережити, тепер ми підставляємо плече іншим.

І далі мій співрозмовник розповідає ще одну історію, яка має відношення не до Овіді-ополя чи Одеси, а до... Японії. Коли навесні ця маленька острівна країна постраждала від землетрусу та цунамі, керівництво «Таїровтранссервіс» стало ініціатором вступу до Товариства Червоного Хреста. Щоб їх, нехай і невеликі, кошти від членських внесків були направлені на допомогу тим, хто опинився у біді. Колектив у повному складі підтримав такий крок. А згодом дізналися, що в області у них з'явилися послідовники — колеги Петрусенків, які почули про цю акцію.

Юрій Олександрович, дійсно, дуже дієва людина. Він, здається, швидше втомиться від безділля, ніж від справ. Був депутатом Таїровської селищної ради минулого скликання, зараз — член виконкому. З радістю розповідає про новини місцевої громади, про відбудову храму під патронатом отця Ярослава.

КЕРУВАТИ ВІД СЛОВА «КЕРМО»

На жаль, не вдалося поспілкуватися з Оленою Миколаївною, вона була відсутньою в день наших відвідин підприємства. Якби ми зустрілися, перше запитання, яке б я їй поставила: як їй, жінці, вдається керувати чималим колективом чоловіків? Всі «таємниці» «розголошує» головний інженер: «Олені з її чисто жіночою поступливістю, вмінням обходити гострі кути, завжди вдається з усіма домовлятися, знаходити компроміс. А стосовно водіння, то її батько М.О. Дулейко ще в 4 класі навчив доньку управляти машиною, і школярка під час літніх канікул за кермом ГАЗ-52 вже возила на тік зерно».

Отакої! Тоді, дійсно, частина питань відпадає сама собою. Ще частина зникає, коли познайомилася з пам'яткою для водіїв «Таїровтранссервіс». В них на першому місці людяність та повага до пасажирів, особлива увага до дітей. Водіям під час розрахунку дозволяється помилитися і віддати коштів більше, ніж треба, але,

ні в якому разі — не менше. Наголошується на тому, що водій та інспектор ДАІ — партнери на дорозі, яких об'єднує одна ціль — безпека пасажирів.

Стосовно безпеки. Ю.О. Петрусенко розповідає, що серйозні ремонти проводяться обов'язково на спеціалізованих станціях ТО, за участі кваліфікованих фахівців. І тут же просить через газету подякувати місцевому токарю В.А.Клачуну, до якого можна звернутися за допомогою в будь-який час та день тижня. А щоб водії могли відпочити між рейсами, для них обладнані кімнати відпочинку, обла-штовані душові кабінки.

Помічаю, що на пам'ятках водіям, інших інформаційних листівках, які розташовані в салонах автобусів, номер мобільного телефону Юрія Олександровича. Цікавлюсь, чи телефонують і з яких причин. «Телефонують, часто дякують», — каже співрозмовникі зітхає. Мабуть, добре знає, що таке відкритий для всіх номер. А він продовжує: «Якось дзвінок опів на дванадцяту ночі. Судячи з голосу — бабуся:

Чи буде завтра рейс першого автобуса?

В голові промайнула думка про те, що вставати о четвертій, що вже 16 років без відпусток. Захотілося сказати все, що думаю про телефони і про тих, в кого безсоння. Але уявив, як це прозвучить, що почую у відповідь... Тому тихо, щоб не розбудити домашніх, кажу:

- А Ви як думаєте? Невідома співрозмовниця теж

чомусь переходить на шепіт:

- Думаю, буде.

- Правильно, буде.

І ми, задоволені один одним, кладемо телефони».

СВІЧКА ВНУТРІШНЬОГО НЕЗГОРЯННЯ

Не кожному під силу такий ритм життя. Але Ю.О. Петру-сенко не скаржиться. За його словами, лише взимку жалкує, що не обрав спокійнішу спеціальність, наприклад, ветеринара. Головний інженер має на увазі час стихійного лиха, коли замітає дороги, застряглих пасажирів доводиться обігрівати в автобусах, в авральному режимі розкидати на трасі пісок.

Звідкіля ж береться стільки енергії? Юрій Олександрович відповідає без вагання: «Таке

у мене кредо: коли свічка горить — вона повинна горіти яскраво. Я з дитинства люблю три речі: техніку, собак та коней. Технікою, тобто улюбленою справою, любов до якої прищепив мій батько О. В. Петрусенко, займаюся. Собак, німецьких вівчарок, тримаю; цуценят, навіть зараз, пропоную всім — звертайтеся. До коней, правда, справа ніяк не доходить... Мене дуже підтримують мої рідні, і я їх щиро люблю. Поважаю зятя, чекаю онуків і впевнений, коли стану дідусем — в мене з'явиться ще більше сил та енергії!».

Висловлю і я своє припущення стосовно того, звідки береться стільки наснаги. Кажуть, що вдячність, висловлена в подячній молитві, стократно збільшує сили того, хто дає. І вона не обов'язково має бути висловлена словами: посмішка школярика чи легкий дотик долоні незрячої дитини таять у собі стільки сердечного тепла, від якого свічка горить тільки яскравим полум'ям.