За багато років ми звикли до того, що публічність, необхідна під час виборів, після їх завершення стає для політиків певним тягарем. Депутатська запопадливість у справі служіння своїм виборцям помітно зменшується. Не так часто провадяться збори й прийоми громадян. Усе більше з’являється перешкод при виконанні передвиборних обіцянок…

Але, на думку депутата Одеської облради Дениса ВОЛОШИНА, з часу торішніх виборів до місцевих рад ситуація змінилася. Політик називає себе представником громади і впевнений, що у людей нарешті з’явився свій депутат.

– Денисе Валентиновичу, на минулих виборах Вас обрали своїм представником в облраді жителі Ананьївського району. У якому стані був ваш округ, як його можна охарактеризувати?

– Проблеми, типові для мого округу, є в усіх північних районах Одеської області.

Проблема номер один – це повне розчарування у людей, відсутність віри у владу, відсутність віри взагалі в будь­які структури.

Друга – це тотальне безробіття. Прихований рівень безробіття сягає 50 відсотків.

Третя – дороги.

– Ви є членом постійної комісії облради та відповідаєте за газифікацію і ЖКГ. Які питання стоять на Вашому контролі в даний момент?

– Перше – це все­таки питання газифікації сіл.

Погодьтеся, що село чисельністю 3000 чоловік не може опалюватися дровами в 2011 році. І нашій комісії, мені, як депутатові, вдалося на сесії обласної ради провести статтю щодо газифікації. Другий пункт – контроль над завершенням капітального ремонту лікарні в Ананьївському районі. Третій – це створення робочих місць.

– З безробіттям обіцяють розібратися чиновники усіх рівнів при всіх урядах. Які заходи щодо створення нових робочих місць пропонуєте вжити Ви?

– На обласному рівні ми ухвалили програму щодо лісів Одещини. Я дуже сподіваюся, що мою пропозицію щодо залучення людей, які стоять на обліку в районних центрах зайнятості, до роботи із саджання лісів, буде почуто. Програма діятиме 5 років, на неї виділяють 13 млн гривень.

В Ананьївському районі колись працював консервний завод, були дві фабрики легкої промисловості. Відроджуючи ці напрями й міжрегіональні зв’язки, я гадаю, можна змінити ситуацію.

– Останні зустрічі керівництва області з іноземними делегаціями обіцяють приплив нових інвестицій і появу декількох технопарків. Чи зможе їх спорудження підняти економіку області?

– Ви говорите «підняти економіку»… А вона що – лежить, стоїть на колінах? Навіщо її піднімати? Економіка є. Просто вона функціонує за межами обласного і державного бюджетів. Щоб вивести її у правове поле, необхідно створити розумний податковий прес. Держава стає багатою тоді, коли податки платити вигідно. Зараз податковий прес такий, що люди воліють іти в повну тінь.

Друге, чи вірю я в будівництво технопарків. Технопарки – це чудова ініціатива, коли існує привабливий інвестиційний клімат. Ви гадаєте, що в країні, де часто змінювалася влада і де вибудувані абсолютно непрозорі умови митниці, можливий привабливий інвестиційний клімат? На зустрічі з послами Євросоюзу Президент Віктор Янукович запитав, як вони оцінюють інвестиційний клімат в Україні. Йому чітко відповіли: «Початок березня». Отже, у нас для технопарків «початок березня».

– До Вас, напевне, часто приходять листи із проханнями громадян. Що не може полишити Вас байдужим?

– Несправедливість.

– Що важливіше, займатися вирішенням особистих питань жителів чи загальними питаннями району?

– Ви знаєте, питання з розряду, кого ти любиш більше, тата чи маму? Що важливіше, розв’язувати глобальні проблеми району чи проблеми окремо взятої людини? І те важливо, і друге важливо. Депутат повинен займатися і тим, і другим.

– Багато питань вашого району потребують для їх вирішення значних коштів. Як вдається проводити їх в життя?

– Якщо нічого не робити, нічого не вийде. Як вам сказати краще… Дорогу подужає той, хто йде.

Чим відрізняється депутат­«мажоритарій» від депутата­«списочника»? «Мажоритарії» знають свої села по пальцях. Ти його вночі розбуди, він тобі назве ім’я голови райради, кількість негазифікованих сіл або скорочуваних дитсадків. Депутат же «списочник» із обласного центру не виїжджає. Тому на місцевому рівні, я вважаю, Закон мусить бути сформульований зовсім інакше. Всі депутати повинні бути депутатами­«мажоритаріями». За кожним має бути закріплений свій округ. Пам’ятаєте, як у класика: справжня відповідальність буває лише особистою. Людина червоніє одна.

– Ви багато років навчалися за кордоном. Чому все­таки повернулися до України?

– Ну, по­перше, це моя Батьків­щина. А Батьківщину не обирають. По­друге, на те в мене були свої вагомі сімейні причини. Це батьки. По­третє, напевно, відчування себе українцем. Адже кількість мов, якими ти розмовляєш, не визначає національність.

– Коли, за Вашими оцінками, в Україні можна буде побачити управління європейського зразка, професійний політичний менеджмент?

– Тільки з появою політиків молодих, тих, хто з’явився після одержання Україною незалежності, тих, хто не несе на собі вантажу минулого. Навіть зі збільшенням валового продукту втричі, учетверо, за наявності у владі персоналій «старого гарту» вивести країну на якісно новий рівень буде неможливо.

– Ви могли б обрисувати ідеальну, на Ваш погляд, схему роботи депутата обласної ради?

– На жаль, зараз доводиться багато часу витрачати на «ходіння по кабінетах» і на роботу в іще шіс­тьох доручених мені районах. Часу на тривале перебування у своєму ра­йоні бракує фізично. А робота депутата в ідеалі – це коли дві третини часу йде на роботу з людьми в окрузі.