Як уже повідомляла наша газета, у межах реалізації проекту «Екотуризм і розвиток сільського зеленого туризму в Одеському регіоні, на півдні України», якою займається громадська організація «Екологічний центр сталого розвитку України» за підтримки Глобального фонду «Greengrants» (партнери – Центр безпечної енергії в місті Берклі, Всеукраїнський екологічний рух «Хортицький форум»), до нашого міста прибула група американських експертів. Це директор грантових програм Мелісса Прагер, розробник одного з перших екологічних маршрутів у США, а нині консультант із цього напряму бізнесу Джон Йост, консультант із роботи національних парків, директорка Національного парку у Флориді Барбара Гудман.

Першим об’єктом у насиченому графіку перебування експертів на Одещині став Нижньодністровський національний природний парк. Гостей, яких супроводжували президент Екологічного центру сталого розвитку України Юрій Геращенко, співробітник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Ольга Кіосе, члени громадської ради при облдержадміністрації, зустріли директор парку Олександр Порайло та його заступник Микола Роженко.

Микола Сергійович докладно розповів про парк, назвавши його територією впорядкованого природокористування. На його думку, прикордонний режим, що існує в цьому районі між Україною і Молдовою, багато в чому допоміг зберегти природу. Тут досі є місця, куди людина не ступала років п’ятдесят. Вдалося зберегти червонокнижні види – 58 видів птахів, по 20 видів ссавців і рептилій, 9 видів риб. Особливо працівники парку пишаються тим, що вдалося зберегти європейську норку, коровайку, орлана­білохвоста, який знову заселився в цих місцях через півстоліття! Разом з Одеським зоопарком почали роботи щодо відновлення популяції пугачів. Треба знайти всього 10 – 15 тисяч доларів, щоб їх продовжити. І тоді ці величні птахи будуть гніздитися в заростях парку.

Американці одразу заявили, що хочуть побачити парк із­від річки. І навіть дуже сильний рвучкий вітер їх не злякав. Довелося Миколі Сергійовичу шукати катер і вирушати.

Перші хвилин із десять цієї подорожі не хотілося нічого говорити: дивовижна рослинність по берегах створювала відчуття присутності в якомусь первозданному, зовсім неурбаністичному світі. Не вірилося, що все це є лише за 40 хвилин їзди від великого міста. Ну а коли американські гості попросили виключити мотор і подрейфувати, цілком проявилася крута вдача і річки, і природи: катер завертало течією та поривами вітру, за бортом закручувалися невеликі водоворотики.

Моє перше запитання заступникові директора було цілком зрозумілим: як досі тут усе не забудували приватними котеджами? Думала, Указ Президента про створення парку допоміг…

– Допомогли комарі, – відповів Микола Сергійович. – Я б їм пам’ятник поставив. Починаючи приблизно з першої дня заходити на територію не можна, – комарі не дозволяють. Не було б їх, не тільки парк би забудували. Ні тварин, ні птахів би тут теж не було. Тож у природі немає корисних і некорисних створінь. У кожного споконвічно своє важливе завдання. Забувати про це людина не має права.

Далі наш гід розповів багато цікавого про мешканців парку. Наприклад, саме Роженко підтвердив наявність у наших місцях шакала. Раніше це вважалося неможливим. Повідав про характери єнотоподібного собаки, який у разі небезпеки воліє прикинутися мертвим, лисиці, яка до останнього уникає конфліктів з людиною, і того самого шакала, що завжди дуже агресивно налаштований і вбачає в людині свого головного супротивника. Упіймав усіх на незнанні, що по берегах ростуть не комишовий, а звичайний очерет і китайський рис. Загалом, коли спілкуєшся з людиною, яка нескінченно закохана у природу і чудово знає її, за годину відкривається стільки нового, що за багато попередніх років не вдавалося засвоїти.

Шкода, що за три роки існування Нижньодністровський національний природний парк так і не завів собі власний сайт. І досі всі наукові та практичні досягнення його працівників залишаються, так би мовити, для внутрішнього користування. Це означає, що шанувальники екологічного туризму не тільки за кордоном, але й у нашій країні практично нічого не знають про це унікальне місце на землі. Бракує й невеликих сучасних ботів (чоловік на 20), щоб во­зити туристів по річковій гладіні парку. Про інфраструктуру екологічного туризму (візит­центр) і говорити годі. На це держава коштів не має і найближчими роками, напевне, не матиме.

Тому залишається сподіватися, що американські експерти допоможуть одержати грант на підтримку Нижньодністровського парку, який, на їхню думку, заслуговує на найпильнішу увагу як унікальний закуток живої природи на півдні України.