Спершу ми познайомилися з Марією Іванівною Какорою з села Стрюково Миколаївського району заочно, як з активною дописувачкою в «Прес-кур'єр». Потім довідалися, що вона — голова сільської ради і захотіли зустрітися з нею. Отож вирушили рейсовим автобусом «Одеса-Миколаївка», який зупиняється в Стрюковому.

В долині річки Тилігул розташоване це велике село, глибинка Одеської області: до райцентру Миколаївка — 25 ш, до Березівки — 34. В цій мальовничій тиші живуть чудові працьовиті люди.

Марія Іванівна зустріла нас на автобусній зупинці, і почалося наше справжнє знайомство. Головою сільради вона працює з листопада 2004 року. Родом з Тячівського району Закарпатської області. За професією педагог-філолог. 12 років прожила на Камчатці, де служив чоловік-військовий. А коли опинилася на Одещині, весь час працювала в Стрюківській середній школі. Вчитель вищої категорії, вчитель-методист. Керувала гуртком юних журналістів, які надсилали свої перші дописи в «Миколаївський вісник».

Ставши головою сільради, Марія Іванівна взялася за приведення до ладу всіх дев'яти сільських цвинтарів і впорядкування доріг до них, а також за освітлення сільських вулиць. Двері її кабінету відкриті для людей щоденно, а не тільки в прийомні дні. Вона намагається вирішувати питання на місці, а коли є потреба, залучає інші служби, райдержадміністрацію, підключає земельну, бюджетну та інші комісії.

— Без належного фінансування вирішити всі ті проблеми, які турбують сільчан, неможливо, — вважає Марія Іванівна. — За рахунок земельного податку жодна дотаційна сільська рада не виживе, а тим більше така, де велика кількість населення. Ще раз пересвідчуєшся у необхідності формування бюджетів не зверху, а знизу, від наших потреб. Адже селу потрібно розвиватися. Сьогодні на повне освітлення вулиць нам потрібно до 800 тис.грн, а щоб зробити дороги — біля 15 млн грн.

З великою увагою ставиться до проблем села голова Миколаївської рай держадміністрації Олександр Володимирович Чорний. Почав він на своєму посту з найгострішого питання — капітального ремонту доріг, віднайшов кошти на прокладання дороги в одному з віддалених сіл — Журівки. За все це йому велика вдячність.

На жаль, після розпаду Союзу почала занепадати сільська економіка. Колись тут був колгосп ім.Суворова з великим відгодівельним комплексом, у який вклали чималі кошти. Зараз ніщо не нагадує про той «об'єкт», який приносив користь господарству, надавав мешканцям робочі місця. А великий консервний завод, що випускав м'ясні, овочеві консерви, соки, дитяче харчування! Ця продукція користувалась попитом і за кордоном.

Стрюково належить до тих сіл, населення яких старіє. Молодь виїжджає працювати до Одеси, в інші міста чи навіть за кордон. Переважно працюють на приватного підприємця, без належного оформлення і оплати, тобто не захищені в соціальному плані. Та й зарплатня в конвертах не дуже велика. Особливо жаліються ті з стрюківчан, що працюють на будівництві.

В селі багато літніх людей. Найстаріша жителька — 94-річна солдатська вдова Ніна Несторів-на Білова.

60 самотніх хворих людей опікають працівники Миколаївського терцентру. При сільраді працює комісія по наданню допомоги учасникам війни, бойових дій, солдатським вдовам. Цього року завершив свій земний шлях останній сільський інвалід Великої Вітчизняної війни 83-річний Микола Павлович Шевченко.

Центр села — Будинок культури, осередок аматорства, цікавих заходів, спілкування для душі і серця. Керує Будинком культури Людмила Василівна Мержіє-вська. Вона ж голова ради ветеранів при сільраді. Про здобутки місцевих артистів розповідають численні грамоти і фотознімки. Тут працює вокальна група «Мрія», танцювальний колектив «Шанс». На релігійні, народні свята — Різдво, старий Новий рік, Івана Купала — готується цікава програма з народними традиціями та обрядами. Художній керівник Будинку культури — Ірина Олександрівна Самойленко.

Село багате на таланти як серед дорослих, так і серед підростаючого покоління. Достатньо подивитись на витвори Галини Карницької, яка робить із звичайної шпатлівки дивні фігурки людей і тварин.

Сумно було почути від голови сільради про те, що три роки тому хтось з великих дільців намагався відкрити в цьому приміщенні зерносховище. Сільчани разом з Марією Іванівною стали на захист осередку культури і тепер він на балансі сільської ради.

— Дах над Будинком культури протікає, і скільки ми не бились, куди не звертались, нічого не змінилося. Зараз для оновлення даху потрібно 850 тис.грн., і, судячи з економічних обставин в країні, навряд чи хто допоможе нам найближчим часом, — каже голова сільради.

Також протікає дах і в бібліотеці, де зібрано 12 тисяч книг. Чудовий куточок української оселі з усім начинням зустрічає кожного, хто тільки переступить поріг закладу. Маленьке металеве ліжко, такі ще й досі є у літніх людей, піч з дровами, прялка, рогачі, ікона з лампадкою. Для малечі тут є ляльковий театр. Завідує бібліотекою Світлана Іванівна Максименко, вона ж ведуча концертів, учасниця вокальної групи «Мрія», жаліється, що книжковий фонд майже не оновлюється. Та тільки перед виборами кандидати на депутатські мандати обіцяють виправити дах, але проходить кампанія, і все залишається як було.

Дитячий садок «Ромашка» зустрів квітковим різнобарв'ям, прекрасною алеєю майорів. Це захоплення завідуючої Галини Олександрівни Вальковської. Вона закохана у дітей, з якими працює більше 30 років, а ще — у квіти. Такий же маленький рай вона створила і на домашньому подвір'ї. У тому, щоб дітям було тепло і світло, потурбувалася сільська рада. Тут є все для виховання і підготовки малечі до школи, з ранніх літ їм намагаються прищепити любов до рідного краю: навчально-ігрова кімната, українська хата з елементами народно-прикладного мистецтва.

Стоїть біля школи-одинадця-тирічки пам'ятник військовому лікарю Маліку Гусейнову: у приміщенні школи був медсанбат, і лікар вийшов після чергової операції. Саме тут, ЗО березня 1944 року, в день визволення Стрю-кового від фашистів, його знайшла куля німецького снайпера. В братській могилі поховані мешканці села, які загинули, захищаючи Вітчизну.

В.о. директора школи Світлана Борисівна Кузьміна пишається своїми учнями. Є серед них схильні до наук, з такими проводяться додаткові заняття, робота в гуртках і на факультативах. Учні, як правило, стають переможцями районних олімпіад. Кожного року певна кількість випускників вступає до вищих навчальних закладів. В цьому році 10 з них стали студентами. Світлана Борисівна, географ за фахом, радіє з того, що три її учениці поступили на геофак ОНУ ім. Мечникова. А ще дуже приємно, що кожного року молоді люди обирають Південноукраїнський педагогічний університет ім. Ушинсь-кого. Отже, хтось з них повернеться в рідну школу вчителем.

Село пишається своїми видатними земляками. Це літературознавець і мовознавець Василь Мочульський, Борис Савченко, який очолював гільдію кінематографістів України, знімався в фільмі «Трембіта», поет Микола Лупен-ко, головний лікар Одеського обласного онкологічного диспансеру Микола Добровольський.

Восени 2009 року в Стрюково завітав актор і телеведучий Юрій Ніколаєв, прадід якого з боку матері походив з хутора Петренки. Знаменитий гість побачив рідні місця своїх близьких, поспілкувався зі старожилами села.

23 серпня, напередодні 20-ї річниці з Дня незалежності України, відбудеться День села. Готується конкурс з 20 номінацій (найкраща майстриня, музикант, зразкова садиба чи вулиця, найстаріший чи наймолодший мешканець села тощо), із нагородженням грамотами та цінними подарунками. Буде концерт, «жива музика», казан каші. І до ранку — святкові гуляння.

Щасливої долі селу, де дітей виховують патріотами, де опікують старих, навчають, лікують, вирощують квіти і овочі і... сподіваються на краще, якщо не для себе, то для своїх нащадків.

Миколаївський район.

На знімках: М. І. Какора; землевпорядник В. О. Самойленко, голова сільради М. І. Какора, секретар Н.Б. Ломброва, бухгалтер Н.Г. Підіпригора.