«Екологічні проблеми басейну Дністра та шляхи їх вирішення: роль превентивної екологічної журналістики» — прес-тур під такою назвою проводився ЮНЕП/ГРІД-Арендал, Zoп environment network та асоціацією «Зелений хрест» у рамках проекту ЄЕК ООН, ОБСЄ, ЮНЕП «Транскордонне співробітництво і стійке управління в басейні ріки Дністер» під егідою міжнародної ініціативи «Навколишнє середовище та безпека» (ENVSEC). Він був організований наприкінці липня під керівництвом Алекса Кірбі з Лондона — автора і ведучого численних екологічних програм та публікацій, всесвітньо відомого екологічного журналіста з 20-літнім стажем роботи на «Бі-Бі-Сі», Сюзан Боос з Цюріха — головного редактора щотижневика «WOZ Wochenzeitung», автора книги з проблем Чорнобиля й Олега Листопада — одного з провідних екологічних журналістів України, консультанта Програми ENPI-FLEG.

Мені, як ученому-екологу та члену Національної спілки журналістів України, також пощастило стати учасником цього туру.

Там, у верхів’ї

За своєю довжиною, соціальною, економічною й екологічною значу-щістю ріка Дністер унікальна та є однією з найбільших у Європі. Її басейн охоплює значні частини територій 7 областей України (Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької та Одеської) і велику частину (59 %) території Республіки Молдова і Придністровської Молдовської Республіки.

Україні належать верхів’я Дністра та його пригирлова частина загальною довжиною 628 км, відрізок ріки завдовжки 225 км є суміжним для України і Молдови, а частина — 475 км знаходиться на території Молдови і ПМР. Лише маленька ділянка ріки Ствяж, верхів’я лівої притоки Дністра, належить Польщі.

На суміжних територіях України, Молдови і ПМР проживає понад 7 млн осіб. Тут спостерігається висока густота населення для зони Східної Європи — більше 110 осіб на 1 км2.

У системі народного господарства України басейн Дністра становить багатогалузевий господарський комплекс, що характеризується концентрацією екологічно небезпечних підприємств видобувної галузі (калійні солі, сірка, газ, нафта, бу-дівельні матеріали й т. ін.), хімічної промисловості, нафтопереробки, машинобудівної, харчової і легкої промисловості. Більшість екологічно небезпечних підприємств розташовані у верхній частині басейну (Львівська та Івано-Франківська області), де формується 70% стоку Дністра.

На території Львівської й Івано-Франківської областей є низка потужних гірничо-хімічних підприємств: «Сірка», «Полімінерал», «Калійний завод», «Лукор», «Карпатнафтохім» тощо, декотрі з них негативно впливають на екологічний стан Дністра, а також створюють по-стійну загрозу повторення екологічної катастрофи.

І все ж з перших місць за впливом на екологічний стан Дністра посідає гідроенергетика. У його басейні споруджений каскад руслових водосховищ, найбільші з який — Дубоссарське (1954) і Дністровське (1983). Втім, Дубоссарське водосховище серйозно замулене, тому воно вже не відіграє істотної ролі для регулювання стоку, хоча є застійною водоймою, де відбуваються інтенсивні процеси цвітіння і замору гідробіонтів. Дністровське ж водосховище, разом з буферним водосховищем, розташованим нижче від основного, є справжнім тромбом на ріці, що цілком перекрив природний стік. Важливий той факт, що воно функціонує ще за радянськими правилами, причому не в інтересах екосистем, розташованих нижче за течією Дністра, а на користь відомчим і приватним інтересам.

Зона надзвичайної екологічної ситуації

Маршрут екожурналістського туру пролягав через Калуш (Івано-Франківська область) і його сумнозвісні хімічні підприємства. У районі міста є Калуське родовище калійних солей. Тут добували сировину для виробництва добрив та хімічної промисловості. У радянський час на його базі працював Калуський хіміко-металургійний комбінат, а потім —

об’єднання «Хлорвініл». Це багато-профільне підприємство було створене на багатющих покладах по-лімерних калійних руд. У кращі радянські часи до його складу входило 8 заводів і працювало понад 17 тисяч осіб (частка хімічного гіганта у виробництві Івано-Франківської області становила 30%, а в 1994 році його вартість оцінювалася інвесторами в 1 мільярд доларів США).

За останні роки підприємства Калуша пережили низку складних майнових та фінансових перетворень. У результаті сировину завозять з Донбасу, прибутки отримують власники підприємств, а основні екологічні проблеми залишилися не вирішеними з радянських часів і загрожують не тільки місцевим екосистемам, тамтешнім жителям, а й усім, хто живе нижче за течією ріки, у тому числі й одеситам.

Найгостріші проблеми можуть виникнути у випадку прориву греблі хвостосховища (озеро-відстійник з рідкими відходами виробництв), яке вже не відповідає нормам безпеки, — хімічні відходи потраплять у Дністер. Якщо під час чергового паводку прорве захисну дамбу, яка дихає на ладан, хімікати затоплять усе довкруж, у навколишнє середовище потрапить кілька мільйонів кубометрів отруйних речовин. Вся отрутна маса потече у Дністер. І тоді може виникнути ситуація ще небезпечніша, ніж у 1983 році під час прориву хвостосховища на Стебниківському комбінаті калійних добрив, коли в Дністер було вилито понад 1,3 млн тонн токсичних відходів, що спричинило небачену екологічну кризу у дельті.

Крім того, на розташованому в околицях Калуша полігоні (єдине в Європі сховище токсичних відходів такого типу) зберігається близько 12 тис. тонн гексахлорбензолу (речовини найвищого класу небезпеки) — це третина всіх токсичних відходів України. Висновки комісії ООН та ЄС, яка приїжджала у 2010 році, були однозначні: полігон негерметичний і гексахлорбензол, який є небезпечним для довкілля і здоров’я людей уже «працює» у водоносних горизонтах.

2 лютого 2010 року відбувся візит Президента України на колишній калійний завод концерну «Оріана». Президента, який оглянув кар’єр та по-лігон промислових відходів, поінформували щодо екологічних загроз, які становлять ці об’єкти, зокрема щодо просідання земної поверхні.

Відповідно до положень указу Президента (№ 145/2010) від 10 лютого та відповідного закону (№ 1885-IV від 12 лютого) район міста Калуша був офіційно оголошений «зоною надзвичайної екологічної ситуації». Міністерству закордонних справ і Міністерству економіки України було рекомендовано «звернутися до міжнародних організацій та іноземних держав із запитом щодо надання гуманітарної і технічної допомоги з метою нормалізації екологічної ситуації». Надалі постановою Кабміну № 381-Р від 2 березня 2010 року були виділені кошти.

На рішення такої серйозної проблеми тільки з українського держбюджету було виділено близько півмільярда гривень. Але вони, мабуть, «розчинилися» у темній та отрутній рідині хвостосховища. Тож загроза техногенної катастрофи і досі нависає над транскордонним Дністром як дамоклів меч. Учасники прес-туру відчули цю потенційну небезпеку, коли стояли на краю котловану, розмовляли з колишнім депутатом місцевої ради Михайлом Довбенчуком, главою громадської організації «Зелений рух «Карпати», який практично самотужки намагається розібратися, куди і як зникли гроші, виділені на розв’язання такої важливої еколого-соціальної проблеми. Він, зокрема, повідомив журналістам, що «…гроші на вирішення проблеми були виділені, мер Калуша Ігор Насальник уклав договір з підрядниками для виконання робіт щодо консервації кар’єру. Вони почали працювати 14 липня, а 21 липня вже була забруднена хлоридами річка Сивка — притока Дністра. У технічному регламенті підрядників — темрява. Але найголовніше — із завершенням робіт виявилося, що вивезли лише 8,5 тис. тонн. На що ж пішли всі гроші?!»

На це запитання однозначно відповіла Рахункова палата України, за результатами перевірки якої сказано: «Закон з утилізації і консервації виконувався несумлінно, контролю за рахунками держбюджету не було, виявлено порушення, результату не досягнуто, а на утилізацію 22 тисяч тонн гексахлорбензолу потрібен ще 1 млрд гривень».

У мальовничому каньйоні

Після відвідин небезпечних виробництв наш шлях далі лежав Дністром на катамаранах. Декілька днів ми сплавлялися рікою, у тому числі і через відомий Дністровський каньйон. Милувалися білими і чорними лелеками, великими білими і сірими чаплями, гарними пейзажами, розмовляли з місцевими жителями, обстежували берегову зону. Стрімка течія Дністра в Івано-Франківській та Тернопільській областях однозначно підкреслювала, що ми перебуваємо далеко від низовин ріки, де така швидкість течії буває вкрай рідко — винятково в критичні паводки.

Завдяки такій течії вода щедро насичена киснем, і тому місцеві жителі віддають перевагу пранню безпосередньо в ріці, оскільки, на їхню думку, білизна краще виполіскується. При цьому багато хто з них не бачить нічого поганого в тому, що при пранні використовуються порошки, насичені фосфатами, які є справжнім лихом для екологічної безпеки Дністра. Втім, задля справедливості, варто зауважити, що тут, на берегах і в акваторії самої ріки, на відміну від її низовин, вкрай рідко можна було побачити якесь сміття, особливо з пластику. Береги в багатьох місцях здавалися дикими і непрохідними від крутизни і густих заростів лісу, де з ранку й до вечора не вгавали дзвінкі голоси птахів.

Незабутній спуск на катамаранах закінчився недалеко від початку самого Дністровського водосховища гідроелектростанції. Там ми вже пересіли на автобус і поїхали в місто енергетиків — Новодністровськ, щоб ознайомитися з одним із найпроблемніших для пониззя ріки об’єктів.

Тромб,

що губить екосистему

За останні десятиліття ми змінили обличчя і функції багатьох природних річкових систем Дністра настільки, що це істотно позначилося на їх спроможності до саморегуляції. Так, вирубуючи ліси в басейні ріки, ми змінили водний режим території, що призводить до частих катастрофічних повеней і зміни клімату. Така діяльність людини збільшує чутливість до погодних катаклізмів і так уразливих гірських обривів, річкових долин та берегів. Дельтову частину ріки настільки понівечили різними трасами, дамбами, котеджами, що вона втрачає свій споконвічний вигляд і загрожує неминучою відплатою людині.

Людські поселення біля ріки також втрачають гнучкість, оскільки ми розташовуємо в уразливих місцях заплав і нижніх терас великі споруди, господарські об’єкти, тут селиться багато люду. Ми намагаємося попередити появу стихійних лих, але через власну недалекоглядність часто використовуємо для цього методи, що тільки загострюють проблему. Наприклад, водоймища і дамби змінюють течії рік, можуть збільшити частоту й інтенсивність паводків і посух. Прикладом може бути і каскад дністровських ГЕС.

Дністровська ГЕС-1, збудована у 1983 році, призвела до численних негативних явищ і фактично стала провісником Дністра, що гине. Ось тільки деякі із симптомів:

• дамби як тромби на головній артерії ріки розірвали її на частини, при цьому назавжди знищивши можливість для риби й абсолютно всіх живих водних організмів просуватися з нижнього і середнього Дністра у верхів’я і навпаки;

• зниження амплітуди і частоти природних коливань річкового стоку на ділянці нижче за течією від Дністровського комплексного гідровузла негативно впливає на гідробіологічну систему ріки, яка була пристосована до цих природних режимів річкового стоку. Найсуттєвіший вплив, викликаний згладжуванням весняних паводкових піків річкового стоку, полягає у скороченні зон, доступних для нересту риб, що різко позначилося на рибних ресурсах дельти Дністра;

• збільшення обсягів водоспоживання і специфічних режимів накопичення води у саме водосховище зумовило обмеження частоти і розміру весняних та літніх паводків, що завдає значної і непоправної шкоди водно-болотним угіддям у дельті Дністра, які мають статус угідь міжнародного значення, а також єдиному національному природному парку на нижньому Дністрі;

• спостерігаються негативні наслідки від зміни режиму добових коливань річкового стоку. Турбіни, встановлені на греблі ГЕС-1, включаються 2 — 3 рази в день для виробництва електроенергії в часи пікового споживання. Такі коливання рівнів води, що досягають одного метра і відбуваються декілька разів за добу, є абсолютно неприродними для Дністра. Шкода гідробіологічній системі ріки завдається особливо у весняний період, коли коливання рівнів води призводять до погіршення умов нересту риби на ділянці, розташованій безпосередньо за буферною греблею. Крім цього, режим експлуатації водосховища, у відомчий регламент якого входить скидання води в період нересту риби в самому водосховищі з добовими коливаннями рівнів не більше 10 см, негативно позначається на нересті риби в дельті Дністра, оскільки потрібні обсяги води просто не досягають гирлової зони ріки;

• тромби на ріці різко змінили температурний режим води нижче за течією. Природні температурні режими коливалися в межах 0— 1°С взимку, 9 — 15°С навесні, 18 — 23°С влітку і 17 — 19°С восени. Але з появою тромбу відбулося значне зниження діапазону коливань сезонних температур. Ця зміна температурних режимів негативно впливає на продуктивність нерестовищ риби в зоні, розташованій безпосередньо нижче від гідровузла. Більше того, зниження температури води в літній період і згла-джування посезонного термічного режиму перешкоджає природному відтворенню фітопланктону і зоопланктону;

• різко змінився і кисневий режим. У воді, що знаходиться у глибших шарах Дністровського водосховища, відбувається поступове зниження вмісту кисню. Під час попусків із цих шарів у процесі обміну з атмосферою відбувається поступове відновлення природних рівнів вмісту кисню. Залежно від швидкості течії ріки, вміст кисню знижується на відстані 50 — 100 км униз від гідровузла. Це перешко-джає розвитку зоопланктону і мальків риб на цій ділянці ріки;

• акумуляція наносів у Дністровському водосховищі гідровузла сприяла майже десятикратному зниженню каламутності води, що скидається з водосховища за течією. Це стало стимулюючим чинником розвитку макрофітів, кількість яких зростає в середній течії Дністра. Макрофіти створюють сприятливі умови існування для зоопланктону і комах. Більше того, макрофіти стимулюють процес замулення і внаслідок цього сприяють збільшенню макрозообентосу при зниженні його розмаїтості.

Таким чином, створення в 1983 році Дністровського водосховища змінило хід історії цієї унікальної європейської ріки, розірвавши її штучним тромбом на частини. При цьому характерно, що нова історія ріки «пишеться» за старими радянськими правилами експлуатації. Саме ці правила є основним документом функціонування водосховища в сучасних умовах.

ГЕС-2 —

у приватних руках

Нижче від основної греблі Дністровської ГЕС-1 розташоване буферне водосховище, об’ємом 40 млн куб. м. Основне його завдання — вирівнювання пікових скидань води з основного водосховища і гарантоване забезпечення стоком води нижче за течією ріки. Однак, крім цих функцій, у нього з’явилася і нова — виробництво електроенергії. Причому управляє і регулює роботу турбін ГЕС-2 приватна компанія. Але робить це вона, мабуть, на свій розсуд — якнайбільше «вичавити» енергії з води, а не забезпечити екологічну безпеку ріки. Правила з точки зору українського та міжнародного законодавства для них не писані, а якщо і писані, то тільки радянські, прийняті відомчою структурою колишнього СРСР.

Нова петля на ріці

За роки функціонування Дністровського каскаду водосховищ, починаючи з 1986 року, спостерігається значний негативний вплив, який чинить гідроенергетичний комплекс Дністровського водосховища на навколишнє середовище всього басейну ріки нижче за течією й, особливо, в пониззі. Про це «Вечірка» писала неодноразово. І цей вплив тільки посилиться із введенням в експлуатацію гідроакумулюючої станції. Її потужність — у три з лишком рази більша за саму Дністровську ГЕС. Причому енергії, яку вона вироблятиме, буде менше, ніж «з’їдатиме» при закачуванні води в резервуар ємністю майже 39 млн куб. м. На повну потужність із 7 гідроагрегатами вона буде запущена через два роки. Й ось тоді, радіють енергетики, ми станемо найпередовішими, а вироблена енергія потече рікою на Захід.

Одним із найсерйозніших негативних впливів від впровадження проекту буде кардинальна зміна водного потоку, що може призвести до катастрофічних наслідків у пониззі Дністра. Адже зі світової практики відомо, що одна з проблем, які виникають при експлуатації ГАЕС, — це їх вплив на нижній басейн. Забирання упродовж доби десятків мільйонів кубометрів води у верхній басейн і скидання її знову в нижній призводять до істотного впливу на режим рівнів, течії, а відтак на всі гідрологічні процеси у водоймі. Вода фактично буде рухатися своєрідною петлею, перетворюючись у мертвий для життя водний розчин. Значна добова амплітуда коливань рівнів води активізуватиме процеси переформування берегів, впливатиме на умови нересту і нагулу риби, на рослинність, якість води, стан і умови використання пляжів тощо. Водосховища впливають практично на всі складові літосфери, гідросфери і біосфери, що складають природне середовище прилеглих територій, — на геодинамічні умови і рельєф, режим підземних вод, клімат, ґрунти, рослинний, тваринний світ і ландшафт загалом.

Але, незважаючи на величезну потенційну екологічну небезпеку, що таїть у собі ГАЕС, навіть не було проведено відкритих громадських слухань з цієї теми, тим більше, у них не брали участі представники Одещини, Молдови, ПМР. А саме ці три потужні гідрооб’єкти нависають як дамоклів меч над усіма нами і над унікальною природною екосистемою дельти, що має велике національне і міжнародне значення.

Радянські правила

в українській дійсності

Взимку 1987 року, коли я вперше змушений був відвідати Дністровську ГЕС у зв’язку з екологічною кризою, що вибухнула у дельті Дністра влітку 1986-го з вини самої ГЕС, мені і моєму колезі Ігореві Щоголєву вдалося дізнатися про перманентну кризу, яка насувається на найближчі десятиліття, оскільки в правилах експлуатації ГЕС, що тоді тільки вступили в дію, питання екологічної безпеки самої ріки нижче за течією взагалі не обговорювалися. Інтереси Молдови й Одеської області просто зігнорували на догоду всепожираючої енергетики. Про цю тривогу ми розповіли громадськості під час привселюдної зустрічі, і тоді була опублікована стаття «Чому забули про Одесу» у газеті «Вечерняя Одесса».

І дивно, що через чверть сторіччя, коли я знову потрапив на Дністровську ГЕС, адміністрація цього об’єкта потрясала тими ж відомчими правилами, оскільки інших просто нема. Й мимоволі напрошується питання: а кому вигідно працювати за такими радянськими правилами і в ім’я чого це робиться? Звісно ж, не задля збереження біологічного розмаїття, якихось комашок у дельтовій частині ріки, як часто доводиться чути від енергетиків. У таких умовах фактично відбувається гра без правил, за так званим комісійним принципом. От, наприклад, домовилися всі сторони про такий-то режим екологічного попуску в поточному році для нижнього Дністра, так воно начебто і повинно бути. Але зазвичай буває за іншим сценарієм: насамперед шлюзи для скидання води відчиняються так, як це вигідно енергетикам, водникам і навіть рибалкам з Чернівецької області. А про Молдову, ПМР та Одесу в цей період, як правило, забувають. Вода, особливо, коли рік маловодний і дельта вкрай потребує екологічного попуску, йде униз за течією всупереч елементарній логіці весняної повені. Вона просто не доходить у потрібних обсягах і термінах у дельту, застоюючись у жерлах ненаситних водосховищ. Частина фактично вкраденої у дельти води, через наявність у ложі водосховищ карстових порід, зникає назавжди, просочуючись крізь пористі відкладення. І через дефіцит води в критичний весняний час різко скорочуються екологічні можливості екосистеми нижнього Дністра та са-нітарної ролі самої ріки.

Варто пояснити читачам, що «Правила експлуатації Дністровського водосховища», розроблені ще в радянські часи без дотримання інтересів гирлової частини ріки і мільйонів жителів Дністровського басейну, давно застаріли та потребують повної заміни відповідно до сучасних екологічних вимог. У старих правилах закладений радянський принцип гігантоманії: спочатку енергетика, що все пожирає, а потім вирішення еколо-гічних і санітарних питань для Молдови й Одеської області. Причому, ці правила не враховують ГЕС-2, яка з’явилася пізніше і дивним чином перейшла у приватні руки та захоплює 5 га території Молдови і, найголовніше, нової небезпеки — ГАЕС. Ще одним важливим моментом є той факт, що старі правила не проходили ніякої екологічної експертизи. А як узагалі таке можливо в ХХІ сторіччі?

Нормативний документ, якого так чекають екологи, дозволив би юридично врегулювати питання терміну та об’ємів екологічного попуску з Дністровського гідровузла і законним шляхом відстоювати інтереси жителів величезного регіону, що нижче за течією ріки. І, що особливо важливо, з прийняттям цих правил, при врахуванні всіх вимог як з молдовської сторони, так і від одеського регіону, з’явиться реальний шанс відкривати судові процеси, у тому числі і міжнародні, за недотримання правил.

Про необхідність розробки правил експлуатації ми писали впродовж двох десятиліть. Проте тільки у 2006 році чиновники приступили до їхньої розробки, першим етапом чого стала розробка правил експлуатації ГЕС-1. Після катастрофічної повені 2008 року виникла необхідність у розробці правил експлуатації дністровських водосховищ (включаючи території України та Молдови). 2 липня 2009 року в Чернівцях відбулася робоча нарада з підготовки міждержавних «Правил експлуатації дністровських водосховищ» за участю спе-ціалістів української та молдовської сторін, на якій розглянули всі пропозиції, молдовській стороні передали на розгляд також другу редакцію правил. Однак відтоді минуло вже багато часу і витекло багато води. Через бездіяльність чиновників навесні 2011 року в дельті Дністра була зареєстрована екологічна криза з цвітінням води та замором риби, про що писали «Чорноморські новини».

Слід також відзначити, що проект зазначених правил не виносився на обговорення громадськості. Не обговорювався проект правил і в Нижньодністровському національному природному парку. Як ми вже неодноразово писали на сторінках «Чорноморки», плавні Дністра, й особливо його заплавні лугові природні системи, які входять до складу національного парку, є екологічним домом для величезного біологічного розмаїття. Вони виконують також найважли-вішу екологічну функцію природної губки, що накопичує і фільтрує воду, яка стікає з усього басейну. І якщо такі правила будуть широко обговорені і прийняті, то в адмі-ністрації парку з’явиться реальний інструмент управління гідрологічною ситуацією. Будь-які порушення графіку екологічного попуску можна буде відстояти в суді і ви-ставити позови щодо величезної шкоди для біологічного розмаїття та природних ресурсів дельти.

У зв’язку із ситуацією, що склалася, і явним гальмуванням із при-йняттям екологічно обґрунтованих правил експлуатації Дністровського гідроенергетичного каскаду, адміністрації Нижньодністровського НПП необхідно терміново зажадати проект Правил експлуатації Дністровського гідровузла та винести їх на обговорення науково-технічної ради парку, з тим щоб запобігти негативним наслідкам, які посилюються, для біологічного розмаїття парку в майбутньому. За-значені правила також повинні бути винесені на привселюдне і широке обговорення громадськістю, ученими, оскільки, у випадку ігнорування інтересів одеситів, жителі мільйонного міста стануть заручниками відомчих інтересів, а унікальна ріка Дністер перетвориться в стічну канаву, ставши джерелом усіляких хвороб, і тоді той дамоклів меч з потенційної перетвориться на реальну загрозу для Чорноморського регіону.

Іван РУСЕВ, завідуючий лабораторією екології УкрНІПЧІ ім. І.І.Мечникова, кандидат біологічних наук.