Дві події привернули увагу нашої газети до Миколаївки, що оселилася далеко в степах Одещини. Одна з цих подій сталася того дня, коли діти пішли до школи, а друга очікується 18 вересня.

Вирушаю у Миколаївку, щоб побачити, що там відбувається, на власні очі.

Миколаївський район, розташований у північно-східній частині Одещини, на жаль, не має виходу до моря, тож не належить до високорозвинених територій області. Степ, лісосмуги.. Із 109 тисяч гектарів площі району сільськогосподарські угіддя займають 95 тисяч гектарів, з яких 80 тисяч — рілля. Район, можна сказати, належить до депресивних, дотаційних, й одна з причин цього — відсутність природних джерел води. Річки Тилігул і Чичиклія, що перетинають Миколаївський район з півночі на південь, улітку пересихають. Води, що видобувається із свердловин або завозиться машинами, вистачає, переважно, на те, щоб забезпечити хіба найнагальніші потреби селян. Населення району, за даними сайта обласної ради, складає близько 17 тисяч осіб, з яких п’ять тисяч — пенсіонери. Понад три тисячі людей мешкають у селищі міського типу Миколаївка, що є центром. (Для порівняння: населення житломасиву Котовського в Одесі — понад 600 тисяч осіб.) До Одеси — 153 кілометри, і чотири рази на день туди ходить рейсовий автобус, до Березівки, де є залізниця, — 63 кілометри.

Миколаївка живе тихим життям, люди працюють тут, переважно, у бюджетній сфері, а молодь старається знайти роботу в Одесі.

У центрі селища — невеликий базарчик, де й обговорюються місцеві новини. Днями над Миколаївкою сталася подія космічного масштабу — вважають місцеві жителі. Увечері першого вересня через усе небо пролетіла вогняна куля, після чого щось вибухнуло так, аж задвигтіла земля під ногами. Ця подія розхвилювала всіх. Що це: комета, ракета, літак чи, може, інопланетяни вирішили захопити владу в районі? Миколаївці обговорюють те, що сталося, гублячись у пошуках відповіді. Божа кара чи знамення? Вагається тутешній люд. Та й учені, які виїхали на місце, не поспішають робити жодних висновків.

Ще одна цікава, хоч не настільки космічна, подія очікує на миколаївців 18 вересня. Саме на цей день призначені вибори селищного голови.

Ще не минуло й року, як Миколаївка обрала головою Володимира Козаченка. Володимир Вікторович прийшов на цю посаду вже вдруге, тобто, маючи і досвід, і довіру громади. Йшов на вибори, щоб і далі працювати по совісті, вирішувати проблеми громади.

Я зустрілася з колишнім головою, щоб розпитати, чому його другий термін був таким нетривалим. «Що відбулося, що ви, попрацювавши півроку, написали заяву?» — цікавлюся.

— Так сталося, що умови моєї роботи стали досить складними. Бюджет Миколаївки зменшився десь на 700 тисяч гривень. Порівняно з минулим роком з бюджету було вилучено 300 тисяч гривень, тому що, нібито, доходи Миколаївки перевищували витрати. А без грошей працювати важко. На балансі селищної ради перебуває дитячий садок «Сонечко», в якому за списком близько 170 дітей, фактично ходить 100. Довелося скорочувати групи, переводити людей на меншу зарплату.

Володимир Козаченко — з тих людей, які усе беруть близько до серця. Невдоволення земляків, нервова обстановка позначилася на здоров’ї — переніс складне лікування. Тож після таких негараздів написав заяву з проханням звільнити його з посади.

Позачергові вибори селищного голови Миколаївки Верховна Рада призначила на неділю, 18 вересня.

Рішенням районної виборчої комісії на території селищної ради утворено п’ять виборчих дільниць — дві великі і три середні. Дві з них — у самій Миколаївці і три — в навколишніх селах: Дружелюбівці, Софіївці та Воровському. На вибори селищного голови висунуто п’ять кандидатів. Є серед них місцеві жителі, є й такі, що стали миколаївцям зовсім недавно.

Але якщо падіння метеорита місцевий люд обговорює активно, то про майбутні перевибори говорити не хоче, принаймні, зі сторонньою особою.

— Чи підете на вибори і за кого голосуватимете? — запитую в людей на ринку.

— Навряд чи піду, — відповідає продавець.

— Все одно нічого не зміниться. Все одно зроблять, що хочуть, і виберуть, кого хочуть, — безнадійно додає бабуся, купуючи сірники. — Навіщось Президента завісили на дитсадку. А хай би був — єдиний портрет Президента на всю Миколаївку. Який не є, а однак — наш Президент.

— Що ви, бабусю, говорите? Мовчіть! Ви знаєте, хто ця жінка і навіщо вона розпитує? Мовчіть, а то й вам перепаде, — втручається у розмову якась жінка з переляканими очима...

Вирушаю до дитячого садка. Справді, там на місці, де висів портрет Віктора Януковича, на всю стіну — банер одного з претендентів на селищного голову з переконливими словами: знаю, вірю, зможу. У районній газеті — на першій шпальті — стаття про нього ж з тими самими словами. Усім роздають листівки з передвиборною рекламою того ж таки кандидата.

А де ж інші? Чому більше ніхто себе не рекламує? У пошуках слідів інших кандидатів вирушаю селищем.

Ще одного претендента на пост селищного голови, Володимира Стерницького, знаходжу вдома. На відміну від того імператора, який вирощував капусту, він…копає картоплю.

— Дивіться, яка красуня! — показує викопаний кущ, на якому висить чимало молодих бульб. — Це другий врожай. Після часнику посадив, щоби земля не пустувала.

На обійсті — безліч квітів, кущі, деревця, полуниці та всі можливі види городини, і, що здивувало найбільше, — жодного бур’яну. Видно, що господарі люблять землю.

— Чого ми, українці, такі бідні? Бо дурні, — продовжує Володимир Григорович. — У нас найкраща в світі земля, якою ми не вміємо розпорядитися. Навіть така невелика ділянка може прогодувати 20 осіб, якщо на ній працювати і доглядати.

Володимир Стерницький — людина, добре відома в Миколаївці. Народився і виріс у Любашівському районі, навчався в Одесі і дипломованим фахівцем приїхав у Миколаївку. До 1978 року був головним агрономом, згодом став наймолодшим головою найбільшого в районі колгоспу. 23 роки поспіль очолював підприємство, що складалося із п’яти господарств. А коли прийшов час незалежності, Володимир Григорович так організував процес розподілу спільного майна та землі, щоб він був прозорим і зрозумілим кожному колгоспнику. Миколаївці виходили з колгоспу ще за Радянського Союзу, за першим законом про фермерські господарства. Розпаювання почалося у 1989-му. Все розподілили залежно від заробленого. У Миколаївці всі колгоспники отримали по 20 гектарів землі для ведення фермерського господарства і повний розрахунок за майновими паями. Тоді вони створили об’єднання фермерів, а оскільки пенсіонери, за тодішнім законом, не могли стати фермерами, прийняли рішення виплачувати їм по тонні зерна. Ще тоді Стерницький отримав догану від Комуністичної партії «за перевищення зростання заробітної плати у порівнянні з продуктивністю праці».

До виходу на пенсію очолював Миколаївську райдержадміністрацію. За його керівництва залучалися кошти державного та обласного бюджетів для вирішення проблем жителів району. Зокрема, на ремонт відділень центральної районної лікарні, спорудження мостів у селах Стрюковому та Андрієво-Іванівці, будівництво очисних споруд, ремонт дитячого садка в Миколаївці та багато іншого. Нині Володимир Стерницький — депутат районної ради, на пенсії.

— Чому вирішили балотуватися на посаду селищного голови? — запитую.

— Чесно кажучи, я вже напрацювався і хотів би трохи пожити спокійно. Але побачивши, що єдиний кандидат, який міг би гідно працювати на цій посаді, зняв свою кандидатуру, я написав заяву на участь у виборах як самовисуванець. Мене люди добре знають, я живу і працюю в селищі вже 40 років, тож рекламувати себе не буду. Але дивує те, що районна влада намагається перешкодити мені брати участь у виборах. Оце дійшло до маразму — приходять до мене додому голова районної ради Молчанов та голова районної держадміністрації Чорний і кажуть: «Знімай свою кандидатуру».

Я розумію, що на них також тиснуть, але хочу сказати всім: чесно йтиму до кінця. Запланував днями зустрітися в районній лікарні і домовився з головним лікарем, щоб поговорити з колективом під час п’ятихвилинки. Туди також надходять дзвінки з погрозами, щоб ця зустріч не відбулася. Агітація, яку проводить партія влади, дуже груба і полягає в залякуванні людей.

— Як ви вважаєте, чому Миколаївка з населенням у три тисячі осіб стала таким активним полігоном для передвиборної боротьби?

— Насправді, політична орієнтація селищного голови не має значення. Турботи села не мають відношення до високої політики, аби лише людина могла працювати і вирішувати проблеми громади. Але нашу Миколаївку розглядають як полігон під майбутні парламентські вибори 2012 року. Насправді, вибори селищного голови не повинні бути такими політизованими.

— Як ви вважаєте, які проблеми громади Миколаївки потрібно вирішувати?

— У селищної громади мають бути свої чіткі інтереси, які вона повинна захищати. Перше — це утримати територіальні землі, ті, які підуть людям під випас, щоб їх не розпродали. По-друге, територіальна громада повинна підтримувати бюджетну сферу: школу, дитсадок, лікарню. Неправильно мислити, що це повинна забезпечувати держава — таким чином нас, українців, відучують бути господарями на своїй землі і в своєму селі. Якщо ми будемо думати, що дороги в селищі повинна робити держава й очищати річку також повинна держава — це хибна позиція. За вирішення проблем села повинна відповідати громада на чолі з головою. Громада може об’єднатися і домовитися, наприклад, здавати молоко тим постачальникам, які беруть його не за копійки, а за прийнятною ціною. Існує в Миколаївці проблема водопостачання. Води бракує. Населення не встигає влітку її накачувати. Наші нагальні проблеми — освітлення вулиць, ремонт і будівництво доріг, смітники. Все це може і повинна вирішувати громада. Демократія починається там, де громада може визначити свої інтереси та пріоритети і згуртуватися заради вирішення цих питань.

Так, Володимир Стерницький — найстарший за віком серед п’яти кандидатів. Але за його плечима — і найбільший життєвий досвід, і досвід роботи на керівних посадах, і досвід ведення власної справи. Разом з ним — дружина Галина Костянтинівна, родина, яка його підтримує, довіра людей, поруч з якими він усе життя.

Вибори — це справа кожного. І тільки миколаївцям вирішувати, кого обирати селищним головою. У будь-якому разі, кожен сам вирішує, як йому жити — йти на вибори чи ні, і за кого голосувати, яке майбутнє обирати собі і своїм дітям. Ну, хіба що й справді інопланетяни вирішать захопити владу в районі. Тоді вже точно доведеться здатися.

Ось так, між двома вогнями — небесним і передвиборним, живе сьогодні Миколаївка.