Міжнародний конкурс на кращий пам’ятник знакової для Одеси фігури Ісаку Бабелю, який відбувся ще за часів, коли міським головою був Едуард Гурвіц, зрештою реалізувався 4 вересня відкриттям скульптурної композиції на розі вулиць Жуковського та Рішельєвської (автор — московський скульптор Георгій Франгулян ар­хітектурне рішення — одесит Михайло Рева). Нагадаю, що ініціатором створення па­м’ятника виступив Всесвітній клуб одеситів. Всього ж пожертвування внесли близько 30 тисяч осіб. Григорію Франгуляну вдалося створити майже гротескний, печально-трагічний і разом з тим натхненний образ письменника. Моє перше враження: фігура потребує більшого простору — їй місце на відкритій місцевості. З цим, до речі, погоджується чимало колег.

Представник РФ, екс-міністр культури Михайло Швидкой під час відкриття наголосив на ідеологічному аспекті, зауваживши, що встановлення пам’ятника «об’єд­нує» різні народи. Мушу запитати: у якому контексті і на основі яких ідей? Якщо лише просунення «русского мира» — то щиро дякуємо. На жаль, не відчувалося достатньої єдності на місцевому рівні: не взяв участі у церемонії відкриття ображений черговістю виступів голова облдержадміністрації пан Матвійчук — структури, яка, за словами організаторів, «багато робить для розвитку міста». Не було серед виступаючих посланців чисельних громад інтернаціональної Одеси, як і деяких відомих представників самої єврейської громади міста. Десь поодаль стояв єврейський равин, натомість виступала ігуменя Серафима як депутат міськради. Фігурували також ті особи, які у трикутнику Одеса — Москва — Нью — Йорк, зрештою, най­більше доклали зусиль щодо фінансування проекту, здійсненого, як неодноразово підкреслювалося, без бюджетних вливань. Хоча попередня міська адміністрація, віддамо їй належне, чимало зробила для втілення задуму, але, за іронією долі, стрічку перерізав новоспечений мер Костусєв.

Звичайно, не обійшлося без перебільшень. Іронічно дехто сприйняв запевнення гостя із США письменника-дисидента Аркадія Львова, що на полицях тамтешніх крамниць серед російських письменників ХХ століття єдиний, хто представлений, — Бабель. Дозвольте запитати: хіба Пастернак, Єсенін, Булгаков, Солженіцин та Бродський в Америці не в пошані? Чеснішою у цьому сенсі була донька Бабеля Лідія Ісаківна, яка висловила сподівання, що ця велелюдна подія справить враження на її англомовного онука Миколу (також присутнього на відкритті) і він, зрештою, збагне для себе привабливість російської мови і відкриє творчий феномен свого прадіда. Хоча й меншою мірою, популяризація та збереження па­м’яті про Бабеля (і не тільки) сьогодні актуальні не лише для Америки...

І все ж, Ісак Бабель таки повернувся в омріяне місто дитинства і юності, присівши майже з дитячою безпосередністю на сходах навпроти останнього із своїх помешкань (Рішельєвська, 17). «Настав час покинути чужі міста… пора повернутися додому, в Одесу, зняти будиночок на Ближніх Млинах, придумувати там історії, старіти…» — мріяв свого часу стомлений випробуваннями письменник.

Інтернаціональний тандем

Напередодні виконання концертної програми пам’яті Ісака Бабеля в Одеській філармонії присутня на прес-конференції переважно журналістська молодь з великим інтересом поставилася до приїзду його нащадків: доньки Лідії Ісаківни, онука — актора Андрія Малаєва-Бабеля та правнука Миколи (Флорида, США). Програма вшанування знаменитого одесита, була надзвичайно насиченою і стала справжнім екзаменом для родини по лінії останньої дружини письменника Антоніни Пирожкової. До речі, ця жінка, що ревно берегла пам’ять про свого талановитого чоловіка, створивши у сім’ї його своєрідний культ, пішла із життя 2010-го у віці 101 рік (!).

Ми давно не були свідками такої масової журналістської солідарності, яку підкріплював авторитет господаря — маестро Хобарта Ерла. Знайомство двох митців відбулося 2004 року під час гастролей одеситів у Новому Орлеані (Луізіана, США). Андрій Малаєв-Бабель викладає у театральній школі «Асоло» Університету штату Флорида, а також є співзасновником Театру-студії ім. К.С. Станіславського у Нью-Йорку.

Твори відомого радянського композитора Ісака Шварца (автора популярної пісні до кінофільму «Біле сонце пустелі») для музикального моноспектаклю запропонував сам диригент. Хоча Шварц належить вже до іншого покоління, але у його творах присутній єврейський колорит, що так органічно поєднується з бабелівським текстом.

«Ми намагалися уникнути накладання музики й тексту, — пояснив пан Андрій. — За нашим задумом музика розпочинає, а слово продовжує оповідь. Це зовсім інший жанр, близький до театрального дивертисменту, як, наприклад, «Сон у літню ніч» Мендельсона. У театрі одного актора моїм партнером є глядач, а у цьому випадку — сама музика. Я намагався відчути і передати мелодію бабелівських текстів, адже у Бабеля має місце мелодія оповідальності, як і в музиці, у нього є відступи». «Цінно, що під час спектаклю музика звучить «на живо», а не як фонозапис, — пояснив Хобарт Ерл. — Оркестр і актор повинні чути одне одного. У даному випадку це двадцять хвилин музики і сорок хвилин тексту, які звучать без перерви».

Як розповів Андрій Малаєв-Бабель, існує також англомовний варіант цієї програми, і в майбутньому не виключені спільні виступи з Одеським національним симфонічним оркестром за кордоном, наприклад, у містах Німеччини, де Бабель достатньо відомий. Хобарт Ерл зізнався, що ім’я Бабеля вперше почув під час свого перебування у Відні від австрійця єврейського походження. На запитання, чи не втрачається бабелівський колорит в англійській версії, пан Андрій погодився, що це стосується переважно гумористичних моментів, але твори набувають при цьому більшої драматичності. Те, що є універсальним у творчості письменника, залишається: одеський характер, широта натури, глибина сприйняття життя і смерті. Дух залишається, хоча «плоть» видозмінюється.

Напередодні спектаклю онук письменника також відвідав місця на Молдаванці, описані в «Одеських оповіданнях». Андрій Малаєв-Бабель запевнив, що всі події, пов’язані з поїздками бабелівськими місцями у Москві, під Львовом, Бродами, Берестечком, а також в Одесі, ляжуть в основу майбутнього фільму. Це буде сучасний погляд на постать і творчість Ісака Бабеля. Вже наступного року, ймовірно, цю кіно­стрічку зможуть побачити одесити.

Два Ісаки

Є щось символічне у тому, що твори Ісака Бабеля читав не просто професійний актор, а онук письменника, якого з Одесою розділяють континенти і пласти не завжди спорідненої культури. Думаю, що у випадку з Андрієм Малаєвим-Бабелем це є поверненням до своїх генетичних коренів, потреба в усвідомленні яких відчувається гостріше в закордонні.

Власне, програма літературно-музичної композиції складається з чотирьох творів Ісака Шварца з Концерту для оркестру («Ранкова молитва», «Веселий танок», «Вечірня молитва» і фінальна частина) та трьох оповідань Ісака Бабеля («Фроім Грач», «Король», «Кладовище у Козині»). Прем’єра відбулася 6 вересня у великій залі Одеської філармонії. Як і сподівалися організатори, зал був переповнений, довелося ставити приставні місця.

Андрій Малаєв-Бабель цікаво відтворював картини, написані прозаїком, ніби тримаючи їх у своїй зоровій пам’яті, і відразу ж заволодів увагою залу. Читав він піднесено, з долею театрального пафосу, в діапазоні від помірного темпоритму до ступеня драматичної напруги — далася взнаки московська театральна школа (навчався в училищі при театрі ім. Є. Б. Вахтангова). Однак, як на мене, Бабель звучав в устах актора дещо рафіновано, «літературно», навіть нарочито, що, на мою думку, обумовлено як музичними заставками, так і акторським досвідом та різницею культур.

Вигідне враження залишила музична частина цієї композиції — твори Ісака Шварца: надзвичайно мелодійні, суто єврейські за ментальністю. Багата на відтінки музична тканина розвивається від звуків пробудження, мрійливої туги до нестримних, експресивних танцювальних мелодій і драматичного фіналу. Думаю, що Хобарт Ерл у той вечір багатьом відкрив маловідому грань цього чудового композитора. Звучання оркестру вирізнялося чистотою виконання. Особливо запам’яталися партії скрипок, а також їх поєднання з альтами і контрабасами.