Що засмучує і що тішить?

Уже стало аксіомою, що жодна посівна або жнивна кампанія не повторюються з роками. У кожного є свої особливості та свої складнощі. Нинішню сівбу озимих теж доводиться вести в екстремальних умовах. Тривалий час немає дощів, і волога в ґрунті практично відсутня. Як бути? Із цим запитанням наш кореспондент звернувся до директора Одеського інституту агропромислового виробництва НААН України, члена­кореспондента цієї академії, доктора сільськогосподарських наук Миколи Олександровича ЦАНДУРА.

– Миколо Олександровичу, насамперед розкажіть про результати жнивної кампанії, і чому вона нас вчить?

– Хотів би, передусім, відзначити, що наша область цього року спрацювала значно краще, ніж попереднього. І навіть якщо брати середній результат за минулі одинадцять років. На підтвердження наведу лише кілька цифр. Цього року середня врожайність зернових склала 28,6. Це на 3,4 ц більше, ніж минулого та на 4,6 центнера перевищує середній результат за одинадцять років. Причому, ці показники вищі і з озимої пшениці, і з озимого та ярого ячменю.

А вони, нагадаю, були досягнуті в складних погодних умовах. То посуха в березні – травні місяці, то зливи зі шквалистим вітром у період жнив. Але позначилася добра організація провадження усіх польових робіт – від посівної до збирання врожаю.

У газеті «Одеські вісті» вже публікувалися прізвища кращих хліборобів області, тому не буду повторюватися. Скажу лише, що вони працюють у різних районах – від Кодимського та Любашівського до Арцизького та Кілійського.

– Що все ж таки Вас засмучує?

– Високі врожаї зернових близько 50 – 80 центнерів повинні бути не лише в окремо взятих господарствах.

Скажу більше: сьогодні у багатьох господарствах області слабо використовуються потенційні можливості високоврожайних сортів озимої пшениці та ячменю – лише третя або четверта частина.

Так не повинно бути! Особливо якщо мати на увазі, що Державна програма економічної реформи ставить завдання досягти в Одеській області за чотири роки до 56,6 ц озимої пшениці з гектара. Звичайно, можна заявити, що такого не буде і послатися на найвищий урожай озимої пшениці, який був вирощений у 1988 році, він становив 36,8 центнера. А можна наполегливіше шукати невикористані резерви.

– Один Ви уже назвали: слабке використання потенційних можливостей нових сортів, які виводяться вченими нашого селекційно­генетичного інституту. А що ще?

– Друга наша велика біда – це порушення системи сівозмін. А правду кажучи – повна їхня відсутність у багатьох господарствах області. За даними обласного статистичного управління за останні десять років посіви зернобобових культур скоротилися до чотирьох, а то й до двох відсотків, що уп’ятеро менше від необхідного. Просапних культур стали сіяти теж у кілька разів менше. У підсумку сіємо озиму пшеницю або ячмінь після стерньових попередників, розводимо різних шкідників та хвороби. І витрачаємо великі кошти на боротьбу із цим злом.

Дослідження нашого інституту показують, що найкращими попередниками є пари чорні та зайняті, особливо сидеральні, а також горох на зерно.

Причому ці попередники не лише забезпечують високі врожаї, але й дають можливість заощаджувати значні кошти на купівлі різних добрив.

І ще одне, там, де сіяли озиму пшеницю після сидеральних парів – одержали зерно другого і навіть першого класу. А після чорного пару – лише третього.

– Зараз багато полеміки із приводу термінів сівби. Особливо нинішньої посушливої осені.

– Від термінів початку посівної дуже багато залежить, і ми це демонструємо при кожній зустрічі з фахівцями та керівниками господарств і сільських районів.

Наш досвід показує, що при сівбі озимої пшениці 15 вересня врожайність склала 42,5 центнера, при сівбі через десять днів – 53,1 центнера, ще через декаду – 60,1 центнера. Найвищий урожай – 64 центнери ми одержали на полях, які засівалися 15 жовтня. Ось так лише один агроприйом може забезпечити різницю у врожайності на рівні 21,5 ц. Це, між іншим, саме та різниця, яка могла б забезпечити показники, що поставлені перед областю згаданою Державною програмою.

Ми повинні навчитися користуватися наслідками рясних дощів. Частина посівів, а конкретно 12 відсотків озимої пшениці та 8 відсотків озимого ячменю полягли. Чому? Виявляється, на дану обставину вплинули не лише штормові вітри, але й терміни внесення різних добрив. Хліб поліг там, де рослини одержали підживлення восени.

– Посіви ріпаку постійно розширюються?

– Тут я відзначу ще одне: не треба боятися ріпака­попередника. Після нього теж можна одержати зерно третього класу. Просто слід збільшити дозу мінеральних добрив з розрахунку того, скільки із урожаєм було винесено поживних речовин. Такий підхід повинен бути і при використанні соняшнику як попередника.

– У які терміни починати сівбу озимої пшениці та ячменю?

– Погода знову видала нам нові несприятливі сюрпризи. У серпні випало в серед­ньому по області у чотири рази менше багатьох середньорічних норм. У вересні теж очікуваних дощів не було. Лише в окремих місцях отримано 10 – 17 міліметрів опадів. І тут виграють ті господарства, які не на словах, а на ділі дотримуються системи сівозмін, розширюють площі під чорні та зайняті пари. Там і сьогодні збереглася волога, яка дає можливість сіяти зернові без будь­якого ризику.

А на інших полях поки ще треба утриматися від масової сівби. Адже, як я вже відзначав, сівбу озимої пшениці можна провадити у північних районах з 20 вересня по 10 жовтня, а в південній зоні – з 1 по 20 жовтня.

Із урахуванням аномальних погодних умов норму висіву на гектар слід збільшити на 10 – 15 відсотків. При сівбі необхідно вносити від 50 до 100 кілограмів у фізичній вазі складних добрив.

Степан Сербінов, «Одеські вісті»

Розпочав батько, а продовжує син

На початку 90­х років, альтернативою колективних сільгосппідприємств з’являються фермерські господарства. Серед них ФГ «Альбатрос», створене 1993 року в селі Капустянці. Його засновник – Олексій Крижанівський. Він ще з юних літ, працюючи в колгоспі, виношував бажання трудитися на землі самостійно. Тож коли держава надала можливість селянам самим вирішувати, як їм краще господарювати – одноосібно чи колективно, він вирішив стати фермером.

Нова справа дещо лякала його дружину Надію, але Олексій зумів переконати її. Вийшовши зі складу КСП і отримавши наділ, Крижанівські взялися до роботи. Нелегко доводилося фермерам напочатку, адже мали тоді у своєму розпорядженні лише культиватор. До того ж, багато хто з односельців негативно ставився до відособлення Олексія та Надії.

Та, незважаючи на все, господарі наполегливо трудилися, навіть маленький син Юрко намагався допомагати в міру своїх можливостей. Переважну частину зароблених грошей сім’я відкладала на придбання техніки. Передусім купили трактор. Потім поступово обзавелися посівним та ґрунтообробним інвентарем. Тепер вони могли, не залежачи ні від кого, вчасно проводити передпосівний обробіток ґрунту, сівбу. Наймали тільки жнивну техніку та автотранспорт, співпрацюючи з місцевим агроформуванням – приватним сільськогосподарським підприємством імені Котовського. Також доводилося вдаватися до послуг інших сільгоспвиробників у питанні зберігання збіжжя.

Справа пішла. Здавалося, найважчі часи позаду, але на Крижанівських чекало нове випробування. Два роки видалися для капустянських фермерів неврожайними. До того ж, захворіла Надія. В Одеській лікарні їй зробили операцію, на яку сім’я витратила чимало грошей. Аби поправити фінансове становище родини, Олексій пішов працювати водієм­далекобійником. Фермерське господарство занепало, земля почала заростати бур’янами. Та остаточно загинути «Альбатросу» не дав Юрій. Юнак, який на той час тільки закінчив школу, сівши за кермо трактора, почав самостійно опановувати хліборобську справу. Звичайно, не все вдавалося відразу. Але хлопець не опускав руки. Не цурався радитися з досвідченими фахівцями­агрономами, читав спеціальну літературу. Пізніше почав черпати інформацію з інтернету. З кожним роком набував і власного досвіду. Тож після повернення батька із заробітків фактичним керівником фермерського господарства став син. Тепер батько та син працюють у полі разом. Надія з донькою Юлією ведуть документацію «Альбатроса», а також доглядають за домашнім господарством .

На сьогодні фермери мають намір розширити матеріально­технічну базу свого господарства. У найближчих планах – придбання нового трактора, вантажівки, обприскувача, що дасть змогу вчасно провадити сільгоспроботи. У віддаленій перспективі – вирішення питання щодо власного складського приміщення. Переживши за 18 років фермерства і часи успіхів, і періоди невдач, Крижанівські переконалися у правильності свого вибору.

Сергій ОСАДЧУК, Савранський район