Як уже повідомляла наша газета, в ніч з 29 на 30 вересня на автотрасі Миколаїв — Одеса, біля села Кошари, сталася надзвичайна подія. Невдале затримання злочинної групи обернулося трагедією: двоє міліціонерів вбито і четверо поранено. Бандити з місця події зникли.

Тут виникає запитання: «Чому група захоплення не виконала свого завдання?». Звичайно, у бою з бандитами всього можна очікувати, але якби цю операцію спланували належним чином, втрат можна було б уникнути. Час для цього був. Про прямування злочинців до Одеси знали, і мали б підготуватися до зустрічі з озброєними до зубів бойовиками. Скажімо, перегородити автотрасу вантажівкою чи з допомогою спецзасобів проколоти колеса, оточити бандитів, використовуючи надійні укриття, вже не кажучи про екіпіровку правоохоронців, яких тої ночі послали під кулі... Так, не справа журналістів давати міліції поради в таких випадках, але з практики відомо про схожі операції. Тому прикро чути з вуст генералів пояснення на кшталт «Не чекали такого зухвалого опору», «Не сподівалися, що вони будуть так озброєні»... До речі, співробітники міліції, яких підняли по тривозі, послали на місце події практично беззройними. Чому? Хто за це відповість?

Як ми уже повідомляли, до оперативної групи входило 12 правоохоронців. Вони виявилися безсилими проти трьох злочинців, котрим вдалося і з місця події втекти, й без перешкод дістатися до Одеси аж на протилежний край міста. Тут вони оселилися у приватному готелі «Особняк» на вулиці Літературній, що на 9-й станції Великого Фонтану. До готелю добралися на таксі.

І тут виникає друге запитання: яким чином бандитам вдалося вільно пересуватися містом? Адже за сигналом «Сирена» було акти­візовано увесь особовий склад міліції, оголошено операцію «Перехоплення».

Як вдалося вирахувати, де сховалися бойовики, достеменно не відомо. За офіційною версією, правоохоронці підслухали їхні телефонні розмови. За іншою — про місце їхнього перебування повідомила дівиця легкої поведінки, яка нечебто допомагала їм «зняти стрес» трагічної ночі. Тим часом по телебаченню повідомили, що це, мовляв, зробила сама господиня готелю. Як би там не було, але, певно, не варто розголошувати в такому випадку імен. Що там каже законодавство про захист свідків?

У суботу, 1 жовтня, до лігва кілерів було стягнуто небачені досі сили. Правоохоронці врахували нічний урок і зібрали тут, за різними даними, від ста до п’ятисот бійців спецпідрозділів «Сокіл» з Одеси і Києва, «Альфа», «Беркут» і внутрішніх військ МВС у повній екі­піровці, з гранатометами, мінометами і бронетранспортером. Рядові одесити спочатку подумали: навчання, та швидко зрозуміли, що це справжній бій. Багатьом такі сцени були відомі лише з голлівудських трилерів і бойовиків, а тепер їх побачили на власні очі. Злочинцям запропонували здатися, але ті відповіли автоматною чергою, ви­кликавши на себе справжню зливу куль. Загалом бій тривав чотири з половиною години. Стіни й дах хисткої прибудови під шквальним вогнем перетворилися у решето, а пострілами з гранатометів спопелили приміщення всередині (за однією з версій, для виявлення другого злочинця, на той момент Аслан Дікаєв зробив спробу прорватися через облогу, де й попав під нищівний обстріл, був застосований тепловізор, і заряд з гранатомета полетів точно в те місце, звідки Хасан Хадісов вів вогонь).

А куди ж подівся третій бандит? За свідченням людей, він ще до початку штурму втік з оточеної будівлі. «Такого не може бути» — скаже читач і буде правий. Існує версія, що оперативники вирішили його не затримувати, а простежити, куди він приведе. Ймовірно — до інших членів банди. Але в якийсь момент його випустили з поля зору і він зник. Сьогодні втікача (за даними міліції це Андрій Шем’ятенков, родом з Сімферополя) посилено шукають.

Крім того, правоохоронці у різних містах здійснюють обшуки квартир, які раніше винаймали бандити. Вилучено велику кількість зброї і цінностей. Затримано й того спільника, який допоміг кілерам поселитися на 9-й станції Великого Фонтану...

Та повернімося до штурму. Фахівці, а городяни поготів, не знають що й думати: чи виправданими були такі масштабні дії та ще й в густозаселеному районі міста проти двох, нехай і добре озброєних, злочинців? Чому не подбали про безпеку людей у сусідніх будинках, гуртожитках та пансіонатах? Чи й справді у такій шаленій стрілянині (а подейкують, що правоохоронці зробили десь сім тисяч пострілів) не загинули випадкові люди? Що­правда, органи запевняють: вбито двох осіб.

Це дуже добре, що при штурмі обійшлося без втрат з боку правоохоронців. І все ж на загальному фоні розправи з бандитами якось незручно чути слова про успіх операції, як її оцінюють міліцейські високопосадовці. Багато хто дотримується протилежної думки. Так, народний депутат Юрій Кармазін закликав міністра МВС України Анатолія Могильова подати у відставку за відвертий провал. Схожих оцінок діям міліції звучить дедалі більше. Скажімо, вчора одеська «Батьківщина» заявила: «Події 30 вересня і 1 жовтня засвідчили, що, демонструючи «високий» рівень і якість підготовки при розгоні мирних демонстрацій та мітингів, правоохоронні органи показали свою неспроможність у справі захисту жителів України. Тільки неспроможністю можна пояснити, чому близько трьохсот найбільш підготовлених співробітників спецпідрозділів МВС більше п’яти годин витратили на знешкодження трьох бандитів, і при цьому один зумів втекти. Члени одеської організації «Батьківщина» звертають увагу на те, що у командирської та офіцерської совісті не повинно бути ні інфляцій, ні дефолтів! У будь-якій цивілізованій країні все місцеве поліцейське керівництво було б звільнене, а міністр внутрішніх справ сам подав би у відставку».

Зрештою, справа навіть не в тому, щоб когось зняти з посади чи покарати. Справа — в докорінній зміні роботи міліції, завдань, які вона повинна виконувати. І повинна вона щодень захищати громадян, а не берегти спокій посадовців, що відгороджуються від свого народу парканами. Ну і, певна річ, справа в забезпеченні самих правоохоронців. Ті, хто ризикує життям заради спокою у суспільстві, повинні мати достойні зарплати та нормальні житлові умови. Вже й не кажу про те, щоб проти злочинців ніхто й ніколи більше не посилав фактично беззбройних людей.

Слід відзначити ще й таке: ліквідувавши злочинну групу, правоохоронці, безумовно, зберегли життя багатьом людям (за обнародуваною інформацією Дікаєв і його спільники їхали до Одеси, щоб тут скоїти черговий злочин). За ними тягнеться цілий шлейф вбивств і розбоїв. Зокрема, розстріл власника і повара ресторану «Оазис» у Закарпатті. За деякими даними, Дікаєв був «штатним» кілером волгоградського чеченського злочинного угруповання. Але й тут виникають нові запитання. Скажімо, чому його вбили після того, як він здійняв руки зі словами «здаюся»? Може, хтось був зацікавлений, аби злочинець не зостався живим і не почав давати свідчення? Які криваві стежки обірвалися на Літературній вулиці в Одесі? Які кримінальні таємниці назавжди заглушив шквал куль? Де переховується третій злочинець, якому вдалося перехитрити всі «Сирени» и «Перехоплення»?